Килим, у якому тіло загиблої людини, вкладають у щойно викопану яму четверо чоловіків. Неподалік плаче жінка. 5 квітня 2022 року це фото для міжнародного агентства «Рейтерс» у Бучі зробила алжирська фотографиня Зохра Бенсемра. У цьому килимі було тіло 30-річного Ігоря Литвиненка. Один із чоловіків, який його ховає – друг Сергій Лаговський. Жінка поряд – Людмила Вергінська, мама іншого загиблого, він похований неподалік. За майже рік від створення фото розповідаємо його історію та історію загиблого Ігоря Литвиненка.
REUTERS/Zohra Bensemra
Текст підготований платформою пам'яті Меморіал спеціально для 24 каналу. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
«Це був наш єдиний син»
Ігоря знайшли в підвалі будинку на вулиці Центральній у Бучі. Саме на цій вулиці російські окупанти облаштували один зі своїх штабів.
«Я тривалий час пропрацювала продавчинею у ЦУМі в Києві, але кілька років тому тяжко захворіла, маю інвалідність. Крім Ігоря, в нас із чоловіком немає більше дітей, і навряд чи будуть», – каже 52-річна Олена Литвиненко, мама загиблого.
Батько, якого також звати Ігор, працював водієм-далекобійником. Син змалку теж любив автомобілі. Швидко навчився водити, а коли виріс обрав професію механіка-автослюсаря. Працював за фахом на підприємствах Київщини. Також працював сантехніком. У вільний час любив рибалити, відпочивати з друзями.
«Ігор поважав нас, батьків. Цінував, любив. Коли почав жити окремо, дуже зблизився з татом. Часто з ним радився, вони мали свої теми для розмов, спільні захоплення. Ігор був таким, що в першу чергу думав про інших, часто допомагав людям похилого віку», – розповіла Олена Литвиненко.
Ігор Литвиненко, фото з архіву родини
Навесні 2022 року Ігор планував ремонт у своїй квартирі. Восени хотів одружитися, мріяв мати дітей. Мама знає, що в Ігоря була дівчина, але так і не встигла з нею познайомитися.
«Вставили зброю до рота і вистрелили»
Ігор Литвиненко мешкав у мікрорайоні, який місцеві називають Варшавський. Його батьки – за 200 метрів від вулиці Вокзальної, де відбулися перші запеклі бої у Бучі.
«Ми до останнього не вірили, що розпочнеться війна, тому залишалися в місті. Коли окупанти зайшли в Бучу, думали, що це все закінчиться за кілька днів», – каже Олена Литвиненко.
У перші дні вторгнення в будинок Ігоря Литвиненка влучили два снаряди. У квартирі повилітали вікна. Друзі Сергій, Валерія та Леся запросили Ігоря до себе – у квартиру на вулиці Водопровідній. Це неподалік батьківської оселі Литвиненка. А ще Водопровідна – поруч із дитячим садочком «Яблунька», де під час окупації Бучі російські солдати мали штаб.
Вулиця Вокзальна у Бучі, де ЗСУ знищили російську військову техніку, 6 квітня 2022 року, АР
28 лютого 2022 року батьки востаннє бачили Ігоря. Він приїхав до них на велосипеді, привіз харчів.
На початку березня російські військові повністю окупували Бучу. Особливо небезпечно стало в районах скупчення їхньої військової техніки та поруч зі штабами.
«З вікна ми бачили, як вони ходили з автоматами, стріляли по тваринах. Деякі переодягалися у цивільний одяг. Було страшно. Якщо їм щось не подобалося, єдине рішення – розстріляти. Зв'язку вже не було. Ми не мали можливості написати чи подзвонити Ігорю. А він – нам», – пригадала Олена.
По обіді 8 березня 2022 року Ігор вирішив піти до мами з татом. Взяв у пакет харчів та вирушив. Друзі відмовляли. Але Ігор був непохитний. Потім вони переказували батькам його слова: «Я ж нікому не погрожую. Зброї не маю. Несу продукти». Перед виходом друзі зав’язали на руку Литвиненка білу пов’язку.
Далі про те, що сталося, Олені розповіли люди, які жили неподалік. Як тільки Ігор вийшов, уже біля наступного будинку, його зупинили двоє російських солдатів. Перевірили паспорт, мобільний телефон і після кількох хвилин розмови скрутили Литвиненка й кудись повели. Мешканка цього району, яка побажала залишитися анонімною, розповіла, що бачила, як Ігоря розстріляли. За її словами, це сталося буквально за кілька хвилин після того, як чоловіка схопили. Вона розповіла батькам: «Російський солдат поставив хлопця на коліна, вставив зброю до рота і вистрелив». За словами очевидиці, тіло Ігоря кинули в підвалі будинку на вулиці Центральній 33в.
«Может там найдешь своего сына»
Тим часом батьки Ігоря вирішили покидати Бучу. «Зранку 9 березня мій чоловік відправив мене до групи людей, які пішки евакуйовувалися в Романівку, а сам намагався знайти сина», – каже Олена Литвиненко.
На шляху до будинку, де Ігор жив з друзями, було два російські блокпости. Як тільки батько дістався першого, окупанти наказали підняти руки вверх, спитали, куди йде. Чоловік відповів, що шукає сина. Та його розвернули – мовляв, комендантська година (російські солдати на окупованій території жили за часом РФ, – ред. ). Через годину батько пройшов перевірку на двох блокпостах. Один зі солдатів сказав йому перевірити біля будинку на вулиці Водопровідній, 38: «Может там найдешь своего сына».
«Я пішов туди і жахнувся: там лежало багато мертвих людей. Але сина серед них не було. Тоді я прийшов до квартири друзів Сергія, де і дізнався, що він прямував до нас. Я сподівався, що Ігор забіг в укриття. Думав, може, його забрали в полон», – каже батько .
Дорогою назад на одному з блокпостів російський військовий порадив шукати сина у підвалі. «Я відповів – так відведи мене в той підвал. Він розізлився, обличчя стало червоним, перезарядив зброю, наставив на мене і сказав, щоб я негайно забрався. Так я і пішов. Потім ще кілька днів я шукав сина, питав знайомих, але – нічого», – каже Ігор Литвиненко.
14 березня 2022 року чоловік виїхав з Бучі й разом із дружиною, яка була була в Романівці, дісталися Заходу України.
«Зателефонував слідчий і повідомив, що Ігоря тимчасово поховали біля будинку»
Олена та Ігор шукали сина через соцмережі, поліцію, вірили, що живий. Та 31 березня тіло Ігоря Литвиненка у підвалі на вулиці Центральній знайшли місцеві жителі Олексій Тарасевич і Тетяна Недашківська. Поряд був ще один загиблий, чоловік Тетяни – Василь Недашківський.
Загиблі Ігор Литвиненко та Василь Недашківський. Фото Олексія Тарасевича
Після звільнення Бучі тіла загиблих шукали й забирали з підвалів, посадок, російських бліндажах впродовж кількох тижнів. У моргах не вистачало місць. Місцеві були змушені закопувати знайдених убитих у дворах, там тіла чекали на ексгумацію.
Так було із тілом Ігоря. 5 квітня 2022 року його загорнули у килим, який місцеві знайшли просто на вулиці. Разом з іншим награбованим його викинули російські солдати, коли покидали Бучу. Під час окупації військові вривались у помешкання бучан і виносили звідти килими, подушки, ковдри – стелили їх у танки чи іншу техніку, аби зігрітися.
Сергій поряд з тілом покійного друга. REUTERS/Zohra Bensemra
Тимчасова могила Ігоря Литвиненка неподалік будинку, де вбили, Бучанські новини
«5 квітня нам зателефонував слідчий і повідомив, що Ігоря застрелили, а його тіло тимчасово поховали біля будинку на вулиці Водопровідній 34а. Нашого сина знайшли хлопці, які живуть поруч. Крім Ігоря, тут поховали і Владислава Вергінського, його вбили у приватному секторі навпроти дитячого садка «Яблунька», – розповіла Олена Литвиненко.
Після дзвінка слідчого батько Ігоря одразу поїхав у Бучу на опізнання.
«ДНК ми не здавали, я впізнав його ще в морзі. Втім лише 20 квітня нам зателефонували і сказали, що можемо забрати тіло сина. 21 квітня ми з дружиною і друзями Ігоря приїхали в Бучанській морг. Там дізналися, що сина перевезли у Вишгородський. Тіло мого Ігоря лежало у чистому білому мішку, його відкрили і я переконався, що це він», – каже Ігор Литвиненко.
22 квітня Ігоря Литвиненка поховали на центральному кладовищі в Бучі.
«Ми зідзвонювалися зі слідчим, який веде нашу справу. Ігорю стріляли подвійною автоматною чергою через рот. Смерть була миттєвою. Це все, що нам повідомили про його вбивство», – розповіла Олена Литвиненко.
Мама каже, що Ігор Литвиненко був опорою для неї та чоловіка. Після 24 лютого його тато втратив роботу. Мама хворіє. Вона каже: «Син часто говорив: «Мамо, ти мене вчила робити добро». Він загинув, бо турбувався про своїх рідних. Це був єдиний наш син. За що його вбили?! Не вкладається у голові».
Авторка: Інна Кубай
Допомогти родині загиблого
Картка матері: 4731 2191 1635 3669 Литвиненко Олена