Ася Беглярова – яскрава, життєрадісна, активна та цілеспрямована. Такою її запам’ятали друзі, колеги та клієнти. Ніхто не каже про Асю в минулому, бо для близьких вона ніби все ще залишається поруч. Жінці було 42 роки, коли у Маріуполі російська ракета обірвала її життя.
Текст підготований платформою пам'яті Меморіал спеціально для Ліга.Бізнес. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
Якби не Росія, Ася разом з колективом івент-агенції «31 червня» продовжувала б створювати свята для маленьких і дорослих маріупольців. Місто би жило і раділо, агенція стрімко розвивалася би, а жінка продовжувала би втілювати свої амбіційні цілі.
Якою була Ася Беглярова та її івент-агенція, розповіли близькі люди жінки.
Тікали від війни, але вона зрештою наздогнала
Ася Беглярова – вірменка за національністю. Коли була ще підлітком, разом з мамою, братом і бабусею вони тікали від війни у рідній країні. Так життя завело їх в Маріуполь, де за багато років війна наздогнала.
Давня подруга Асі Ольга згадує їхнє знайомство, щойно сім’я втекла з Вірменії:
«Коли мені було десь 8 років, мама сказала: «треба допомогти сім'ї, яка тікала від війни». Ми разом зібрали, що могли, і поїхали їм віддавати. Так я познайомилися з Асею, їй було тоді 16-17. Наші мами почали дружити, а згодом і ми самі».
Маріупольці активно допомагали сім’ї Асі облаштуватися в місті, надаючи необхідну допомогу. Сім’я жила скромно, в гуртожитку з мінімальними умовами. Ася з юного віку допомагала вчити англійську – спочатку майбутній подрузі Ользі, а потім й іншим дітям. Все це дівчина робила безкоштовно, попри скромне життя сім'ї.
Не навчати, а дарувати свята
Школу дівчина закінчила вже в Україні, з медаллю. Вивчилась в Маріуполі на філологиню і пішла маминими стопами – почала вчителювати у школі. Та згодом Ася зрозуміла, що працювати «у системі» вона не хоче. Їй подобалась робота з дітьми, проте водночас хотілося бути вільною, ухвалювати рішення самостійно та мати простір для самовираження. Тоді Ася звільнилася.
«Вона завжди любила дітей, але в якусь мить зрозуміла, що хоче не навчати їх, а дарувати свята», – ділиться колега і подруга Яна.
Ася одружилася. Її чоловіком став Денис Блохнін, з яким жінка невдовзі народить двох синів, започаткує бізнес, проводитиме івенти, керуватиме командою. Згодом розлучиться, але залишиться в хороших стосунках, а зрештою російська ракета в один день позбавить їх обох життя.
Але поки життя тривало, Ася проживала його на повну.
Разом з чоловіком вони пробували пожити в Чехії, але через деякий час обидва зрозуміли, що хочуть повернутися в Україну, в Маріуполь. Вірменка за національністю, вона усвідомила, що стала українкою за ідентичністю.
Івенти для дорослих і дітей
Саме під час життя у Чехії пара продумувала ідеї майбутнього бізнесу. Повернувшись до України, Ася і Денис почали свій перший бізнес – проведення весіль у ролі ведучих.
«Ася була першою, хто впровадив тематичні весілля. Вона називала себе «антітамадою», бо не проводила конкурси з перекатуванням яєць чи щось на кшталт цього», – розповідає колега жінки з івент-агенції. Завдяки проведенню весіль Асі та Денису вдалося відкласти грошей. Згодом пара дійшла висновку, що ринок весільних івентів ще не був готовим до змін, тому поступово вони вирішили перейти до організації дитячих свят, а весільний напрямок залишити другорядним. Тим паче, вже мали відкладені гроші на розвиток нового бізнесу.
Агенцію дитячих свят назвали «31 червня». За легендою, це магічний день, який настає раз на тисячу років і дарує свято.
Почали організовувати тематичні дні народження, виступи для дітей на свята, святкування «під ключ». На початку команда була невелика. Всі зароблені кошти вкладали у розвиток бізнесу. Денис був звукорежиссером, а Ася писала сценарії та виступала в костюмі клоунеси.
«Ми познайомилися з Асею та командою «31 червня», коли моїй доньці було близько року, на новорічному святі. Ася була в одній з головних ролей вистави, я не знала, що вона є власницею бізнесу. Коли з'ясувала, то була здивована – вона ніколи не показувала цього, вся команда була нарівні», – згадує клієнтка агенції Анна. Згодом вона святкуватиме всі дні народження своєї доньки у «31 червні», а сама донька знатиме сценарії всіх свят агенції напам'ять.
Перші труднощі бізнесу вдалося подолати та вийти на новий етап
Перша хвиля труднощів накрила агенцію в 2014 році, коли Росія розпочала війну на Донбасі. Почалися несприятливі часи для бізнесу й додатково сталася значна криза в команді – залишилось лише кілька людей з колективу.
«Багато разів йшла мова про те, щоб більше не займатись святами, але як і всі творчі люди, Ася була сильною і незламною, тому, не дивлячись на проблеми, продовжувала дарувати щастя», – розповідає колега Яна.
Наприкінці 2016 року почався новий етап розвитку бізнесу: Ася і Денис відкрили своє перше приміщення «Крібле-Крабле», яке стало театром свят для дітей.
«Тоді для Маріуполя підхід агенції був в новинку: ми не мали типових ігрових зон з дитячими батутами чи лабіринтами, натомість у нас було професійне обладнання, якісний реквізит і ведучі, які всю увагу приділяють дітям. Ми проводили «розумні свята» – так Ася їх називала», – згадує працівниця «31 червня».
Агенція ставала все більш популярною і напрацьовувала репутацію однієї з найкращих івент-агенцій Маріуполя. Діти просили батьків привести їх на свято до тьоті Асі, самі ж батьки товаришували зі співвласницею бізнесу і захоплювалися святами «31 червня», хоч вони були і дитячі. Асю знало, мабуть, все місто. Все більше людей хотіли працювати в команді агенції, і потреби агенції зростали – вже не обмежувалася одними лише артистами, Асею і Денисом. Найняли менеджера зі зв’язків з клієнтами, керівника аніматорської команди, декоратора та швачку костюмів.
«У Маріуполі багато хто казав, що Ася стала монополістом на ринку свят, але, звичайно, були й інші івент-агенції та дитячі простори. Проте ми не вважаємо, що мали контурентів – в Асі завжди був відмінний від інших підхід», – ділиться колега.
Ася багато чого делегувала, але між тим продовжувала писати сценарії для свят та завжди думала над новими напрямами роботи. Так у 2019 році народилось «Однажды Шоу» – серійний проєкт-вистава. Три серії вдалося презентувати під час пандемії коронавірусу, а четверту Маріуполь і вся Україна мали б побачити навесні 2022 року. Ася також планувала оформити авторські права на шоу, але не встигла.
У тому ж 2019-му Ася та Денис відкрили ще одне приміщення для проведення свят в іншому районі міста. Згодом розпочався карантин, розширення далось дуже складно, але рук не опускали.
Декілька разів на рік команда «31 червня» робила так звані «соціальні свята». Вони були безкоштовними для відвідувачів і туди могли прийти всі охочі. Неодноразово агенція влаштовувала свята для дітей з дитячих будинків та дітей з особливостями розвитку. Все це Ася робила за власний кошт, при цьому працівники завжди отримували зарплату.
«Коли сім’я Асі втекла з Вірменії до України, вони жили в гуртожитку майже без умов, але водночас маріупольці їм допомагали – думаю, частково тому в Асі завжди було бажання допомагати іншим», – ділиться думками подруга Ольга.
За пів року до повномасштабного вторгнення Ася разом з колегою з агенції Яною розпочали новий бізнес – приватний дитячий садок. Розвинути новий напрямок до бажаного рівня завадила війна.
Чергова і остання війна в житті Асі
У початок повномасштабної війни Ася не вірила. Думала, що може повторитись сценарій 2014 року, але не більше того. Тому і бізнес до війни не готувала – планувала у разі чого розбиратися по ходу. Навіть 24 лютого, коли вторгнення Росії вже сталося, Ася зустрілася з колегою обговорити плани агенції на майбутнє і заспокоювала колектив у робочому чаті.
На початку березня в Маріуполі почалися великі проблеми зі зв’язком і робочий чат агенції завмер.
«2 березня я чула Асю востаннє…, – згадує колега Яна. – Ми змогли зідзвонитися і вона сказала, що разом з дітьми піде до батьків вже колишнього чоловіка Дениса, з яким вони залишалися в хороших стосунках. Там були всі разом: Денис, Ася, їхні сини та батьки Дениса».
23 березня родина ховалася у підвалі. Ася з Денисом піднялися за речами в квартиру – планували швидко взяти необхідне і повернутися назад до сховища. Але у цей момент росіяни почали чергову хвилю бомбардування Маріуполя і снаряд влучив у будинок. Ася загинула одразу. Денис протримався ще 50 хвилин. Сиротами залишилося двоє дітей – Павло та Кір, які перебували у підвалі разом з бабусею і дідусем.
Весь Маріуполь переживає втрату
Смерть Асі сприйняли дуже складно: близькі, колектив агенції, та що там – весь Маріуполь.
«Коли ми з колегами дізналися, що сталося, то не могли повірити. Вона була нашою наставницею, подругою, сестрою і мамою одночасно. Вона змогла створити з колективу справжню сім’ю. На сторінці агенції ми виклали публікацію – «серце «31 червня» зупинилось». Ця трагедія зачепила багато сердець з Маріуполя та поза ним. На сторінку прийшло понад тисячу повідомлень та коментарів – всі відмовлялись вірити…Ми й досі отримуємо скорбні повідомлення і слова про те, як її не вистачає».
Все, що залишилось від івент-агенції Асі та Дениса, – це сторінка в Instagram і пам’ять. Колектив «31 червня» через війну розкидало по Україні та світу. Приміщення, де раніше проводили свята, зруйновані. Чи відновлять бізнес – питання часу. Проте колеги зізнаються: без Асі не вийде повернути те, що втратили. Вона була важелем, рупором, шиєю і головою цього бізнесу. Час від часу частина команди пише сценарії для свят, але вже у віддаленому форматі. Також після смерті Асі агенція втілила один важливий проєкт. Можливо, найцінніший за всю історію існування агенції «31 червня».
«Ася мріяла після закінчення війни зробити переможне свято для всіх дітей України. І нехай перемога ще не настала, але в пам’ять про Асю наша команда зробила проєкт під назвою «Де живуть мрії». У ньому ми показуємо Асю, яка спустилася з хмаринки та розповідає про мрії – якими вони бувають та як важливо мріяти, особливо зараз».
Авторка: Ольга Коротенко
Фото з архівів співрозмовників та соцмереж