Чого може навчити досвід Грузії в ушануванні військових, які загинули в п’ятиденній війні з Росією?

11 серпня Тото Манджавідзе, директор рекламного агентства з Тбілісі, сів за кермо свого авто, щоби їхати до села Шіндісі у Горійському районі. Втім за кілька хвилин у роздумах Тото глушить мотор. Виходить з автомобіля і повертається додому. Колишній сержант другої бригади з Сенакі не може пересилити себе – навіть через 14 років пам'ять про його загиблих товаришів є занадто болючою.

Братське кладовище Мухатґверди у Тбілісі автор ekhokavkaza.com


Текст підготовлено командою платформи пам'яті Меморіал спеціально для lb.ua. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.

Розбита колона грузинських військ біля Шіндісі автор Тото Манджавідзе


11 серпня 2008-го біля села Шіндісі грузинська колона у складі двох підрозділів другої бригади з Сенакі потрапила в засідку. Сили були нерівні, та грузини мужньо прийняли бій – і майже всі полягли, захищаючи свою землю.

Розбита колона грузинських військ біля Шіндісі автор Тото Манджавідзе


Сам Тото з іншими бійцями в той час перебував за кілька кілометрів від місця зіткнення, але не зміг прийти на допомогу. І навіть тепер, через 14 років після цих трагічних подій, колишній сержант грузинської армії проживає свою хвилину безслав’я – він так і не може пересилити себе, аби приїхати на місце останнього бою 17-ти побратимів.

Бомбардування Горі російською авіацією автор Глеб Гараніч


Атака на Грузію – проба сил перед нападом на Україну


У ніч на 8 серпня 2008 року почалася перша європейська війна XXI століття. Маленька, але горда, Грузія з населенням у три мільйони вирішила першою з європейських країн сказати «ні» Росії – стосорокамільйонному монстру, який дамокловим мечем нависав над нею упродовж століть. Але дива, як у битві Давида з Голіафом, не сталося: грузини програли у п’ятиденній серпневій війні 2008 року.

Карта Грузії автор wikipedia.org


Передумови російсько-грузинського конфлікту були закладені із розпадом СРСР. Зі здобуттям незалежності Грузії про відокремлення від неї оголосили два регіони – Південна Осетія та Абхазія. Їх контролювала та підтримувала Москва. Після збройних сутичок у 1990-х конфлікт наче завмер, але спалахнув з новою силою після Революції Троянд та приходу до влади Міхеїла Саакашвілі у 2004 році.

Російські війська в Грузії автор golosameriki.com


Грузія оголосила курс на реформи, євроінтеграцію та вступ до Північноатлантичного альянсу. А також – на відновлення територіальної цілісності. Для Москви це стало ударом – отримати форпост НАТО на Кавказі для Путіна було абсолютно неприйнятним. Влада в сепаратистських регіонах з проросійської почала стрімко змінюватися на стовідсотково російську, Південну Осетію та Абхазію буквально накачували російською зброєю та військами. До 2008-го на лінії розмежування спалахували обстріли та збройні сутички, сторони звинувачували одна одну в порушеннях мирних домовленостей.


У 2008-му напад Росії на Грузію, який у Москві охрестили «операцією з примусу до миру», став такою собі пробою сил перед подальшим нападом на Україну.

Мар’ян Лопата, викладач кафедри політичних наук УКУ автор фото Мар’ян Лопата


«Путін вирішив напасти на Грузію після своєї Мюнхенської промови роком раніше – у 2007-му. Фактично, кремлівський диктатор проголосив про початок нового переділу сфер впливу у світі. Таку собі Холодну війну 2.0. Це було бажання Путіна возвеличитися на континенті. Росія все одно б напала на Грузію – раніше чи пізніше, її головною метою була перевірка реакції світу», – каже Мар’ян Лопата, викладач кафедри політичних наук УКУ.

Олег Панфілов, грузинський журналіст і публіцист автор фото Олег Панфілов;

Нарада президента Грузії М. Саакашвілі з військовими, фото надане Олегом Панфіловим

У серпні 2008 року Олег Панфілов, грузинський журналіст і публіцист, був експертом грузинського Радбезу. У своїй книзі «Невідома війна: що сталося у Грузії в серпні 2008 року» він похвилинно відтворив події, які передували початку бойових дій. Тому офіційну дату початку війни – 8 серпня – вважає не до кінця коректною.

Російські війська в Грузії автор golosameriki.com


«7 серпня о 22:55 ми від розвідки отримали інформацію, що колони російської армії, яка сконцентрувалася біля кордонів Грузії після навчань “Кавказ-2008”, почали виходити із Рокського тунелю на грузинському боці. За дуже короткий час на територію Грузії ввійшло від 100 до 150 одиниць російської бронетехніки, яка почала висуватися на допомогу сепаратистам у Цхінвалі. Тому президент Саакашвілі о 23:47 віддав наказ про початок військової операції. Якщо б грузини цього не зробили, то росіяни накопичили б сили у Цхінвалі, і було б набагато гірше», – каже Олег Панфілов, який у 2008 році був експертом Ради Безпеки Грузії.

Російські танки на шляху до Рокського тунелю автор фото picture-alliance/dpa/S. Chirikov


У більшості дослідники російсько-грузинської війни переконані – маленька Грузія не мала шансів перед російським монстром.



Вінценц Копечек, доктор філософії, професор кафедри регіонального розвитку в Університеті Острава автор фото Вінценц Копечек


«З точки зору стратегії оборонятися було надзвичайно важко, тим більше, на два фронти – у Південній Осетії та Абхазії, – каже Вінценц Копечек, доктор філософії, професор кафедри регіонального розвитку в Університеті Острава, Чехія. – Чисельність армії, техніки, озброєння – все було не на користь Тбілісі».

Наслідки бомбардування російською армією Горі. фото надані Олегом Панфіловим


Під час п’ятиденної війни росіяни винищували військову і цивільну інфраструктуру Грузії – бази, порти, лікарні. Застосовували заборонені боєприпаси – касетні бомби. Російські танки зупинилися за 35 кілометрів від Тбілісі – коли грузини відчайдушно будували останню лінію оборони перед столицею. 12 серпня 2008 року була підписана «Угода про припинення вогню». Втім росіяни продовжували бомбардувати Грузію, а за два тижні – визнали незалежність бунтівних регіонів.


У результаті війни Грузія не змогла повернути втрачені території, 192 тисячі людей стали біженцями, грузинська армія втратила 180 військовослужбовців, загинули 224 цивільні людини.


«Пам’ятника полеглим у Шіндісі так і не відкрили»

Братське кладовище Мухатґверди у Тбілісі автор 1TV.GE


Імена полеглих воїнів Грузії закарбовані на військовому кладовищі Мухатґверди у Тбілісі. Більшість могил загиблих розкидані по країні – у тих містах і селах, звідки родом були воїни.

Георгій Анцухелідзе фото з сімейного архіву

Могила Георгія Анцухелідзе автор фото mod.gov.ge


Історію 24-річного капрала 41-го батальйону 4-ї піхотної бригади Георгія Анцухелізе знає вся Грузія. 9 серпня він потрапив у полон під Цхвінвалі. Перед смертю беззбройного полоненого катували, хотіли змусити плюнути на прапор Грузії та витерти об нього ноги, вимагали проклясти свою країну. Але капрал вперто мовчав, через що його після тортур вбили. Все це знімали на відео. На честь героя в його рідному селі поставили пам’ятник, його ім’я стало назвою вулиць у грузинських містах. Ним також назвали одну з вершин гірського регіону Тушетія.

Гора, названа на честь Георгія Анцухелідзе автор фото mod.gov.ge


Але з вшануванням пам’яті героїв у Грузії не все так просто. Іраклі Хвададжіані, історик, голова НГО «Soviet past research laboratory» каже – сучасна влада Грузії інертно ставиться до вшанування пам’яті загиблих у війні 2008 року.

Іраклі Хвададжіані, фото з архіву Іраклі Хвададжіані


«8 серпня вони відвідують кладовище Мухатгверди і кладуть вінки до могил загиблих, але системного підходу до вшанування пам’яті немає. Для прикладу – пам’ятник в Шіндісі. Навіть досі, через 14 років після подій, монументу полеглим воїнам там не відкрили. А той, що є в проекті, і на який витратили купу державних грошей, це насмішка над загиблими», – каже Іраклі Хвададжіані.

Могили загиблих бійців у Шіндісі автор фото mod.gov.ge


Одразу після боїв у Шіндісі місцеві мешканці зібрали на полі бою пробиті каски та гільзи й створили імпровізоване місце пам’яті, на місці якого мав у майбутньому постати монумент. Але фінансування постійно заморожувалося, проекти змінювалися, і сучасний пам’ятник, який почали монтувати біля місця загибелі героїв – трирівнева скульптура із солдатами, – викликає лише роздратування в місцевих мешканців та учасників бойових дій.

Проект пам'ятника в Шіндісі, який викликав осуд фото надане Іраклі Хвададжіані


Проблеми із вшануванням пам’яті полеглих у війні в Грузії почалися через чотири роки по її закінченню. У 2012-му до влади прийшла партія «Грузинська мрія», очільником і фінансистом якої став грузинський олігарх Бідзіна Іванішвілі, велика частина бізнесу якого була пов’язана саме з РФ. Незважаючи на загальний проєвропейський курс, партія Іванішвілі почала рух в бік нормалізації грузино-російських відносин.


«Сьогодні Росія взагалі не розглядається як екзистенційна загроза, її роль, як агресора, опускається. У 2021 році, наприклад, у нас хотіли видати підручник з історії, де війна інтерпретувалася саме з російської точки зору. Але завдяки протестам громадськості цього не зробити не дали. І все це відбувається за сприяння чинної грузинської влади. Якщо брати історію війни, то її діти централізовано вчать із 2012 року, але лише в старших класах, і відведено тим подіям дуже мало годин», – каже Іраклі Хвададжіані.

Вшанування памяті Георгія Анцухелідзе фото mod.gov.ge


Пам’ять – це не лише про пам’ятники


Пам'ять про загиблих у серпневій війні 2008 року береже громадянське суспільство Грузії – найбільше сім’ї та побратими загиблих.


«У нас біля будинків є такі питні фонтанчики, і от деякі з них названі на честь загиблих бійців. Там висять меморіальні таблички, людина зупинилася, попила води, прочитала, що тут жив такий-то, який помер за незалежність Грузії. Це роблять родичі, в основному. Також ініціатива перейменування вулиць – це все від родичів йде», – каже Тото Манджавідзе, учасник бойових дій.


Тото вважає: не можна, щоби пам'ять про війну переросла в «побєдобєсіє»: «Як в Росії, коли вони дідів на палках носять. Пам'ять повинна бути скорботною», – каже учасник бойових дій.

Графіті і мурали в Тбілісі на підтримку України автор фото Олег Панфілов


«Потрібно пам’ятати героїв, потрібно нагороджувати, відзначати військових за службу. А також – вшановувати тих, хто зараз б’ється на боці України проти російського агресора. Прості грузини – серцем з Україною, у мене, в центрі Тбілісі, кожна стіна, кожен будинок у графіті на підтримку України, стільки українських прапорів, як у Грузії, немає, напевне, ніде у світі», – каже Олег Панфілов.

Братське кладовище Мухатґверди у Тбілісі автор 1TV.GE


На думку Олега Панфілова, зараз Грузії бракує також власного героїчного епосу, міфологізації героїв війни 2008 року. З Олегом Панфіловим погоджується й історик Іраклі Хвададжіані.


«Надзвичайно важливою є жива пам'ять і персоналізація. Потрібно проводити інформаційні кампанії, видавати біографії героїв війни 2008 року. Матеріальне – на зразок радянської спадщини – є неефективним, адже втрачається персоналізація, все обезликується. Монументи мають бути частиною комплексного підходу до вшанування пам’яті, але не єдиним інструментом. Пам’ять має навчати і, спонукати робити правильні висновки. Бо пам'ять – це те, що really matters», – каже історик Іраклі Хвададжіані.

Грузинський Легіон в Україні автор Мамука Мамулашвілі


Саме за неї – історичну пам'ять – сьогодні воюють в Україні однополчани Тото Манджавідзе. Деякі – ще з 2014 року. Адже пам'ять у грузинів пов’язана зі справедливістю. Її й відстоюють бійці «Грузинського легіону» в Україні. А, повертаючись додому, вони йдуть на могили своїх полеглих товаришів, піднімають поминальну чарку і кажуть: «Мадлоба, генацвалє» (Дякую, друже!).



Автор: Мисан-Мілясевич Володимир