Росіяни вбили батька, двох синів та їхнього знайомого 26 лютого. Тіла скинули в яр. Довгих пів року родичі не знали, чи живі ці люди. 26-річна Вікторія Далібожко відчайдушно писала дописи в усіх можливих групах у соцмережах – шукала батька і двох своїх братів. Наприкінці серпня на ці оголошення натрапив житель Чорнобаївки. На одному з фото він впізнав чоловіка із простреленою ногою, якого бачив в безіменній могилі неподалік Чорнобаївки ще 28 лютого…
Текст підготований платформою пам'яті Меморіал спеціально для LB.ua. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
Десять тіл у яру. Усі – з вогнепальними пораненнями
В останній день лютого у Чорнобаївській сільській раді пролунав дзвінок. Посадовцям повідомили про шокуючу знахідку: по дорозі на Миколаїв у яру знайдено тіла близько десяти осіб. Відстань між трупами подекуди складала по кілька метрів. Усі мали вогнепальні поранення. Один із загиблих стояв навколішки зі зав’язаними за спиною руками.
Діставати загиблих із яру відправилася група місцевих. Деяких вони одразу впізнали – це були жителі сусіднього села Посад-Покровського. Інші виявилися незнайомими для місцевих.
«Серед тих, кого я діставав, окремо запам’ятався літній чоловік з простреленою ногою. Він був одягнений у джинси й чорні туфлі», – згадує учасник вивозу тіл Антон (ім’я чоловіка змінене з міркувань безпеки).
Незабаром ці деталі допоможуть впізнати одного із загиблих. А в той день тіла чоловіків відвезли до моргу Херсона. Там занотували особливі прикмети – у тому числі й про одяг чи прикраси.
У серпні, після виїзду на підконтрольну Україні територію, Антон побачив оголошення у фейсбуці про розшук зниклих жителів селища Чаплинка. Їх писала 26-річна Вікторія Далібожко. Жінка відчайдушно розсилала оголошення по групах у соцмережах у сподіванні дізнатися бодай щось щось про долю своїх рідних. Її батько, двоє братів і їхній попутник зникли ще 26 лютого. На одній зі світлин, які публікувала Вікторія, Антон упізнав одяг чоловіка з простреленою ногою, який був у безіменній могилі в Чорнобаївці…
Вікторія Далібожко з братом
Вікторія Далібожко з батьком
Невідомий абонент порадив шукати рідних по тюрмах
24 лютого застало родину Далібожко із Чаплинки зненацька. 54-річний голова родини Віктор у Херсоні готувався виконувати рейс за звичним маршрутом. У цей час його молодший син Андрій їхав додому із Запоріжжя разом з товаришем Дмитром Захаренком. На дорогах, як і всюди, вже починалася паніка. У цій метушні автомобіль хлопців на шляху потрапив у ДТП. Хтось врізався в них, далі їхати було неможливо.
Андрій зателефонував батькові, повідомив, що потрібна допомога. Вікторові Далібожку довелося повертатися додому, щоби заручитися підтримкою старшого сина Олександра, який жив окремо з дружиною і двома дітьми. Разом з Олександром Віктор забрав Андрія та його товариша. Через затори вони змогли виїхати у зворотному напрямку лише 25 лютого. Планували переночувати на орендованій квартирі в Херсоні.
26 лютого близько 22.00 чоловіки з родини Далібожко вийшли на зв’язок з рідними. Молодший брат повідомив сестрі Вікторії, що місцевість щільно обстрілюють і бомблять. Обіцяв зателефонувати одразу по приїзду до обласного центру. Але більше ні він, ні батько та інший брат так і не подзвонили…
Півтора місяця сім’я Далібожко не мала жодної інформації про рідних. Аж поки у середині квітня сім-карта Віктора не з’явилася в мережі. Донька Вікторія почала писати смс, розпитувати, де її рідні. У відповідь посипалося – чи мають брати і батько стосунок до ЗСУ, чи служили вони і так далі. Дівчина зрозуміла, що її зусилля марні.
Авто родини після обстрілу
Через два дні співрозмовник прислав Вікторії світлину розстріляної машини. Втім по цьому фото визначити долю пасажирів не можна було. Невідомий абонент порекомендував дівчині шукати рідних по воєнних тюрмах. Власне, цим і довелося займатися Вікторії та її 50-річній матері Тетяні від квітня по серпень. Допоки на один із пошукових сервісів, де було розміщено оголошення про зниклих чоловіків. не зателефонував мешканець Чорнобаївки Антон.
Вікторії та її мамі повідомили, що ймовірно родичі – у моргу Херсона. Жінки впізнали їх, а також і товариша брата – Дмитра Захаренка.
Віктор і Тетяна Далібожки з онукою
Батько понад усе любив проводити час з сім’єю
Батько Віктор – єдиний у родині Далібожко, хто служив в армії. Втім, це було ще за часів радянського союзу. В іншому усе його життя, як і життя родини, було пов’язане з мирною діяльністю. Спочатку голова сім’ї підробляв на будівництві, потім працював агрономом, а останнім часом – водієм маршрутки.
Віктор Далібожко в армійські часи
Віктор Далібожко з онукою
Найстаршому сину Далібожка, Олександру, було 32 року, це дитина від першого шлюбу чоловіка. А разом із другою дружиною Тетяною Віктор виховав трьох дітей: 31-річну Наталію, 26-річну Вікторію і 23-річного Андрія.
Віктор Далібожко з донькою сина Олександра
Рідні згадують, що батько багато працював, але вільний час понад усе любив проводити з сім’єю. Вікторія подарувала Вікторові вже третю онучку – до цього дві дівчинки народила старша донька. Голова родини не міг натішитися кожного разу, коли у сім’ї ставалося поповнення!
Віктор і Тетяна Далібожки на хрестинах онуки
«Він був дуже добрим, ні з ким не скандалив, не лаявся. Хто б не приходив з проханнями, тато завжди ставився з розумінням і допомагав», – згадує Вікторія Далібожко.
Син Андрій був надійною підтримкою та опорою для батька. Поки його матір хворіла, а сестра перебувала у декреті, разом з татом працювали, аби забезпечувати їх необхідним.
Андрій Далібожко з племінницею
Андрій учився на агронома в Херсонському державному аграрному університеті. Мріяв заробити грошей, виїхати з Чаплинки до великого міста й завести власну родину.
«Кожні вихідні Андрій приїжджав додому, спочатку допомагав батькам по господарству, а потім йшов до друзів», – розповідає сестра Вікторія.
Головною розвагою для Андрія були подорожі з друзями на автомобілі.
У найстаршого сина Віктора – Олександра – залишилася дружина і двоє дітей. Вони виїхали на підконтрольну Україні територію. Нам не вдалося зв’язатися з ними, як і з рідними четвертого загиблого, – 26-річного Дмитра Захаренка.
Вікторія Далібожко з донькою і матір’ю дотепер залишаються в Чаплинці. Старша сестра Наталія з чоловіком і двома дітьми також живуть у селищі – але окремо.
Вчитися жити без рідних людей
Рідні кажуть – попри все до останнього вірили, що тато і брати живі. Очікування їхнього повернення підживлювали різні чутки. Деякі з них поширювали й самі представники окупаційної влади. Нині їхні слова набули особливо цинічного забарвлення.
Так званий «голова» селища 1 червня повідомив Тетяні й Вікторії, що зі зниклими чоловіками все гаразд. «Начебто вони живі, здорові, нагодовані і перебувають у Херсоні. Ніколи не забуду ці його слова», – каже Вікторія.
Сказане змусило її та маму їздити по різних установах, шукаючи рідних, і все – дарма. А згодом з’явилися недобросовісні «помічники», які вимагали у родини гроші за інформацію про чоловіків. Вікторії пропонували за 10-15 тисяч гривень допомогти у пошуках тата і братів…
Могила Андрія Далібожка
Могила Віктора Далібожка
Одночасна втрата батька і двох братів для Вікторії Далібожко стала сильним ударом.
«Це страшне горе. Болить, пече. Ми постійно плачемо, згадуємо їх», – говорить жінка.
У серпні донечці Вікторії виповнився рік. Цей маленький «живчик», каже, нині дуже гуртує родину та дає відраду. Також морально підтримує брат батька.
Віктор Далібожко
Андрій Далібожко
У домі родини Далібожко нині чи не все нагадує про загиблих. Речі убитих не викидають.
«Іноді я беру щось із батькового або братового одягу і вдихаю їхній запах. Мені так на душі стає легше…,» – зізнається Вікторія.
І за мить додає: «Після втрати рідних я відчуваю, ніби якусь частку тої своєї душі я теж втратила».
Автор: Андрій Соков