top of page

«Щоби розказати правду війни, не обов'язково показувати танки». Досвід пам’яті на прикладі Музею Другої світової у Гданську

Музей Другої світової війни у Гданську (Польща) – державна установа. Він має одну з найбільших в Європі виставкових площ – шість тисяч квадратних метрів. Від часу відкриття у 2017-му його відвідали близько трьох мільйонів людей. Музей показує передусім життя цивільного населення Польщі під час війни, а також тут представлений польський воєнний досвід на тлі досвіду інших народів. Більше про концепцію та думки щодо меморіалізації подій в Україні – у розмові з керівником наукового відділу закладу Яном Шкудлінським.


Текст підготувала платформа пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для LB.ua Щоб повідомити дані про втрати – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних загиблих.


«На етапі будівництва існувало наївне переконання, що світ після Другої світової змінився»

Ян Шкудлінський 

Вибір місця для музею припав на Гданськ, де був розташований польський військово-транзитний склад Вестерплатте, який 1 вересня 1939 року атакували німці. Подія ознаменувала початок війни.


«Покійний мер міста Павел Адамович подарував музею ділянку на вулиці Валовій. Це недалеко від старої частини міста. Після того, як 1945 року радянські війська спалили місто, тут майже увесь час була гола площа – заїзд для автобусів», – розповідає Ян Шкудлінський.    


Архітектурний проєкт будівлі вибирали з понад сотні пропозицій під час анонімного міжнародного конкурсу. Виграла компанія з Гдині.


«Частина музею розташована під землею. Там виставка присвячена війні. А у верхній частині, похиленій вежі, містяться наукові відділи, відділ освіти, бібліотека, ресторан з панорамною терасою на відбудований Гданськ, – каже Ян. – На етапі будівництва музею існувало наївне переконання, що світ після Другої світової війни змінився, у ньому пануватиме мир. Вежа, яка височіє над темним підземеллям війни, мала би символізувати перемогу миру над війною. Але події в світі швидко показали, що це ілюзія. Концепція будівлі втратила актуальність». 

Приміщення для виставки – під землею. У скляній вежі – адміністрація, бібліотека, ресторан, освітні зали

Музей мав намір зосередитися на долях цивільних людей під час війни. Та не всім був до душі такий підхід, зауважує Ян, – після оприлюднення концепцію музею критикували так звані праві журналісти, історики, політики. 


«Автори концепції виходили з того, що Друга світова була першим конфліктом світового масштабу, де кількість цивільних загиблих вища за військових. Офіційно – цивільних було вдвічі більше», – продовжує Ян Шкудлінський. 


Під час будівництва музею у Польщі до влади прийшла націонал-консервативна партія «Право та Справедливість». Це відбилося на його роботі та концепції і 2017 року більшість творців експозиції, включно з Яном Шкудлінським, пішли з музею.


Наприкінці 2023 року політична картина повернулася в попереднє русло, а прем'єром Польщі став Дональд Туск. У січні він звільнив директора музею. Тепер його обов’язки виконує Рафал Внук, співавтор першої експозиції музею.

Для головної експозиції Музею Другої світової війни збирали матеріали не лише в Польщі, але і за кордоном

«В експозиції, присвяченій Голодомору, – іржаві стіни»


Ян розповідає – під час роботи над експозицією зібрали програмну раду польських дослідників Другої світової війни. Також запросили істориків з різних країн світу, консультувалися з Національним музеєм історії України у Другій світовій війні та з Музеєм Голодомору.


«На етапі розробки наші спеціалісти їздили за східний кордон для збору експонатів та інформації», – зазначає музейник.


Починається експозиція фільмом про Першу світову війну та її наслідки. Далі відвідувач потрапляє до зали – вулиці польського міста в мирний час: із магазинами і кінотеатром. У другій залі гість бачить ту ж вулицю у руїнах із танком по центру.  


«Такий підхід має наочно показати, який світ знищила війна, – каже Ян. – Зал експозиції, присвячений блокаді та бомбардуванню Ленінграда, створює відчуття тісноти. Тому стіни там похилені, проходи тісні. В експозиції, присвяченій Голодомору, – іржаві стіни. Це все для того, щоб відвідувач почувався незатишно», – каже Ян.

В одній з перших зал Музею Другої світової війни в Гданську відвідувачі потрапляють на вулицю довоєнного польського міста. Декорації розробила бельгійська компанія

Виставка музею також розкриває індивідуальні долі – тут використані розповіді реальних людей про їхній воєнний досвід.


«Маємо розповідь польського солдата, який вивішував прапори в Берліні. Розповідь жінки, батька якої вбили представники УПА на Волині 1943 року. Після 2000-го під час ексгумації однієї з могил знайшли хрестик і ця жінка впізнала його – мама дала той хрестик батькові, коли він вийшов з дому. Ми зібрали історії жінок, які були сексуальними бранками в Кореї та Австралії. Маємо експозицію, в якій  йдеться про голод серед радянських військових бранців. Адже за кількістю смертей після євреїв вони були другою категорією жертв німців. Це мільйони. У Радянському Союзі про це не можна було говорити, бо брався до уваги лише героїзм Червоної армії», – каже Ян Шкудлінський. 


«Дітям до 12 років слід обережно оглядати виставку»


Для дітей музей має окрему пропозицію: клас, стилізований під польську школу до 1939 року, а також – три варіанти житла варшавської родини.


«Перше — напередодні війни. У ньому наче все нормально, тільки от шибки вікна – заклеєні, а в шафі висить військова форма. Тобто тато отримав виклик до війська. Друге помешкання – у 1943 році. Там лежать талони на їжу, а дівчинка розповідає з динаміків, що брат десь зник, а батько загинув в Катині (операція з розстрілу поляків, що відбулася навесні 1940 року за наказом НКВС, тоді загинуло майже 22 тис. людей. - авт.). На сусідніх дверях, де раніше була табличка з єврейським прізвищем, нічого не висить. Останнє помешкання в 1945 році – повністю знищене, – додає Ян Шкудлінський. – Ми звертаємо увагу, що дітям до 12 років слід обережно підходити до огляду всієї експозиції. Але якось я побачив, як 10-11-річні дівчата беруться слухати розповіді жінок, які були сексуальними бранками. Знайшов їхню вчительку, вона сказала:«Я не знала, що тут є такі речі». І я зрозумів, як багато нам ще треба працювати, щоби люди були свідомі – війна це не лише про геройські вчинки. Усвідомити, чим насправді вона є».

В Музеї Другої світової війни в Гданську можна побачити житло варшавської родини в трьох версіях – до, на початку та в розпал війни

Музей проводить пам’ятні заходи – зокрема, музичні, як-от концерт, присвячений Катинській трагедії. 


Свого часу використовували й історичну реконструкцію. Тоді не лише відтворювали битву, а поєднували її з лекціями істориків. Також музей збирає розповіді свідків і має велику бібліотеку. Це все доступне для дослідників. Крім того, тут проводять заняття для учнів.


«Під час них показуємо військовий і цивільний побути часів війни. Давали дітям начищати взуття, форму, чистити картоплю. На заняттях з цивільного життя вчили шити, штопати, вишивати. Адже під час війни бракувало одягу і його доводилося постійно перешивати, – каже Ян. – Робота у музеї дала мені розуміння: щоби розказати про правду війни, не обов'язково показувати танки. Боротьба солдатів на фронті – лише частина війни. Коли я проводжу групі екскурсію, часто ставлю питання: що вони вважають найбільш поширеним атрибутом війни? Відвідувачі відповідають: танки, автомати. А я їм показую поличку з харчовими талонами. Так їжу розподіляли навіть в тих країнах, які не брали участі у війні, наприклад, у Швеції. Моя бабуся всю війну провела в Гдині, а перший танк побачила 1945 року, коли вийшла з підвалу, де її переховував батько». 

У Музеї Другої світової війни в Гданську можна побачити зразок танка Червоної армії

«Пам'ять про Другу світову на Заході і на Сході Європи різна»


Роботу Музею Другої світової війни в Гданську забезпечують близько 130 працівників. Більшість – технічний персонал. З моменту відкриття музей  відвідало понад 3 мільйони людей. Значна частина – туристи з-за кордону.


«Чималу групу становлять шведи, які не брали участі у війні. Останнім часом популярними в Польщі групами відвідувачів є американські солдати, – розповідає Ян. – Можу сказати, що знання західної людини про реальність війни в Центрально-Східній Європі дуже скромні. Наприклад, не завжди розуміють, що окупація не для всіх була однакова. Француз, який опинився в окупації в Польщі, міг робити тут що завгодно. Поляки ж були повністю обмеженими в діях. Пам'ять про Другу світову війну на Заході і на Сході Європи різна. Головною відмінністю центрально-східної перспективи є те, що до агресорів тут зараховують Радянський Союз, а не лише Німеччину. Адже він окупував східні землі Польщі, тобто західну частину Білорусі та України, частину Литви, Румунії, здійснив агресію на Фінляндію. Для Заходу звільнення – це прихід американських чи британських підрозділів, вигнання німців, повернення демократії і свободи. У Центрально-Східній Європі це – прихід Червоної армії, часто чергові репресії, хвилі зґвалтувань… Коли я читав розповіді з Бучі 2022 року, то мав враження, що слухаю розповіді бабусі, яку батько ховав у підвалі в Гдині». 


«Що більше часу минає, то складніше дістатися правди»


Ян Шкудлінський вважає – в Україні зараз треба фіксувати наслідки російської агресії для збереження пам'яті про неї, збирати розповіді свідків.

«Що більше часу минає, то більше пам'ять людини стає схожою на офіційне повідомлення, то складніше дістатися  правди, – каже він. – Також варто збирати предмети, пов'язані з війною. Бо через 70 років вони можуть вже не мати цінності для власників, які отримають їх у спадок, і так ті речі опиняться на смітнику. Ми це нерідко зустрічаємо у своїй роботі. Наприклад, дивом отримали форму солдата Армії Андерса (Польські Збройні Сили, створені  в СРСР переважно з депортованих та ув'язнених польських військових. – авт.). Її вже хотіли викидати, але дізналися, що ми збираємо такі речі. Власник форми робив військові відзнаки на погонах з бляшанки, бо інших матеріалів не було».

В таких вагонах під час Голокосту перевозили до концентраційних таборів євреїв. Зараз його можна побачити в Музеї Другої світової війни в Гданську

Як Шкудлінський каже – попри технічний розвиток, використання мультимедіа, більшу музейну цінність завжди матимуть реальні предмети, пов'язані з історичними подіями:

«Хоча технічні можливості пропонують дуже цікаві сучасні рішення для виставок, проте, на мою думку, саме предмет має найбільшу вагу. Особливо, коли про нього можна розказати історію. Наприклад, маємо на виставці звичайний сталевий ніж, але дуже стертий. Він належав польській родині вбитого у Катині офіцера, родину НКВС вивезло до Сибіру. Сім'я отримала 15 хвилин на збори. Мати встигла згребти зі столу ніж. Потім він рятував їх від холоду, бо служив для роздріблення деревини на розпалювання груби. Речі – це найцікавіше».


авторка: Ганна Балакир

Comments


bottom of page