top of page

«Не знаю, як сказати, але Насті і дітей більше немає». Історія сім'ї, яку росіяни вбили на Запоріжжі

26 серпня 2022 року Єсенія Шестакова вже була в Іспанії. Близько 15.00 їй зателефонувала подруга: «я не знаю, як тобі сказати, але говорять, що Насті та її дітей більше немає…» Настя – це 29-річна Анастасія Боровик із Кам’янки на Запоріжжі. Попри вмовляння подруги та куми Єсенії, вона не виїхала з окупованого росіянами селища.


Біля будинку, в якому жила Настя, стояв російський блокпост. 26 серпня окупанти звідти, за словами Єсенії, кудись зникли. Тоді ж у житлову чотириповерхівку влучили російські снаряди. Настя та двоє її маленьких синів, які жили там, загинули. У селищі кажуть, що всі розуміють – обстріляли будинок саме росіяни. Тим часом окупанти зняли на місці події відео, яке поширювали для дискредитації ЗСУ – брехали, що це українська армія нищить будинки і вбиває мирних жителів.


Текст підготований платформою пам'яті Меморіал спеціально для «Української правди». Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.


***

39-річна Єсенія Шестакова народилася і майже все життя провела у Кам'янці. Коли у березні на її очах окупанти підірвали місцеву автозаправку, вона вирішила евакуюватись. Згодом до Єсенії приєдналися її батьки – після того, як 24 березня, російські військові приходили до їхнього будинку, заглядали у всі кутки й забирали все що хотіли… Єсенія вмовляла виїхати з Кам’янки і свою найкращу подругу та куму Анастасію Боровик, але та відмовлялася, казала: “ні, буду тут зі своїм чоловіком”.


Зараз Єсенія вважає, що Боровики не виїхали через лежачого батька чоловіка Насті. Вони з його сестрою доглядали старенького по черзі: годували, мили, переодягали. Також Настя не хотіла залишати в окупованому селищі своїх батьків.


Зараз родичі Анастасії залишаються в Кам’янці. Після трагедії Єсенія підтримує їх, намагається втішити, та каже, що їхній біль ще дуже сильний. «Вони усі досі в окупації. Зробили 40 днів за Настею та її дітьми й залишаються там, де їхні могили», – говорить Єсенія.


Її сопрано заворожувало»

Єсенія Шестакова та Анастасія Боровик, архів Єсенії


Єсенія та Анастасія здружилися у 2019-му, коли почали працювати разом у місцевому будинку культури.


«Я тоді прийшла у новий колектив, де Настя вже працювала. Ми багато згадували дитинство, хто де жив, спільних знайомих, друзів – так і почали тісно спілкуватися. Настя – добра, весела, компанійська. Ми багато підтримували одна одну. Вона давала цінні поради. Допомагала не лише мені, а й іншим колегам», – каже Єсенія.


Анастасія Боровик народилася в сім'ї Олени й Олександра Жеріхових. Її мама має співочий талант, утім не змогла реалізувати його – довелось із дитинства важко працювати. До 24 лютого Олена Жеріхова була прибиральницею у місцевому відділенні Приватбанку.


Батько Анастасії Олександр – майстер на всі руки, працював різноробочим. Брався за кожну працю, аби його донька могла втілити свою мрію – співати.

Анастасія Боровик, архів родини


Анастасія з дитинства відвідувала місцевий заклад культури, зараз це Комунальний заклад «Центр культури та дозвілля» Кам'янської селищної ради. Тут же і влаштувалась працювати у 2014 році, завідувала культурно-масовим сектором. У 2019-му закінчила Бердянський педагогічний університет за спеціальністю «музичне мистецтво».


«Анастасія Олександрівна, Настьона, Анастейшен – так називали її в нашому колективі. Вона мала хороші організаторські здібності. Була вимоглива до себе, щодня вдосконалювалася. Мала гарний голос, даний Богом. Підкорювала публіку не лише чарівним вокалом, виразною дикцією, а й артистизмом, оптимізмом, красою та елегантністю», – розповідають колеги Анастасії.


Ще одна знайома (ім'я та прізвище жінки не називаємо на її прохання, – ред.) пригадує, що Настя завжди багато усміхалася. Вона каже, що в у їхньому спільному творчому колективі співали в основному українські пісні, зокрема, акапелло.


«Пісні розкладали на голоси. У кожного була своя партія. Настя виконувала партію сопрано. Коли вона виходила на сцену, увесь поганий настрій залишався за кулісами. ЇЇ голос заворожував», – пригадала колега.


Анастасія Боровик часто виконувала твори на вірші класиків, українські народні, патріотичні пісні.


Настя також грала на фортепіано, тарілках. Писала сценарії для свят: до Дня Прапора, Конституції. Також вела дитячий співочий гурток.


Ромчик планував йти в музичну школу, а Михайлик – готувався до дитсадка


У 20 років Анастасія закохалась і народила сина Романа Жеріхова. Утім стосунки з батьком хлопчика не склалися, тож Настя виховувала Романа самотужки. Однак з татом син продовжував спілкування, підтримуючи добрі стосунки.

Роман Жеріхов, архів родини


8-річний Роман Жеріхов навчався у 2-му класі Кам’янської спеціалізованої школи «Інтелект». Цю ж школу закінчила Анастасія Боровик. У мами й сина була навіть та сама перша вчителька.


Хлопчик добре вчився, каже Єсенія. Коли йшов у перший клас, то вже вмів писати, читав.


Класна керівниця Галина Шульга розповіла, що Роман був лідером за характером. Дуже любив життя, хотів постійно бути в центрі подій, мав гострий розум. Любив малювати, ліпити, вирізати щось. Усі свої вироби приносив додому, щоби показати їх мамі. Роман її дуже любив, кажуть у школі.


«Ромчик мав багато друзів. Коли пропускав уроки з поважних причин, а потім повертався, діти завжди раділи. А ще Роман завжди з нетерпінням чекав свого дня народження. Якось, у цей день, побачивши на перерві вчителів, які жваво спілкувалися, вирішив, що вони саме готуються його вітати. Він так щиро усміхався тоді…» – пригадує Галина Шульга.


Роман Жеріхов також мав музичні здібності. Анастасія планувала віддати його в музичну школу, щоби освоїв гру на гітарі чи клавішних інструментах.


«Ромчик був слухняним сином, – каже Єсенія. – Такий собі маленький дорослий. Серйозний, відповідальний. Настя спокійно могла залишити його на трішки з молодшим братом Михайликом. Ромчик його дуже любив».

Михайло Боровик, архів родини


Молодшому синові Анастасії Михайлу в грудні виповнилося б два роки. Це дитина від других стосунків жінки (особистих даних батька не публікуємо з міркувань безпеки, – ред.). Михайлик був дуже бажаною дитиною. Подруга Насті Єсенія стала його хрещеною мамою.


«Ми з Анастасією часто говорили про її другу вагітність та шлюб. Жартували, що у нашій компанії треба ще одну дівчинку. Бо у мене теж син. А народився маленький ураган: там побіг, там щось тягне, там вже порозкидав речі. Коли ми приходили до них у гості, Михайлик багато усміхався, тягнув ручки до нас. Він уже трішки говорив, багато мугикав», – пригадує хрещена матір.


Анастасія збиралася віддати Михайла у дитсадок, а сама хотіла влаштуватися у музичну школу Кам'янки, мріяла навчати маленьких співаків й співачок.

Ромчик та Махайлик любили гратися разом, архів родини


Єсенія каже – після одруження Анастасія стала більш домашньою і сімейною. До того подруги багато часу проводили разом: гуляли, ходили в кафе, а потім сім'я стала центром життя Насті.


«Чоловік заробляв гроші, а вона займалася хатніми справами, дітьми. Настя дуже смачно готувала! А ще виготовляла квіти з паперу. З чоловіком якось разом намалювали картину, повісили її на кухні. Вони були схожі між собою – обоє веселі, запальні, ми з ними завжди багато жартували і сміялися», – каже Єсенія.

Подруги під час спільного відпочинку, архів Єсенії


Подруги любили відпочивати сім’ями – їздили на море в Бердянськ, іноді проводили час на дачі чоловіка Анастасії.


«У своїй квартирі Настя з чоловіком планували ремонт. Пригадую, як розповідали про облаштування свого сімейного гніздечка. Настя казала: «отам зробимо дитячу, там – вітальню». Цього року вони мріяли про спільний відпочинок на морі – якраз поїхали би туди з маленьким Мишком», – каже Єсенія.


Росіяни шукали партизан та азовців у кожній хаті. Окупація Кам'янки


Колега Анастасії Боровик, з якою вони співали в одному гурті, перебувала в окупованій Кам'янці півроку. Жінка побажала залишитись анонімною. Вона розповідає, що вперше російських солдатів на вулиці селища побачила орієнтовно 9 березня, коли вийшла в центр за покупками. Пізніше до селища зайшли ворожі танки, БТР-и. Кам’янку окупували.


«Коли нас окупували у середині березня, закрилися школи, дитячі садочки. Деякі магазини розбили й обікрали. Росіяни селилися на окраїнах селища у порожніх будинка, ставили свої блокпости. Люди почали виживати. Як тільки якийсь магазин з продуктами відкривався, з полиць змітали все», – пригадує колега Анастасії.


За її словами, ротації російських військових відбувалися щомісяця, як і огляди помешкань та перевірка документів місцевих. Солдати перевіряли кожен куток у будинках. Де господарі не відчиняли – вибивали двері.


«Ми питали: кого ви шукаєте? Відповідали, що партизанів, азовців, – каже кам’янчанка. – Могли людям робити дивні зауваження. От, наприклад, йде старий дідусь, а вони питають: «а де ти хліб узяв? Ти ж не працюєш, грошей накрав, мабуть».


Жителька Кам’янки каже, що росіяни спочатку, щоб роздобути грошей на більш різноманітну їжу, виставляли на продаж свої армійські харчові набори: тушонки, згущене молоко тощо. «Ставили їх на прилавки продавців, а вони передавали їм виручку. У магазинах товари почали продавати і за рублі, і за гривні», – розповіла колега Анастасії Боровик.


У вересні в Кам'янці провели незаконний референдум про приєднання до Росії. Перед цим, за словами жінки, окупанти оформляли грошову допомогу для пенсіонерів на 10 тисяч рублів. Усіх охочих записували в чергу. Для реєстрації люди мали принести із собою паспорт, ідентифікаційний код. Так купували голоси для незаконного референдуму. Видавали також гроші на новонароджену дитину, електропечі – в обмін за особисті дані й документи. Допомога – в обмін на голос.


«Також окупанти ввели систему пропусків. Зробили комендатуру в приміщенні колишнього РАЦсу. Там сидів комендант, який видавав дозволи на проїзд через блокпости в інше село чи Бердянськ. Для того, щоб їх оформити, треба було пред'явити свої документи. Ці пропуски – тимчасові, їх постійно оновлювали. Багато людей в Кам’янці, знаю, що зробили собі російські паспорти», – каже колега Анастасії Боровик.

Росіяни самі обстрілювали свої позиції, аби звинуватити ЗСУ, архів колег Анастасії


За свідченням місцевих жителів, сильних обстрілів в Кам'янці чутно не було. Стріляли на початку березня, зокрема у сусідньому селищі – Комиш-Зоря, коли перебили залізничні шляхи. Після окупації в Кам'янці було тихо аж до серпня. А тоді окупанти самі ж почали обстрілювати свої позиції, кажуть жителі Кам’янки.


У селищі розповідають: «Неподалік одного з районів селища – Таврії – стояла ферма, де були окупанти. Одного дня російські солдати раптово виїхали звідти, обстріляли ферму, а потім повернулися назад. Вони це робили, щоби нас залякати, щоби люди йшли на незаконний референдум. Ну і знімали відео для телебачення Росії. Спочатку самі розбивають, а потім з'являються журналісти, які все знімають і розповідають на своїх каналах, що це зробило ЗСУ».


Так було і 26 серпня, коли загинула Анастасія Боровик та двоє її синів.


«Кума, я їх втратив»


Єсенія Шестакова каже – багато мешканців Кам'янки сподівалися звільнення селища через місяць після початку вторгнення. Та минав час, а росіян у Кам’янці ставало дедалі більше. Люди були шоковані, але особливого опору серед місцевих Єсенія не зауважила. Після евакуації в Іспанію вона часто телефонувала Насті та її чоловіку – в основному спілкувалися через месенджери. Бувало, що Боровики не відповідали впродовж доби, тоді Єсенія писала їхнім родичам. Втім завжди вона врешті отримувала довгождане повідомлення від Насті: «кума, все добре».


«Настя розповідала мені, що біля їхнього будинку стоїть блокпост росіян. Окупанти приходили до них, перевіряли документи, розпитували, чому її діти на різних прізвищах. І так було щомісяця: вони приходили і ставили однакові питання. Ходили по кімнатах, розглядали все. Втім ні її, ні дітей не зачіпали», – розповіла Єсенія.


Останній раз Єсенія додзвонилася Насті всередині серпня.


«Відповів її чоловік, він скерував камеру на квартиру. Я побачила її у домашньому одязі. Кажу: «що ти робиш?» Настя відповіла: «помідори консервую». Я їй сказала: «як вже все набридло, хочу додому, побачити вас, обійняти, поговорити нормально». Вона мене підбадьорювала: «не засмучуйся, кума, скоро зустрінемося, наговоримося, вип'ємо чогось міцного. Все буде добре». Ці слова ніколи так і не здійсняться», – каже подруга Анастасії Боровик.


26 серпня Єсенія, як завжди, вийшла з сином погуляти. Була 15.00. Раптом зателефонувала знайома з Кам’янки. Єсенія почула її важкий голос: «я не знаю, як тобі сказати, але люди говорять, що Насті з дітьми більше немає. Їхнє житло зруйнували снаряди».


Єсенія Шестакова подзвонила батькові Настиного чоловіка. Він плакав. Потім племінниця Єсенії надіслала їй фото розстріляного будинку Боровиків. А ввечері подзвонив чоловік Насті, розмова була короткою. Він сказав: «Кума, я їх втратив». І заплакав.

Усе, що залишилося від будинку Анастасії Боровик, архів колег Анастасії


«Ми тоді обоє розплакалися. Я не знала, що говорити в той момент. Серце відмовлялося вірити, що їх немає… Вони мешкали на третьому поверсі будинку. Четвертий – знесло від ударів. Плити впали на їхню квартиру. Рому знайшли в той самий день, першим. Він був на сходовій клітці на перилах, від ударної хвилі його викинуло в коридор», – крізь сльози розповідає Єсенія.


27 серпня Єсенія не могла ні з ким спілкуватися. Вона дізналась, що тоді знайшли Настю. Михайлика – через два дні. Тіла відвезли до моргу в Мелітополь, а звідти вже привезли у трунах.


Жителі Кам’янки розповідають, що 26 серпня блокпост біля будинку, де жила її подруга, був порожній. Так само нікого не було у ліцеї, де російські військові утримували дезертирів. Того дня росіяни здійснили шість пострілів зі сторони окупованих територій. Снаряди поцілили у житлові будинки. Крім Насті та її дітей, загинуло ще двоє людей.


«Всі розуміють, що це обстріляли росіяни. Коли розбили дім Насті, приїхали люди з камерою, зняли відео. А потім на російських каналах розповідали, що це зробили ЗСУ, начебто українські солдати нищать будинки і вбивають мирних жителів. Росіяни зробили це, щоби підставити наших хлопців», – каже подруга Анастасії, яка побажала залишитись анонімною.


Коли наприкінці серпня Настю та її двох синів хоронили, сонце пекло нещадно. На кладовищі селища Кам'янка їхні три домовини потопали в квітах. Над ними, схиливши голову, стояла заплакана мама Насті. Жінка погладжувала найбільшу домовину, в якій була її єдина донька, і щось стиха шепотіла. Поряд були тато Насті і чоловік…

Похорон Анастасії Боровик та її двох синів – Романа і Михайла, архів родини


Після втрати подруги Єсенія бачить її в кожній схожій дівчині. Жінка каже, що жодного разу Настя їй не снилися, і від цього – дуже важко.


Хоч з окупованою Кам'янкою – дуже поганий зв'язок, та Єсенія регулярно списується з чоловіком Насті, підтримує. У кожному його повідомленні – слова любові і туги за дружиною, дітьми.


«Розповідає, що йому дуже важко, що не може жити без них, часто ходить на кладовище і говорить з ними», – каже Єсенія. Розраду чоловік Анастасії Боровик шукає в роботі, з допомогою якої трохи відволікається.


«Вона хотіла творити, співати, жити»


На запорізькому напрямку тривають бої. За словами колеги Анастасії Боровик, люди не виїжджають з Кам’янки, бо переживають за свої будинки. Вони бояться поїхати і повернутися в нікуди. До того ж, аби доїхати до Запоріжжя, треба мати чималі гроші, а багато жителів селища – або без зарплати, або її виплачують частково. У когось старі чи немічні родичі, яким треба допомагати.


«Багато у селищі зараз і тих, хто за Росію. Нещодавно відкрили школу з російською програмою навчання. Росіяни, знаю, забрали в бухгалтерії копії документів всіх учителів…», – каже подруга Анастасії Боровик.


Мешканці Кам'янки, які вболівають за Україну, чекають ЗСУ кожного дня. Вони мовчать – бояться за своє життя. Жителів тут уже викрадали, затримували. Деяких повертали, але – не всіх.


Єсенія Шестакова каже, що сьогодні найбільше хоче одного – звільнення її селища та перемоги України у війні та, «щоб всі ті тварі зникли з нашої землі». Вона каже: «Про мою кумасю і діток залишиться пам'ять. Мені їх дуже не вистачає, я любитиму їх усе життя».


Сумують за талановитою співачкою і її учні, колеги, які кажуть: «хто ж тепер привозитиме призові місця, гран-прі з вокальних конкурсів?»

«Мені здається що Настя хотіла би виступати на великій сцені. Вона хотіла творити, співати, жити», – каже Єсенія.


Вечорами друзі, колеги, чоловік, батьки та інші люди, які цінували талант Насті, вмикають відео з її виступами. На сцену виходить гарна, чорнява, тендітна співачка. Її сопрано заворожує.


Авторка: Інна Кубай




bottom of page