Вадим Хлупʼянець родом із Донецька. У 2012-му вступив у Київський хореографічний коледж. Через три роки став артистом балету Київського національного академічного театру оперети. У 2018-му пішов в армію. Відслуживши півтора року, повернувся на роботу в театр. Після початку повномасштабного вторгнення записався в столичну тероборону, згодом вступив до батальйону «Свобода». Брав участь у найзапекліших боях за Лисичанськ, Сєвєродонецьк і Бахмут.
Фільм створено платформою пам’яті «Меморіал». Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
Вадим ріс у патріотичній родині. Батьки віддали сина навчатися в український клас, хоча на той час у Донецьку такий важко було знайти.
«У школі до цього не було українського класу. А це зробили один. І він захотів сам там вчитися. І ми хотіли, щоб він україномовний був, щоб він знав свою рідну мову. З 6 років я його почала водити в брейк-клуб. Йому дуже подобалося. Провчився там він 2-2,5 роки. Старший син сказав: мама, якщо ти хочеш, щоб він був професійним танцівником, йому треба хореографічна школа», – розповідає мама Вадима, Олена Хлупʼянець.
Тато поїхав з сином до Києва вступати в хореографічний коледж. Відбір був досить жорсткий, але талановитому Вадиму вдалося отримати своє місце.
«Він завжди досягав своєї мети. Під час вступу в коледж він дуже старався, і пройшов відбір. Директор коледжу розповідав, що з випуску одна-дві людини потрапляють на роботу в театр. Я хвилювався: а що ж решті студентів робити? Але моєму сину вдалося. Його взяли в театр», – згадує батько Василь Хлупʼянець.
Ще під час навчання і майстер-класів у коледжі талановитого танцівника помітив головний балетмейстер Національної оперети Вадим Прокопенко. І сказав Вадиму, щоб приходив на перегляд до театру, коли закінчить навчання.
«Він запам’ятовується дуже. Він дуже харизматичний артист балету, артистичний дуже, це мені подобалось. Фактурний, високий хлопець. Техніка хороша в нього була. От знаєте, коли глядач сидить, де є масові сцени, багато артистів балету. І все одно око падає на людину, яка виділяється дуже. За Вадимом постійно хотілося спостерігати», – каже заслужений артист України Вадим Прокопенко.
Ігор Волошин, колега Вадима, розповідає, що він був дуже різностороннім. Окрім професійного балету, любив займатися хіп-хопом, опановував постійно нові стилі танцю. А в перервах між виставами хлопці годинами сиділи в гримерці за шахами, грали партію за партією.
«Він завжди був собою. На сцені він перевтілювався. Це талановитий артист. І він одразу включався у виставу. На це було цікаво дивитися. Є артисти, які працюють штампами і показують уже якісь готові продукти. У Хлуп’янця це було досить живо і по-справжньому. Він був дуже яскравий і темпераментний», – розповідає Ігор Волошин.
Найкращий друг ще з коледжу Микита Кайгородов згадує, що Вадим був дуже цілеспрямованим і наполегливим. Завжди досягав того, чого хотів. І цим надихав людей.
«Впертий, от дуже впертий. Його складно було переконати. Якщо він в чомусь впевнений, до чогось прийшов у своїй голові, то хоч вішайся. Людина дуже сильної волі. Він мене дійсно завжди надихав тим, що якщо він вирішив щось, то сказав – зробив», – говорить Микита.
Йому першому Вадим розповів, що збирається на фронт, що не може стояти осторонь, коли окупанти нищать все на нашій землі, знущаються із жінок і дітей. Вирішив, взяв до рук зброю і пішов захищати свою землю і своїх людей.
У складі батальйону «Свобода» Вадим Хлупʼянець пройшов найзапекліші бої на Луганщині й Донеччині. Батьків беріг і не розповідав про пекло війни. А от із другом ділився всім.
«Він наче був той самий Вадим, впевнений в собі, міцний духом, але вочевидь йому було дуже важко. Він стільки жахів мені розповідав. Таке страхіття. А він каже: таке я бачу щодня. Розповідав, що у першу ротацію жодного разу берці не зняв з ніг, бо раптом що, не буде часу одягатися. Потрібно бути готовим до всього», – згадує Микита.
Вадим мріяв звільнити рідний Донецьк і був упевнений в перемозі України над окупантами.
«Він завжди казав мені: мамо, я вам зроблю подарунок, рівно через рік, от побачиш. Він так надіявся, що визволить Донецьк. Він писав, що скоро ми сядемо всією родиною за одним столом: «Рівно через рік, я тобі обіцяю. Я зроблю все для того, щоб це все було. Щоб всі ми повернулися додому», – каже Олена Хлупʼянець.
15 листопада 2022-го в районі Бахмута 26-річного воїна вбив російський снайпер. Поховали Вадима на Житомирщині, куди з Донецька переїхала родина Хлупʼянців.
Прощалися з артистом 24 листопада у Національній опереті. Того вечора там представили виставу «Бал», в якій мав грати і Вадим. Прем'єра мала відбутися ще 25 лютого 2022 року, але через повномасштабну війну її показали рівно через 9 місяців – вже в памʼять про талановитого воїна і артиста Вадима Хлупʼянця.
«У день його похорону ми присвятили йому виставу «Бал». Цей день був складним, надзвичайно важким для нас. Ввечері ми попросили, звичайно, хвилиною мовчання з глядачами помʼянути. Але оскільки ми – люди театру, то все перейшло потім в аплодисменти пам’яті. Таким чином ми його відпустили і він це відчув», – розповідає директор Національної оперети Богдан Струтинський.
Авторка: Діана Жвінкліс