«Щоденник смерті». Хто похований на стихійному кладовищі в Ізюмі

З 28 лютого Ізюм – місто за 140 кілометрів від Харкова – перебував під постійним обстрілом окупантів, з 1 квітня Ізюм був захоплений росіянами. Під час вересневого контрнаступу українських військових місто звільнили, а світ шокували нові відкриття про військові злочини Росії в Україні. Зараз в Ізюмі немає інтернету і проблеми зі зв'язком, а місцеві люди ще не оговтались від жахіть окупації. Що відбувається в Ізюмі зараз?


Текст підготовлено командою платформи пам'яті Меморіал спеціально для «Цензор.нет». Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.


Життя в окупації


Лісовою стежкою серед хрестів можна йти кілька хвилин. Могил сотні. Однакові пагорби з піску, на них практично ідентичні соснові хрести, збиті цвяхами, вітер хвилями приносить трупний запах. Ловиш себе на думці, що погляд мимоволі шукає край поховань. Знайти межу, де вони закінчуються, видається вкрай необхідним. І це не через запах. Здається, саме там можна буде сказати: усе. Усе, не в плані, що все вже добре, просто більше могил не буде. Осягнути трагедію Ізюмського кладовища мозок не може.

10 вересня Збройні Сили звільнили Ізюм. За два дні довгоочікувану звістку щодо деокупації одного з найбільших міст Харківщини затерла шокуюча новина: у лісі неподалік населеного пункту знайшли масове поховання людей. 445 могил і велике братське захоронення військових. Під час ексгумацій решток експерти знайшли на тілах сліди катувань. Поруч могили, в яких поховані цілі сім’ї. Більшість хрестів безіменні.

Безіменна могила.


Під одним із таких хрестів міг бути похований Сергій Штанько. У березні його дім на вулиці Першотравневій росіяни розбомбили. Чоловік опинився під завалами. Каже, просто пощастило відкопатися і ще й матір дістати живою: «Ніхто мене не діставав, сам себе дістав і маму ще витяг. Вона лежача була. А потім, кому змогли, помогли. Більшість загинули одразу. Ми опізнавали, як мешканці цього будинку, родичі, які ще не виїхали, теж опізнавали. За деталями одягу, сім-картами, телефонами чи навіть якійсь біжутерії. Тіла були дуже понівечені… Багато моїх сусідів загинуло. В одного вся сім’я загинула: семеро людей, в іншого з 1-го під’їзду – восьмеро».

Сергій не знає, під якими номерами поховані його сусіди. Навіть про масштаб поховання досі не знав. Він, як і більшість місцевих, лиш бачив, як із міста кудись їдуть машини з маркуванням «вантаж 200».

Сергій вижив у розбитому домі, опізнавав тіла сусідів.

Ексгумація


16 вересня на місці масового поховання почали процедуру ексгумацій. Для цього в Ізюм прибули кілька сотень криміналістів, слідчих поліції і прокуратури, фахівців ДСНС із різних областей. Вони працюють групами. Трохи віддаль чекає загін, що мінятиме колег. Працювати без перерв тут неможливо.

Криміналіст біля розкопаної могили.


Тіло з першої ж відкритої могили на кілька хвилин зупиняє роботу. На шиї загиблого мотузка, руки і ноги зв’язані. Оглядає тіло перший заступник керівника Харківської окружної прокуратури Максим Клімовець. За його участі пройшли десятки ексгумацій на раніше звільнених територіях області. Він вже бачив сліди тортур у вбитих там. Каже, це тіло навіть на перший погляд сильно понівечене, а при подальшому огляді можуть знайти додаткові, поки невидимі ознаки тортур.


При загиблому жодних документів. Його впишуть у відомості, як невідомого. Попередньо експерти можуть назвати його вік: за шістдесят і місяць смерті – березень.


«Він одягнений у цивільний одяг, що свідчить про те, що це звичайна мирна людина. Українець, який був фактично закатований збройними силами РФ», – додає Максим Клімовець.


Невідома

Тіло невідомої жінки.


Лопати занурюються у пісок тихо. Що криміналісти побачать у ямах, не передбачити. Тут поховані жінки і чоловіки, діти і дорослі. Хтось загорнутий у ковдру, когось змогли поховати в труні.


Із могили під номером 76 дістають тіло жінки. Експерти припускають, що вбиту знайшли на вулиці після обстрілу. Її так і поклали в землю: у верхньому одязі і з сумкою, в якій пачка крупи. При загиблій є документи на ім’я Вікторія, але чи належать вони їй, наразі не відомо. Тому на мішку, куди покладуть її рештки, як і на багатьох, буде значитися «невідома».


У поліції кажуть, поки єдині довідки про це поховання знайшли в журналі при місцевій ритуальній службі. Його охрестили «щоденником смерті». На сторінках номери могил і короткі відомості про обставини смерті чи місце, звідки забирали тіло… Але ця інформація потребує перевірки, записи могли бути змінені під тиском окупантів.


Біля могил з іменами мимоволі зупиняєшся. Це значить, цих людей було кому якщо не провести в останню путь, то хоча б упізнати. Погуляйко Володимир загинув у травні. У квітні – Жернова Любов. Десятки людей померли в березні: Пласконос Григорій, Петрова Любов, Гарькавенко Юрій, Колтякови Ольга та Олена. У двох останніх могилах родички.

Хрести над вбитими сім’ями – це окремий страх ізюмського поховання. Зовні такі могили схожі на острівці – пагорби насипані на меншій відстані, ніж решта. Членів родин, загиблих разом, навіть ховали ближче один до одного. Так із родиною Столпакових. У них поруч поховані три покоління, найменші – дівчатка – Олександра і Леся восьми і шести років.

Могила родини Столпакових.

Сім’я Столпакових, фото з архіву родини


Григорій Приходько на ізюмському кладовищі перепоховав дружину. Це її друга могила. Перша була біля дому, і він сам її копав. Жінка загинула на його очах.


«Ми з льоху вилізли о шостій ранку 7 березня. Ми всю ніч просиділи там. Страшні нальоти були. Коли ми вийшли, то жахнулися: місто все у вогні, навколо все горить. Походили, подивилися: сусідський будинок зруйнований, поряд будинок горить, через два будинки теж горить. Це був жах – це бачити. І раптом знову наліт. Почали тікати до льоху, щоб сховатися. Вона не добігла рівно 5 метрів», – згадує чоловік.


У серпні ізюмчанин знайшов гроші, щоб поховати дружину по-людськи, біля могил родичів. Це ділянка на офіційному секторі цвинтаря трохи далі від місця, де нині працюють ексгуматори. Чи будуть викопувати її тіло, не знає. Він сьогодні просто прийшов, щоб як завжди поговорити зі своєю Людмилою: «Я все ще розмовляю з нею. Я ношу їй квіти. Коли її там поховали, я носив квіти щодня. Вона любила життя... Її вбило вибуховою хвилею. Ніде не було ані подряпин».

Григорій, приходить до могили дружини.


ЗСУ, 17 тіл, із моргу


На тлі сотень пагорбів вирізняється одне з поховань. Це братська могила під одним хрестом, тут жодного прізвища, тільки напис «ЗСУ, 17 тіл, із моргу». До якої бригади чи роду військ, можуть належати вбиті, наразі невідомо.

Братська могила із тілами військових.


Загиблих дістають по одному. Вони в однострої, у декого є шеврони. Над ексгумацією військових працює окрема група.


«Попередньо, там 17 тіл. Щодо обставин їх загибелі: чому саме тут вони поховані, при яких обставинах саме це відбулося – буде встановлюватися», – пояснює Дмитро Чубенко речник прокуратури Харківщини.

Щоб ексгумувати всі 445 могил і братське поховання, криміналісти працюють щодня. На завершення робіт може не вистачити тижня. Через масштаб ізюмського поховання правоохоронцям довелося змінити підхід до роботи. При попередніх ексгумаціях, коли знаходили одну-дві могили чи кілька тіл в одній, спочатку шукали родичів загиблих, а потім вже за їх присутності проводили вилучення тіл. У зв'язку з кількістю вбитих, масовим виїздом місцевого населення і наразі проблемами зі зв’язком на звільнених територіях, знайти зараз членів родин похованих неможливо. Їх шукатимуть у подальшому.

За два дні роботи в Ізюмі експерти ексгумували перші пів сотні тіл. У понад 90% є сліди насильницької смерті, вставлено факти катувань. Скільки зрештою тут знайдуть тіл, не береться сказати ніхто. Досі цифру називають за кількістю хрестів, але в одній із могил вже знайшли похованою родину з маленькою дитиною. Смерть кожного в ній них була насильницькою.


Ізюмське поховання може бути не єдиним у громаді. Місцеві розповідають, що ховати вбитих возили і на сільські кладовища неподалік міста. Хоч і менші, але і там за війну «виросли» нові квартали хрестів.


Авторка: Ганна Черненко

Фото: Ганна Черненко