Мільйони людей за кордоном щодня спостерігають за російсько-українською війною. Багато з них впевнені, що українські воїни б’ються не просто за свободу своєї країни, а й за увесь цивілізований світ.
Чимало іноземців приїхали в Україну, щоб стати до лав її війська. Багато з них, маючи чималий бойовий досвід, не змогли залишити український народ наодинці зі злом. Розповідаємо історії трьох відважних Героїв, які віддали життя за Україну.
Текст підготований платформою пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для Libertatea. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
СТІВЕН ЗАБЕЛЬСЬКІ, США
На батьківщині американець з польським корінням, 52-річний Стівен Забельські, понад 30 років пропрацював майстром у трубобудівній компанії. Любив проводити час зі своєю великою родиною та кататися на власному Harley Davidson.
22 березня 2022 року Стівен виїхав до України, де згодом приєднався до загону "Росомахи". Він служив у армії США під час війни в Перській затоці, на початку 1990-х років. Тож, як розповіла його дружина, відчував, що його досвід допоможе Україні у боротьбі проти росіян.
15 травня боєць загинув у селі Дорожнянка Запорізької області – отримав смертельні травми від вибуху міни під час бою. У нього залишилися дружина, 5 прийомних дітей, 7 братів та сестер.
Забельські не зміг залишитися осторонь, коли Росія напала на Україну в лютому / Фото, надане родиною військового
ДЖОРДАН ГЕТЛІ, ВЕЛИКА БРИТАНІЯ
Британець Джордан Гетлі з раннього дитинства мріяв про кар’єру військового. У 18 років хлопець приєднався до лав британської армії, де й служив до березня 2022 року.
Після лютневого вторгнення Джордан майже одразу вирішив їхати до України. Тут він став до лав Інтернаціонального легіону. Вже у червні хлопець отримав смертельне поранення у боях під Сєвєродонецьком: у нього поцілив російський снайпер.
Ті бої його командир небезпідставно охрестив справжнім "пеклом на землі". На момент загибелі Джордану було всього лиш 24 роки.
24-річний британець мав великий військовий досвід / Фото, надане родиною Джордана
ДАВИД РАТІАНІ, ГРУЗІЯ
50-річний Давид, "Дато", Ратіані був професійний військовим. Народився у Верхній Сванетії на південному схилі Великого Кавказу, але дитинство провів у Сухумі – місті, яке з 1993 року окуповане росіянами.
За 27 років військової служби Давида нагородили багатьма відзнаками та подяками. Він брав участь у миротворчій місії в Афганістані та у серпневій війні у Грузії у 2008 році.
Після завершення військової кар’єри чоловік приєднався до антиокупаційної групи "Сила у єдності«. 18 березня 2022 року Ратіані загинув, підірвавшись на міні в Ірпені, що під Києвом. Перед смертю допомагав французькому побратиму, який травмував ногу. У військового залишилася дружина й діти.
Ратіані добре знав, що таке російська окупація / Фото, надане родиною військового
Що мотивувало героя їхати захищати чужу країну та як на це реагували рідні?
Фран Фульчі Забельські, дружина загиблого Стівена Забельські
Дружина згадує про Стівена з неймовірною теплотою та смутком водночас / Фото, надане родиною військового
У загиблого американця залишилася велика родина / Фото, надане родиною військового
Коли у лютому український президент Володимир Зеленський почав просити світ про допомогу, я помітила зміни у поведінці чоловіка. Стівен мав польське коріння, відчував певну причетність до українського народу та був патріотом, твердо вірив у свободу та демократію. Відчував, що це потрібно й Україні.
Я, як і всі в нашій родині, намагалася його відговорити. Ми боялися, що він не повернеться додому. Одного разу, під час вечері, Стівен згадав про Україну. Він сказав, що люди там такі ж, як і ми та вони також мають сім’ї, так само сидять разом за столом і вечеряють. Що їхні діти, як і наші, носять кросівки Nike. Мовляв, вони такі ж, як ми, і хочуть свободи й повинні мати її.
Стівен твердо вирішив допомогти українському народу в цьому. Казав, що повинен це зробити, бо інакше, щось схоже станеться і в Америці.
Дін Гетлі, батько загиблого Джордана Гетлі
Джордан з батьком на початку своєї служби в британській армії, на фото хлопцю – 18 років / Фото, надане родиною військового
Перед від’їздом Джордан багато досліджував те, що відбувалось в Україні. Ми з його матір’ю дуже хвилювалися, що він може поїхати на війну. Врешті, так і сталось. Сказав, що після 6-річної військової служби просто не може залишитися вдома й не допомогти українцям у їхній боротьбі проти російських загарбників.
Джордан любив те, що робив і ми пишаємося ним. Наш син справді був героєм, він назавжди залишиться у наших серцях.
Ія Ратіані, дружина загиблого Давида Ратіані
Сім’я Дато відчувала, що той поїде на війну в Україну, по-іншому він би просто не зміг / Фото, надане родиною військового
Коли я зустріла Дато, він жартома сказав мені, що не може дати мені багато, окрім як любові, бо він – насильно виселений Росією зі своєї землі, Абхазії.
24 лютого, коли розпочалося повномасштабне вторгнення в Україну, ми з острахом дивились новини, часто не спали допізна. І в один з вечорів Давид прийшов додому й сказав, що їде на війну, щоб допомогти українцям. Мовляв, разом з Україною вирішується й доля Грузії. Його мати, діти і я були шоковані. Хоча, відверто кажучи, я відчувала, що він на це піде. Ніхто не наважився йому тоді заперечити.
Перед тим, як поїхати, Давид мав серйозну розмову з дітьми. Пояснював, що їде на цю війну насамперед через них. Бо перемога України, яка бореться за свою свободу, означатиме й перемогу Грузії. Наголошував, що лише тоді вони зможуть жити мирним життям. Він любив свою Батьківщину, передавав цю любов дітям.
Казав, що залишити Україну наодинці було б рівносильним державній зраді, пригадував, як українці допомагали нам у війні в Абхазії.
"Допомагаючи один одному, ми зможемо зберегти той ідеал, який називається свободою", – казав мій коханий чоловік. Напевно, ця розмова назавжди залишиться у пам'яті наших дітей. У мене в голові звучать слова, сказані ним тоді.
Яким воїною був загиблий?
Фран Фульчі Забельські, дружина загиблого
Після загибелі Стіва я спілкувалась з його товаришем. Він розповідав, що мого чоловіка усі поважали, адже він був досвідченим артилеристом. Цей побратим знав мого коханого лише 2 місяці, але називав його найкращою людиною, яку коли-небудь зустрічав на своєму шляху.
Друзі згадують про Забельські як про справжнього патріота. Міхол О’Гьорлі знав Стівена понад 30 років – познайомився з ним, коли сам ще був солдатом, пише американське видання 10 Tampa Bay. Після лютневого нападу Росії обоє випадково зустрілися в Україні. О’Герлі не здивувало рішення давнього друга воювати за кордоном. "Думаю, він хотів зробити свій внесок у те, у що вірив. Його турбувало те, що відбувається з українським народом, і він хотів покласти цьому край", – підкреслив товариш загиблого.
Міхол О’Гьорлі: Ми зі Стівеном служили у різний час та у різних місцях. Але його товариші розповідали про нього як досвідченого солдата і природженого лідера. Саме таким я його і знав. Коли я зустрівся з ним у Києві на початку вторгнення, то знав, що він приїхав, бо поділяв ті самі цінності, що й український народ. Стівен любив свою дружину та сім’ю, але заклик захищати фундаментальні цінності привів його захищати Україну. Стівен вірив, що свобода та безпека нікого не можуть бути гарантовані, якщо Росії дозволять проковтнути Україну, цілком або по частинах. Ми належали до покоління, яке готувалося до російських ядерних атак.
Стівен розумів історію України та знав про її європейські прагнення. Звичайно, він був хорошим солдатом, тому що був і хорошою людиною, яка раділа життю, цінувала людей, кохала до нестями свою дружину й любила свою сім’ю. Я сподіваюся, що пам’ять про нього збережеться по всій Україні не тому, що він віддав своє життя, а тому, що він вірив в Україну та її майбутнє як незалежної нації, захищеної міжнародно визнаними кордонами, вільної держави у центрі Європи.
Я бачив 6 різних війн, бачив страждання. І наголошу, що ніде більше не бачив такого потенціалу пододати все, як тут, в Україні. Ми не можемо допустити, щоб ця демократія зникла з лиця Землі. Україна має бути довести, що демократія, лібералізм, свобода, справедливість – це і є майбутнє. Стівен це знав й був готовий померти за це. Саме це я у ньому любив.
Забельські був справжнім патріотом США та хотів допомогти Україні / Фото надане родиною військового
Дін Гетлі, батько загиблого
Побратими Джордана розповідали мені про його військові знання, навички та любов до своєї роботи. Вони кажуть, що усі любили його, як і ми. Що він зробив величезний внесок у життя багатьох людей і не лише як солдат, але і як інструктор українських військових. Джордан і його команда дуже пишалися роботою, яку виконували. Син часто згадував у розмовах зі мною, що їхні місії небезпечні, але водночас необхідні.
Як пише британське видання inews.co.uk, Гетлі фактично врятував своїм побратимам життя. Військові перебували в напівоточенні, їх скував шквальний вогонь російських військ. Ворожий танк Т-72 саме готувався відкрити вогонь по їхніх позиціях, але білоруським солдатам вдалося вразити його із протитанкової системи "Матадор". Після цього бійцям вдалося відійти й це – заслуга Джордана, як інструктора.
Командир загиблого британця, ветеран канадської армії, у коментарі журналістам підкреслив: "Однією з причин того, чому моя команда все ще жива, є навчання, яке білоруси засвоїли від Гетлі. Джордан був чудовим солдатом. Він був героєм, і таким я запам’ятаю його на все життя".
Побратими Джордана завдячують йому своїми життями / Фото, надане родиною військового
3. Олексій Бобровніков, побратим загиблого Давида Ратіані, український журналіст
Для Давида війна з Росією – це втрата дому у фізичному сенсі слова. У 1992 році окупованою була не просто частина його землі, а безпосередньо дім його родини. Дато завжди пам'ятав про це, був фаховим військовим, починаючи з юних років. Мав військову освіту, проходив курси підвищення кваліфікації, отримував підвищення.
Завжди дуже дбав про своїх бійців, передавав досвід. Звучить банально, але це насправді дуже важливо. Бо я, до прикладу, не професійний військовий і ніколи ним не був. Навіть в армії не служив, непридатний через зір.
Дато жив як герой і загинув як герой: допомагаючи французькому солдату з пошкодженою ногою, дійти до точки збору. Для нього це взагалі така дуже типова історія була – допомагати комусь, хто поруч. А перед смертю він "забрав із собою" кількох окупантів.
За 3 дні до загибелі він запропонував мені свою мотузку для тактичних окулярів. Сказав, що вона може мені знадобитись, так і було. Тієї ночі, коли він загинув, ця мотузка врятувала мене. Ми були під дуже важким обстрілом, але я не втратив зір. Була безхмарна ніч, ідеальна погода для дронів. Останні 300-400 метрів ми йшли фактично по відкритій місцевості, росіяни добре бачили нас. Без окулярів тоді я не дійшов би. Ось так Давид вже після своєї смерті врятував мені життя.
Олексій познайомився з Давидом у Грузії восени 2021 року / Фото з фейсбук-сторінки Бобровнікова
Пам'ять про загиблого
Фран Фульчі Забельські, дружина загиблого Стівена Забельські
Про смерть Стівена я дізналася від одного з його товаришів. Знадобилося 3 тижні, щоб повернути тіло мого чоловіка. Мені довелося взяти $10 тисяч доларів з пенсійного фонду, щоб перевезти його останки через Україну до Польщі. У США мого чоловіка кремували. Таким було його бажання: якщо щось трапиться, і він помре раніше, ніж я.
Мій коханий помер, роблячи те, що вважав за потрібне. Він хотів допомогти українському народу. За 2 місяці перебування в Україні Стівен врятував понад 150 військових та мирних жителів. Навіть в останні хвилини життя він врятував побратима, який був з ним у лісі, коли хтось з них привів у дію міну.
Мені сказали, що Стівен виштовхнув іншого солдата з дороги й завдяки цьому той залишився живим. Хлопця відправили додому в Америку, де той повністю одужав. Стівен є і завжди буде справжнім Героєм. Усі, хто знали Стіва, любили його. Він був чудовою людиною. Добрим, безкорисливим, сильним і турботливим. Найкращим.
У рідному місті Стіва кремували – так, як він заповідав своїм рідним / Фото, надане родиною військового
Дін Гетлі, батько загиблого Джордана Гетлі
Нам знадобилося 6 тижнів, щоб повернути тіло Джордана додому, та ще 3 тижні, щоб організувати похорон. В Україні були затримки, оскільки там загинуло дуже багато людей. Але ми все це розуміли, як і розуміли те, що ми лише одна з багатьох сімей, яка втратила своїх близьких. Джордан воював за людей, які потребували його допомоги, незалежно від того, де вони жили. Він хотів зупинити Путіна від спроб захопити й інші європейські країни. Нам казали, що він врятував незліченну кількість людських життів. Син розповідав, що мав чудові стосунки з українським народом й солдатами ЗСУ та Інтернаціонального легіону.
У Великій Британії Джордана кремували – частину праху ми передали побратимам сина, які досі воюють в Україні. Вони завжди носять його з собою, аби розвіяти над Сєвєродонецьком (місце, де загинув Джордан) у день Перемоги над росіянами.
Зараз у пам’ять про Джордана ми допомагаємо місцевому волонтеру, на ім'я Гері Фір, збирати гроші для на українців. Він купляє те, що найбільше необхідно. В основному – харчі, одяг та ліки. Саме він передав прах побратимам сина, а також забрав для нас нагороду для Джордана від президента Зеленського.
Побратими попрощалися із Героєм у Львові / Фото, надані родиною військового
Ія Ратіані, дружина загиблого Давида Ратіані
Коли Давид пішов на війну, я вірила, що він повернеться додому живим. Він так казав, і я вірила, бо він був дуже сильним й досвідченим солдатом. Ніхто й уявити не міг, з яким великим злом йому доведеться там боротися.
18 березня ми дізналися, що в Україні загинули 2 грузинів. Я почала плакати, але сподівалась, що це не Дато, вперто телефонувала йому. А потім нам повідомили про його смерть.
Всередині усе наче завмерло. Я ніколи не забуду перелякані погляди дітей, досі чую голосіння його сестри. Але найбільше я переживала за маму Давида. Мені хотілося зникнути, бо втішити її я не могла…
В аеропорту тіло Дато зустрічали багато людей. Туди прибула й наша президентка Саломе Зурабішвілі. Похорон провели з великими почестями, як і личить героям.
Ми вважаємо, що Давид – справжній герой! Він пожертвував собою заради любові до Батьківщини та великих ідеалів. Такі люди знають, на що йдуть. Вони люблять своїх рідних, але мають сильне бажання присвятити своє життя країні. Так, хоч Україна нам і не батьківщина, але суть свободи в усіх народів однакова. У нас одна спільна мета – повернути окуповані території та звільнитися від імперії зла. Я впевнена, що наші народи зможуть врятуватися, підтримуючи один одного. Колись зло обов'язково буде переможене, але життя багатьох сміливців будуть віддані цій битві.
У Грузії в Ратіані залишилися донька та син / Фото, надане родиною військового
Авторка: Ірина Буртик
Comments