top of page

Ти обіцяв передзвонити... Репортаж з прощання з захисником Дмитром Боганцем



Текст підготований командою газети «Життя і Слово» у рамках конкурсу регіональних текстів, який організувала платформа пам'яті Меморіал.


5 листопада, в Острозі на Рівненщині попрощалися з Героєм Дмитром Боганцем. У церкві Євангельських християн-баптистів «Спасіння» рідні, капелани та пастори розповідали про те, яким у їхній пам’яті залишиться 39-річний Дмитро, а на екрані транслювали світлини, на яких Дмитро був щасливий, усміхнений, у колі своєї сім’ї, церкви та побратимів. На Майдані Свободи з полеглим захисником прощалися друзі, сусіди, знайомі та містяни, які прийшли віддати йому останню шану та підтримати родину.


«Сьогодні хочеться плакати з рідними Дмитра із усією Україною за загиблих наших захисників та захисниць. Слова «Герої не вмирають» є правдивими, бо вони не вмирають, вони залишаються на фотографіях, в розумі і серцях близьких», – сказав капелан Олег Лукашов.






Під час зібрання в церкві говорили про початок християнського життя Дмитра в Житомирі, про його переїзд до Острога, перебування в реабілітаційному центрі, його добру і веселу вдачу, готовність допомагати іншим, а також про те, що добро обов’язково переможе.


«Коли його мобілізували, це було несподіванкою для усіх нас. Хоч здоров’я в Діми було не дуже добре, він пішов воювати. Те, що герої не вмирають, є правдою, бо ніхто не вмирає. Наша душа вічна. Господь вклав свій дух у кожну людину. Душа Дмитра пішла до того місця, куди він зробив свій вибір за життя», – зазначив служитель церкви ЄХБ.


«Сьогодні нема окремого взятого горя чи болю християнина. Є наш спільний біль. Сьогодні розділяємо його разом з рідними. Ми знаходимося в жалобі, але з великою вірою, що перемога буде за нами. Зло буде переможене. Ця віра об’єднує нас – віра в Ісуса Христа, в нашу перемогу, в готовність до самопожертви», – наголосив капелан Борис Балаушко.


Брат загиблого Героя Іван розповів, що Дмитро був авторитетом у своїй бригаді, був сильним і мужнім, переймався долею країни і своїх рідних. «Він дуже переживав за свою сім’ю і Бог покликав його до себе. Сьогодні Діма зібрав нас тут, щоб сказати, що ми можемо загинути на цій землі в будь-який момент. Але життя не закінчується в цій домовині», – сказав Іван Боганець.



Дружина Алла розповіла, що повістку чоловікові принесли 24 лютого, бо він був військовозобов’язаним, пройшов строкову службу і рік служив за контрактом. Тоді він заспокоював дружину і казав, що мусить бути там. Але його не одразу забрали, казали прийти пізніше. В центрі зайнятості було створене добровольче формування для виконання завдань територіальної оборони і Дмитро одразу приєднався. Він їздив на чергування, слідкував за порядком в місті. Потім підписав контракт з Силами спротиву і продовжував далі нести службу


«16 серпня його офіційно мобілізували, Діма пішов воювати у складі 72 окремої механізованої бригади імені Чорних запорожців, гасло якої «Україна або смерть». Для мене це було дуже важко переживати, тому що там воювали люди, готові йти на смерть. Діма завжди казав: «Я тренуюся, роблю все можливе, щоб вижити, тому що мені є куди повертатися. Я тут для того, щоб ці орки не прийшли до вас. Подивись, що робиться в лимані, що робиться в Ізюмі. Я не можу на це байдуже дивитись. Я пройшов відповідну підготовку. Мені шкода тих хлопців, яким 20 років, які не знають, що таке життя, не знають, як тримати автомат». Діма міг з закритими очима розібрати автомат і зібрати. Останній раз ми з ним спілкувалися у вівторок, 25 жовтня. Він був веселим, жартував. Потім я не могла до нього додзвонитися і звернулася на гарячу лінію його бригади. Мене заспокоювали, що, можливо, він десь на позиціях і не може відповісти. А 27 жовтня до мене прийшли люди з військкомату і сказали, що Діми вже нема», – пригадала дружина загиблого і зачитала вірші, присвячені своєму найкращому чоловікові.



Тебе нема... Ти обіцяв передзвонити.

Та вмить погасло світло у очах.

І серце перестало битись.

І ти прийдеш уже лише у снах.

Тебе нема... Затихло все навколо.

І вже сирени навіть не гудуть.

Лише твоя усмішка, твій ласкавий погляд

Ніколи не дадуть тебе забуть.

Тебе нема... А як сказати сину,

Що таточко вже більше не прийде?

І не подзвонить. Не обійме більш дитину,

За руку в школу вже не поведе.

Тебе нема на цій землі й не буде,

Залишаться лиш спомини прості,

А я люблю й ніколи не забуду,

Бо ти навіки в моїм серці лиш живий.

Тебе нема… Нема питань «Для чого?»

Нема питань «Чому? За що? І як?»

Є лише впевненість у тому,

Що ти із Господом на небесах.


Капелан і волонтер Олег Цимбалістий прочитав молитву та сказав слова підтримки у цю скорботну мить:



«Для когось Дмитро був другом, для когось братом. І він є нашим Героєм і пам'ять про нього буде жити. І пам'ять про кожного Героя буде жити у наших серцях, тому що вони поклади свої життя за нашу з вами свободу. Добровільно. Захищаючи наші сім'ї. Захищаючи нас із вами. Коли прийде перемога, ми її помножимо на всіх. Ми будемо святкувати і радіти. Але біль і втрати ми розділимо поміж собою. Ми понесемо її разом, не стоячи осторонь, а пліч-о-пліч з любов'ю і підтримкою до кожного, хто воює. І до кожного, хто жертвує найціннішим та найдорогоціннішим, що в нього є.


Ми воюємо усі разом. Воюємо не через те, що в нас є ненависть чи нам потрібно щось чуже. Ми стоїмо за наше. Ми воюємо за нашу свободу і за те, що нам дав Бог. Ми воюємо за нашу землю.


Ось наша боротьба – боротьба за тих, кого любимо, стояти за тих, з ким живемо і з ким щасливі на цій землі. Коли ми приїжджаємо до наших бійців на позиції, то наша ціль як капеланів поділитися з ними допомогою, яку ви жертовно збираєте, і спільно помолитися до Бога, який є захисником для кожного», – зазначив Олег Цимбалістий.


Заступник міського голови Острога Олександр Харчук у своєму прощальному слові зазначив, що Дмитро Боганець з початку повномасштабної війни доєднався до територіальної оборони, а згодом став на захист України у складі ЗСУ.



«Ми сьогодні проводжаємо мешканця нашої громади, Героя Дмитра, який на вівтар боротьби поклав найдорожче, що в нього було – своє життя. Дмитро першим доєднався до територіальної оборони нашої громади і коли настав час, він не роздумуючи взяв зброю до рук і пішов захищати нашу Україну в лавах Збройних сил проти країни агресора Росії», – сказав Олександр Харчук.


Після того як острожани попрощались із захисником, його тіло попровадили на Нове кладовище. Там знову помолились і згадали доброго товариша, сина, брата, чоловіка, побратима Дмитра Боганця, який навчав любити, прощати і відстоювати своє – землю, сім’ю, Україну.



«А ми ще недавно велосипед в Діми купляли, – розповідає сусідка покійного. – Він ніколи нікому не відмовляв, був привітним і добрим. Дуже шкода, що так рано його не стало».


Через кілька днів після похорону дружина полеглого захисника Алла Боганець сказала, що після того, як тіло чоловіка було віддано землі, їй стало спокійніше. Вдова розповіла, що Дмитро Боганець був справжнім чоловіком, батьком і патріотом. Дітей (старшого сина Алли від першого шлюбу – Діму та молодшого, спільного сина – Женю) виховував на засадах важливих сімейних цінностей, вчив любити і поважати маму, захищати її.


Щасливі миті життя залишились у світлинах




«Коли він дізнався, що їхню бригаду з полігону направляють на Бахмут, то сказав мені: «Запам’ятай і дітям передай, що я ні разу не пожалів, що я тут, бо маю захищати вас». Він був людиною з великим, добрим серцем, зі всіма знаходив спільну мову. Кого потрібно, міг поставити на місце, когось підбадьорити, втішити. Міг свої речі віддати, а сам терпіти незручності, щоб комусь було краще», – згадує вдова всі хороші риси чоловіка.


Родом Дмитро з Житомира, але любив Острог, знав багатьох мешканців, старався усім допомогти. Працював на різних роботах, тому мав багато знайомих, з якими підтримував зв'язок і потім. Деякий час був на заробітках в Польщі. «Коли на польській фірмі, де Діма працював, дізналися про його смерть, то приспустили прапори, вшанували хвилиною мовчання», – розповіла дружина відважного воїна, активного жителя громади, який з перших днів повномасштабної війни разом з дружиною та іншими небайдужими острожанами волонтерив у штабі в Будинку культури, а потім у своїй церкві.


Смерть знайшла мужнього захисника в с. Цукурине на Донеччині (за 26 км від Мар’їнки) 26 жовтня (так записано у свідоцтві), однак, що там сталося насправді у ті дні, коли зв'язок з Дмитром обірвався, дружина не знає. Вона писала хлопцям з його бригади, але відповіді не отримала. Сподівається, що це вдасться прояснити, тоді її зболене серце зможе заспокоїтись. Алла Боганець каже, що вдячна Господу за 9 років щасливого життя, коли поряд був надійний, добрий, мудрий чоловік, порадник, а одинадцятикласник Дмитро та першокласник Євген мали приклад турботливого, люблячого батька.


Вікторія КРИГЕР

Comments


bottom of page