top of page

«Стояв прах з моєю дитиною. Я спала поруч». Рідні воїнів вимагають створити військове кладовище

«На тумбочці стояв прах з моєю дитиною. А я спала поруч. Не можна сказати – спала. Усю ніч я дивилась на цю урну і розмовляла з ним», – розповідає Неля Шастун, матір загиблого в Маріуполі бійця полку «Азов» Ігоря Шастуна. 26 вересня вона приїхала на столичний Майдан Незалежності. Тут проходить акція «Голоси полеглих Героїв»: зустріч родин загиблих Героїв – захисників і захисниць України. Люди зібралися, щоб привернути увагу до затягування будівництва Національного військового меморіального кладовища.


Текст підготований платформою пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для Новинарня. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.


Неля Шастун стоїть посеред площі. Біля її ніг лежить боєць у скриваленій формі в оточенні урн для зберігання праху.


Акція «Голоси полеглих Героїв». Джерело: Дмитро Ларін

За спиною жінки – поле крихітних прапорців з іменами загиблих у боях воїнів. Порівняно із просторим Майданом ділянка не така й велика. Але прапорці на ній густо виставлені, їх сотні й сотні. Кожен – зруйнований всесвіт життя одного бійця та його близьких.


Прапорці на знак пошани до полеглих захисників. Джерело: Дмитро Ларін

Навколо Нелі стоять люди, які щодня проживають той самий біль: спати поруч з урною із прахом найдорожчої людини. Їхні близькі так само, як і її син Ігор, загинули, захищаючи Україну. Так само, як і вона, ці люди досі не можуть належно їх поховати.


Акція «Голоси полеглих Героїв». Джерело: Дмитро Ларін

Про створення Національного військового кладовища в Україні говорять ще з 2015 року. Закон про його створення Міністерство розвитку громад і територій за участю фахівців Українського інституту національної пам'яті, Міністерства культури та інформаційної політики України та Міністерства у справах ветеранів розробляли кілька років. 31 травня 2022-го закон підтримав парламент. Питання лишалось тільки за вибором місця.


Акція «Голоси полеглих Героїв». Джерело: Дмитро Ларін

Після цього обіцянки створення Національного військового кладовища в столиці, де країна з належними почестями зможе шанувати героїв, зазвучали із новою силою.


Спочатку КМДА запропонувала створити військове кладовище поряд з урочищем Бабин Яр. Але через протести істориків та єврейської громади від цієї ідеї відмовились. Натомість запропонували виділити 140 гектарів землі на Лисій горі в Голосіївському районі. Згодом через протести екоактивістів цей варіант також відпав. Як і наступний – Співоче поле. Там місця б під кладовище не вистачало, то й сам рельєф ділянки не підходить для його будівництва.


У березні 2023 року для будівництва Національного військового кладовища затвердили ділянку в Биківні. Київська міська рада 20 квітня проголосувала за виділення на це 8 гектарів землі, яка перебуває у власності міста. 2 травня Верховна Рада проголосувала відповідний закон №9240, яким визначила місцем поховання саме Биківню. Але досі цей документ не підписаний президентом.



Віра Литвиненко на акції «Голоси полеглих Героїв». Джерело: Дмитро Ларін

Натомість у серпні, всупереч цьому закону, місце для будівництва вирішили знову змінити. Пояснили: частина території Биківнянського лісу, на якій було заплановано розмістити Національне військове меморіальне кладовище, повністю не досліджена і там можуть міститися ще не виявлені поховання. Щоб їх дослідити, потрібен часу, тому побудова там військового кладовища в найкоротші терміни неможлива.


Кабмін створив постанову про створення Національного меморіального військового кладовища у Гатненській громаді. Це – за 20 кілометрів від Києва.


«Це – знущання», – каже голова громадської організації родин загиблих захисників України «Серце нАЗОВні» Віра Литвиненко. Її син – боєць «Азову» Владислав Литвиненко – також загинув у боях за Маріуполь. Вона досі не може його поховати.


Місце в Гатненській громаді родинам полеглих не подобається і через віддаленість від столиці, і через розташування над трасою. Захисники, які віддали своє життя за країну, заслуговують кращого вшанування пам’яті, аніж могила обабіч дороги, кажуть учасники акції.


Крім того, за словами Литвиненко, екологи наголошують: у Гатненській громаді проходить так звана «смарагдова мережа», рідкісні види тварин і рослин якої охороняються Бернською конвенцією. Якщо ж для реалізації проєкту військового кладовища там доведеться вирубати частину лісу, це в подальшому може створити проблеми у стосунках України з європейськими партнерами.


Акція «Голоси полеглих Героїв». Джерело: Дмитро Ларін

Родичі загиблих вважають, що військове кладовище у Биківні було б найоптимальнішим варіантом. Тим більше, що виділення там землі під створення такого меморіалу вже ухвалили.


«Ми не хочемо ходити на акції, ми хочемо, аби влада зробила те, що обіцяла», – каже Литвиненко.


Родичі беруть слово по черзі. Говорять, що проєкт військового кладовища – це страшний експеримент над родинами полеглих, який триває місцями. Пропонують зібрати гроші на викуп ділянки під військове кладовище. Закликають владу виконати обіцянку щодо його створення. Спільна думка «шануйте полеглих» перетікає з виступу у виступ.


У їхніх словах багато болю. Учасники слухають уважно із мовчазним, але відчутним схваленням.


Акція «Голоси полеглих Героїв». Джерело: Дмитро Ларін

Не всі учасники готові говорити про тих, заради кого прийшли на акцію. Кілька людей відмовляються – вибачаються, що будуть плакати.


Акція тиха. Значно тихіша, ніж можна уявити, коли думаєш про зібрання великої кількості людей. Люди вітаються підтримуючими обіймами. Увагу привертають обережними і тихими дотиками. Спілкуються пошепки. Тут всі один одного розуміють, та, здається, відчувають думки одне одного. Без слів.


Перехожі на акцію реагують мало. Переважна більшість зупиняється на кілька хвилин, щоб зрозуміти суть, а потім рушають далі у своїх справах. Хтось долучається і мовчки уважно слухає. Одиниці розпитують учасників про їхніх полеглих родичів.


Один хлопець із говіркою туриста з якоїсь південної країни довго придивляється до молодої вдови. Потім, ткнувши пальцем у портрет, який вона тримає у руках, запитує:


«Це на фото женщина?»


«Чоловік».


«Азов»? Да? Крууууто…», - каже хлопець і йде далі.


Жінка проводжає його здивованим поглядом, нервово закурюючи.


Акція «Голоси полеглих Героїв». Джерело: Дмитро Ларін

Одна з учасниць відходить у бік. Робить ковток води. Видихає.


Це – Світлана Фетісова. Вона прийшла на акцію, аби підтримати вимогу створення Національного військового меморіального кладовища. Хоча її сина Миколу поховали на 9-ий день після загибелі у боях за Білогорівку на Донеччині.


Він пішов на фронт добровольцем, був аеророзвідником.


«22 травня зранку мене всі вітали з днем народження сина – йому виповнилось 28 років. А за кілька годин подзвонили і повідомили, що його вже два дні як немає», - розповідає жінка.


Світлана Фетісова. Джерело: Дмитро Ларін

На акції вона приходить вже не вперше. Щоб підтримати знайомих, які втратили дітей на війні – розуміє та поділяє їхній біль.


«Я не думала, що створенню військового кладовища буде такий спротив, – каже вона. – Досі цього не розумію. Наші діти віддали за Україну найцінніше, а в держави немає бажання увіковічити їхню пам'ять, як це роблять цивілізовані країни».


Молода жінка із прапором «Азову» на плечах – Юлія. Її коханий – бойовий медик Богдан Гришкевич – загинув під час теракту в Оленівці.


«У нас з Богданчиком є донечка, їй чотири роки. Вона була на кремації. Портрети стоять вдома, але я не хочу, щоб вона підходила спілкуватись до портретів. Я хочу, щоб було якесь місце, відокремлене від нашого дому, куди вона може прийти поговорити з батьком. Щоб бачила, що він – поруч із побратимами, які разом з ним нас захищали. Що вони поховані і їх що їх шанують», – каже Юлія.



Юлія та Світлана Солонська. Джерело: Дмитро Ларін

Дружина іншого вбитого в Оленівці захисника Світлана Солонська додає: приходити на могилу до коханого і приходити до прапорця – це різні речі. До кінця прийняти своє горе, маючи лише прапорець, неможливо.


Із Майдану Незалежності учасники акції рушають до Міністерства у справах ветеранів, щоб передати представникам відомства свої вимоги.



Акція «Голоси полеглих Героїв». Джерело: Дмитро Ларін

До мітингувальників виходять заступник міністра у справах ветеранів Олександр Порхун і представник державної установи «Національне військове меморіальне кладовище». Поряд із ними – ще кілька представників Міністерства. Пояснюють, чому не можуть зробити Національне військове кладовище в Биківні.


«Ми чекали передачі землі. Але Інститут Нацпам’яті провів на території Биківнянського лісу ряд заходів, і дійшов висновку, що під час будівництва Національного військового кладовище в Биківні можна буде наткнутися на деякі рештки. Після цього було розброблено експериментальний проєкт з будівництва Національного військового меморіального кладовища в Гатненській ОТГ», – каже Олександр Порхун.



Акція «Голоси полеглих Героїв». Джерело: Дмитро Ларін

Учасники акції говорять, що почуваються зневаженими. Хоча здається, що дискусія відбувається на різних рівнях сприйняття. Урядовці оперують нормативними актами та посилаються на процедуру. І це – зрозуміло. Родичі полеглих намагаються донести, що почуваються покинутими і шукають у держави поваги до свого горя. І це – теж зрозуміло.


Зрештою учасники акції переказують співробітникам міністерства свої вимоги: скасувати експериментальний проєкт військового кладовища біля Гатного; організувати зустріч президента України з родинами загиблих; почати діалог з родинами загиблих. Вони обіцяють у найкоротші терміни переказати все міністерці у справах ветеранів Юлії Лапутіній.


Акція «Голоси полеглих Героїв». Джерело: Дмитро Ларін

Тим часом за кілька кроків від місця спілкування родичів загиблих із представниками влади відбувається спілкування на зовсім іншому рівні. Двоє хлопців у футболках «Азову» говорять із поліцейськими, які охороняють порядок в районі урядового кварталу. Це дуже проста і спокійна розмова.


Поліцейські щиро цікавляться, чому люди прийшли до міністерства та чого хочуть. «Азовці» пояснюють, що це – родичі загиблих, які хочуть поховати своїх полеглих воїнів. В одному місці, в столиці, з належними почестями. Але досі не можуть цього зробити. Тому що всі кладовища переповнені, а спеціального військового досі немає.


Правоохоронці погоджуються, що військове кладовище – це правильно і потрібно. Один з поліцейських цікавиться:


«Так, а ви звернення чи петиції підписували?»


«Все робили. Досі нічого не відбувається. Тим часом багато у кого спливає термін зберігання у колумбарії чи моргах».


«А де вони урни з прахом лишають тоді?»


«Хтось – у патронатній службі. Хтось – залишає прах сина, або чоловіка, або матері вдома».


«Так не можна. Кладовище то є кладовище, сімейне життя то є життя. Має бути місце куди можна покласти прах, щоб туди прийти, а потім – повернутись до життя. Тримати вдома – це від горя може зовсім дах поїхати. Це страшно».


Авторка: Євгенія Мазур

Comments


bottom of page