"Був двигуном проєкту". Історія українського підприємця, який загинув на війні

З 2014 року незалежність України захищають не лише професійні військові. До лав українського війська стають всі – науковці, освітяни, айтівці й, звісно, підприємці. Всіх їх об’єднує лише одне – бажання захистити свою землю і близьких від ворога.


Текст підготовлено командою платформи пам'яті Меморіал спеціально для LIGA.net. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.


Олег Перегуда. До війни створював розумні прилади для лікарень та розвивав реабілітаційний центр

Не зміг знайти роботу після АТО

Коли Олег Перегуда 2016 року повернувся з АТО до рідного Калуша, він був розчарований. Чоловік, який з червоним дипломом закінчив фінансову справу, не зміг знайти роботу.


"Олег пройшов співбесіду на інкасатора банку, але йому відмовили. Побоялись давати зброю, тому що він після війни, мовляв, може щось не те накоїти", – розповідає дружина Василина.


Не знайшовши сталої роботи вдома, Олег поїхав на заробітки до Німеччини. Там займався ремонтом, паралельно почав возити до України автомобілі під замовлення. Надавав послуги з охорони, аж поки влітку 2021 року не завів розмову зі знайомим ветераном Іваном Порохнавцем. Той розумівся на техніці й давно хотів створювати розумні приліжкові панелі для лікарень.


За задумом, прилад повинен був мати вихід до кисневої точки, під’єднуватись до пульсоксиметра, монітору та кнопки виклику персоналу. А ще – зчитувати пульс, температуру і тиск пацієнта, "роздавати" Wi-Fi тощо. Вартість однієї такої панелі – близько 20 000 грн.


"Іван мав ідею, а Олег знав, як правильно її подати. Тому Олег став двигуном проєкту", – згадує Василина.


Взявши в команду ще двох однодумців, усі разом вклали 100 000 грн і почали Українську розумну автоматику.


Перше замовлення отримали за місяць

В компанії Іван розробляв проєкти панелей, інші їх збирали. Олег же вів бухгалтерію, оформлював договори. А ще їздив у лікарні з презентацією і пропонував прилади.

"Вже за місяць, у вересні, Шумська лікарня замовила у них вісім панелей. Це небагато. Але тоді хлопці взагалі не розуміли, чи буде це комусь потрібно", – каже Василина.

За декілька місяців вони виграли тендер і поставили тій самій лікарні ще 20 панелей. Згодом Олег домовився про співпрацю з лікарнями Тернополя, Шумська, Івано-Франківська.

Справи так швидко йшли вгору, що вже восени партнери орендували офіс, купили для фірми автомобіль. Розширили команду до 10 людей: найняли бухгалтера, юриста, монтажників, розробника сайту.


Іван почав створювати нові прилади: систему вакуумного відсмоктування для операцій і систему насичення повітря. Попереду Розумна українська автоматика мала великі плани.


"Ти думаєш, я хочу помирати?"


Паралельно Олег розвивав ще одну, вже власну, ідею. Після повернення з АТО він разом з Василиною почав мріяти про реабілітаційний центр для ветеранів.


"Перший рік після війни психологічно важкий. Не можна відразу повернутись до довоєнного життя, потрібно адаптуватись", – пояснює жінка.


Відкрити такий центр вирішили у Калуші. За задумом, бійці могли б отримати там психологічну і фізичну реабілітацію, соціалізуватися.


"Олег з товаришами хотіли брати колишніх бійців до себе на роботу, – розповідає жінка. – Одні могли б продавати прилади, інші – бути програмістами і так далі".

Подружжя шукало спонсорів, вже в грудні знайшли приміщення на 300 кв.м. Але на цьому етапі проєкт загальмував. Будівлю орендувала місцева спілка ветеранів, і потрібно було домовлятись про передання прав. Можливо, це вдалось би владнати швидко, але розпочалась повномасштабна війна. Олег, як і орендарі приміщення, одразу пішли добровольцями на фронт.


"Я пам’ятаю, як 24 лютого вперше в житті впала перед ним на коліна і благала не йти. Олег мене підняв, подивися впевнено і спитав: "Ти думаєш, я хочу помирати?".


Врятував побратима, отримав орден мужності

Коли 26 лютого Олег щойно приїхав у Вознесенськ на Миколаївщині, вони з побратимами одразу попали під обстріл. Декілька військових отримали поранення, але всі вижили.

Пізніше Олег бився на Бахмутській трасі, захищав Трудолюбівку на Миколаївщині.

"Там хлопці спалили купу російської техніки, було пекло. За бій під Трудолюбівкою чоловіку дали орден мужності Богдана Хмельницького", – говорить жінка.


14 червня Олег один пішов перевірити нове місцерозташування під Богородичиним. За годину пролунав вибух – Олег потрапив під артилерійський обстріл. Він загинув на місці від осколкового поранення в грудну клітку.

"Олег був військовим від бога. Він дуже любив цю справу. Думаю, навіть більше ніж мене", – з сумною посмішкою каже Василина.

"Хочу впасти і плакати, але не можу"

Зараз Василина бере участь в Українській розумній автоматиці, оскільки після смерті чоловіка стала власницею його частки. Але безпосередньої участі в проєкті не бере. Нещодавно компанія отримала нове замовлення на 50 панелей. Зараз справи просуваються дещо повільніше, адже більшість хлопців з компанії пішли воювати.

Одночасно Василина включилась у подальший розвиток реабілітаційного центру і вже навіть отримала грант у 5 000 євро на закупівлю меблів та обладнання.

"Я хочу здатися, впасти і плакати, але не можу. Він хотів, щоб трималася. Олег завжди був мужнім, тому я маю бути такою самою на згадку про нього", – каже Василина. Олена Серікова