Текст підготований командою Білопілля.Сity у рамках конкурсу регіональних текстів, який організувала платформа пам'яті Меморіал.
72-річний Віктор Карпенко з Сумщини понад півсторіччя віддав хліборобській праці. І вирощувала б хліб далі, якби не вбив її ворог.
Віктора Карпенка, фермера з села Рижівка, ворожий снаряд вбив на власному подвір’ї 23 липня. Все життя чоловік працював на землі, любив землю і загинув, рятуючи техніку.
Віктор Карпенко
Автор: Фото з сімейного архіву Карпенків
Віктор Іванович народився у 1950 році в Коренєвському районі на Курщині.
«Мав хист до техніки й з дитинства завжди хотів працювати на тракторі, комбайні», - згадують його рідні.
У місцевому колгоспі почав працювати на току з 14 років. Хоч би яку роботу йому доручали, завжди опинявся поблизу тракторної бригади, де працювали машини. Після школи закінчив місцеве профтехучилище. Знову повернувся в колгосп уже водієм. Потім - армія і знову робота в колгоспі.
Здібного і працелюбного хлопця підтримувало керівництво. Долучало нову техніку, не боялось, що зіпсує, чи зламає. У той час були міцні економічні зв’язки між Рижівкою і господарством, де працював Віктор Карпенко.
Про відповідального і працьовитого механіка слава пішла далеко за межі колгоспу. Почув про нього й тодішній голова колгоспу «Родіна» з Рижівки Микола Костюченко. Познайомився і запропонував переїхати в Рижівку, яка теж стрімко розбудувалась. Чоловікові дали новий будинок і він почав працювати в Рижівці.
– Його знали всі голови з навколишніх колгоспів, – говорить директор Білопільського ВПУ Юрій Христій. – Коли в Іскрисківщині треба було «завести» трактор К-200 (це найбільший тодішній трактор), позвали Віктора Миколайовича. Така техніка працювала тільки в його руках. А як трактор ламався, то лише Карпенко його міг відремонтувати й завести.
Працюючи в колгоспі, Віктор Миколайович завжди мріяв працювати сам на своїй землі. Вийшовши на пенсію, разом із сином почав обробляти паї своєї родини й городи. Не один рік збирав техніку, ремонтував старенькі трактори й працював на них.
Коли почалося вторгнення російських військ, то рижівці, які жили за кількасот метрів від кордону, першими дізнались про початок війни. Віктор Миколайович не зважав на війну, продовжував ремонтувати техніку і готувати її для виходу в поле.
Навесні Віктор Миколайович, попри обстріли, виходив у поле і готувався до жнив, ремонтував техніку.
23 липня почався черговий обстріл його села Рижівка. Один зі снарядів впав поруч із будинком і осколок влучив у колесо трактора, який стояв у дворі. Трактор загорівся. Чоловік вискочив у двір почав гасити техніку.
Рідні його не пускали: «Сиди в хаті, куди, стріляють…»
«Там трактор горить, треба загасить..» І вибіг на вулицю…
Тут його і настиг ворожий снаряд, який вибухнув біля двору, а осколок поцілив у чоловіка.
Віктор Миколайович загинув біля своїх тракторів, які намагався врятувати…
Все, що залишилось від техніки у дворі Віктора Карпенка після обстрілу і пожежі.
Автор: Фото з сайту Білопілля.City
Вже по смерті Віктора Карпенка його знайомий написав: «Асвабадітелі» вбили людину, яка народилась в росії, в Корнєєва. Я покійного знав дуже добре. Чоловік із золотими руками. Це була єдина людина на весь колгосп, яка могла «послати» голову колгоспу чи парторга подалі, не дивитись в зуби…. І голова його сьогодні виганяв, а вже завтра вранці стояв у нього на колінах і благав вийти на роботу, бо ніхто не міг ладу дати техніці».
Царство йому небесне!
У Віктора Миколайовича залишилась донька, три сини, шість онуків і правнучка… Пам’ять, і шана хліборобу, який загинув, рятуючи техніку.