top of page

«Серце не витримало». Історії людей, які померли, бо не мали ліків і медичної допомоги під час війни

Ользі було 64 роки, коли вона померла столичній лікарні. Жінка хворіла на панкреатит. Через облогу Чернігова на початку повномасштабної війни вона не змогла отримати вчасної допомоги. Через відсутність ліків померли 73-річна Валентина та 70-річний Віктор, які хворіли на діабет. Валентина – в окупованій Голій Пристані, де не було належного доступу до медикаментів, а Віктор – під час окупації Гостомеля, він впав в інсулінову кому. 15-річний Серафим мав рідкісне захворювання MELAS-синдром, він помер від відсутності ліків у Маріуполі. 17-річний Дмитро, який хворів на ДЦП, помер на самоті від голоду, холоду та браку допомоги після того, як у Маріуполі загинули його батьки. Це – історії людей, в яких Росія забрала право на медичну допомогу, а відтак – право на життя.


Текст підготований платформою пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для румунського видання Libertatea. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.


«Лікарі сказали: «На жаль, ви запізно її привезли»

Ольга Москаленко

64-річна Ольга Москаленко померла через недоступність необхідної їй медичної допомоги під час повномасштабної війни.


Ольга була родом із села Оболоння Чернігівської області. Жила в Чернігові. До пенсії займалась озелененням міста. Любила поратися по господарству на дачі.


Повномасштабна війна застала Ольгу в Чернігові. Російська армія атакувала місто з перших днів. Окупанти скидали на цивільні райони бомби, обстрілювали їх з артилерії. Вбивали людей, які намагалися евакуюватися.


Ольга хворіла на панкреатит. Недуга загострилася під час війни, однак через облогу міста та щільні обстріли вона не мала доступу до медичної допомоги. Жінці ставало дедалі гірше. Вона не могла їсти, дуже ослабла.


«Російські окупанти забрали можливість надати мамі своєчасну медичну допомогу. Місто було оточене. Тут було пекло. Обстріли кожні пів години. Зробити дослідження, як-от КТ, чи якісь аналізи, неможливо. Евакуюватись із на той момент вже лежачою мамою теж було дуже важко, оскільки підірвали автомобільний міст. Місцеві лікарі, які залишилися, рятували поранених, моїй мамі теж давали протриматися», – розповідає донька Ольги Москаленко, Олена.


Однак цієї допомоги було замало. Зрештою, Олена наважилася на евакуацію. 23 березня 2022 вона везла маму на візку по пішохідному мосту. З протилежного боку їх чекав волонтер. Орієнтовно о 15.00 вони вирвалися з Чернігова, а через кілька годин цей міст теж підірвали.


«Я дуже боялась, що в дорозі ми загинемо, проте бачити, як найрідніша людина гасне з кожним днем, не було сили. У Києві нас чекали медики, вже з каталками. Після 2-3 днів у реанімації маму перевели ще в звичайну палату. Їй наче стало краще. Проте організм більше не зміг боротися. Лікарі сказали мені: «Якби ви змогли привезти маму раніше, у нас був би час її врятувати. На жаль, ви запізно її привезли», – сказала донька.


Ольга Москаленко померла 29 березня 2022 року в лікарні. Її кремували в Києві, а згодом поховали на кладовищі «Яцево» у Чернігові.


«Мама ніколи ні в чому не відмовляла. Шкодувала тварин і виносила їм завжди щось поїсти. Любила квіти, наша дача була схожа на райський куточок. Вона була матір'ю, про яку можливо лише мріяти», – розповіла Олена.


В Ольги Москаленко залишилися чоловік та донька.


«Страшно дивитися, як боляче твоїй єдиній дитині, яка помирає в муках, а ти нічим не можеш допомогти»

Серафим Михайлов

15-річний Серафим Михайлов помер 30 березня 2022 року в Маріуполі. Він мав рідкісне захворювання – MELAS-синдром. Хвороба провокувала, зокрема, судоми. Серафиму були потрібні ліки та медична допомога, однак через те, що російська армія постійно атакувала місто, він не міг їх отримати.


Серафим Михайлов народився і зростав у Маріуполі. Любив гратися конструкторами, машинками, охоче малював. Мама Марія виховувала сина самотужки. Сім’я мешкала у мікрорайоні 25 квартал у Маріуполі.


Серафим хворів і після 3 класу через погіршення стану здоровʼя не відвідував школу, а займався з учителями індивідуально. За словами матері, поставити діагноз хлопчику медики змогли не одразу. Підтвердили MELAS-синдром лише в 2015 році. На обстеження та лікування Серафима збирали кошти всім Маріуполем.


Із 24 лютого 2022 року Маріуполь перебував під шквалом ударів російської армії. Люди не могли безпечно евакуюватися. Через постійні обстріли зникли світло, водопостачання та газ. Не було доступу до ліків та медичної допомоги. Не було когось, хто би прийшов на порятунок Серафиму. 30 березня 2022 року хлопчик помер.


«Серафим мучився від болю, його серце не витримало. Страшно дивитися, як боляче твоїй єдиній дитині, яка помирає в муках, а ти нічим не можеш допомогти. Нічим – ані дати таблетки, ані зробити укол, щоби стало легше. Серафим – прекрасна, найніжніша та найлагідніша дитина. Він завжди відчував, коли мені погано. Поцілує, обійме… Найпрекрасніший хлопчик», – сказала про сина мама Марія Михайлова.


У Серафима Михайлова залишилися мама та бабуся.


«Отримати ліки могли далеко не всі. Обслуговували, перш за все, російських військових»

Валентина Корнєєва

73-річна Валентина Корнєєва померла 1 лютого 2023 року під час російської окупації міста Гола Пристань Херсонської області. Вона хворіла на діабет. Однак через окупацію та повномасштабну війну не могла отримати необхідної медичної допомоги.


Валентина народилася в місті Гола Пристань. Довгий час із чоловіком Анатолієм мешкала в Херсоні. Там працювала інженеркою на місцевому підприємстві.


Згодом вийшла на пенсію і повернулася до рідної Голої Пристані. У вільний час любила переглядати в інтернеті нові рецепти та готувати за ними. Любила розгадувати кросворди.


«Вона була дуже добра, завжди допомагала та турбувалася про всіх. Багато готувала. Коли приїжджали рідні – намагалася всіх смачно нагодувати», – розповіла онука Анастасія.


Валентина хворіла на цукровий діабет. Перед повномасштабною війною була на лікуванні в Херсоні. Потім син відвіз її до Голої Пристані. Із часом внаслідок хвороби у Валентини з’явилися відкриті рани на ногах, які треба було регулярно обробляти та перевʼязувати. Також потрібні були ліки, належного доступу до яких не стало після 24 лютого 2022 року.


«Коли почалося вторгнення, нам із батьком вдалося один раз проскочити через блокпост до бабусі. Потім я ще один раз добиралася до неї через річку. Бабусі вже тоді було важко ходити, рани дуже боліли… Більше можливості поїхати не було. Спершу бабуся мала запаси необхідного. Але вже в серпні тестових смужок для глюкометра, приміром, не було ані в Голій Пристані, ані в Херсоні. Рівень цукру виміряти не могли. Передавати ліки більше теж не мали можливості. Медикаменти в місто почали завозити з Криму, але багато чого не було та й отримати ліки могли далеко не всі. Обслуговували, перш за все, російських військових», – сказала Анастасія.


1 лютого 2023 року через ускладнення хвороби внаслідок відсутності доступу до належної медичної допомоги Валентина померла.


Її чоловік Анатолій загинув за кілька місяців через повінь, до якої призвів підрив російськими військовими греблі Каховської ГЕС.


У Валентини Корнєєвої залишилися двоє синів з родинами, онуки, правнуки та сестра.


Дмитро помер від холоду, голоду та відсутності допомоги

Дмитро Шувалов

Дмитрові Шувалову було 17 років. Його життя обірвалося у Маріуполі. Юнак хворів, мав дитячий церебральний параліч. Після того, як наприкінці березня 2022 його батьків убив снайпер, залишився один. Однак Дмитро не міг самотужки подбати про себе. Його знайшли мертвим у травні. Невідомо, скільки юнак прожив після втрати мами і тата.

родина Шувалових

Разом із батьками Дмитро мешкав у приватному будинку в Кальміуському районі Маріуполя. 27 березня 2022 року його батьки Наталія та Сергій на мотоциклі поїхали по гуманітарну допомогу. Того дня в цей район зайшли російські військові. Коли батьки юнака поверталися додому, зупинилися на перехресті, поблизу басейну «Нептун». Свідки розповіли, що подружжя вбив снайпер. Наталію та Сергія поховали біля світлофора.


Ніхто не знав, що сталося з батьками Дмитра, юнака ніхто не навідував. Через ненадання допомоги, а також від холоду та голоду орієнтовно наприкінці березня – на початку квітня 2022 року він помер.


«Діма був тихим і спокійним хлопчиком. Любив малювати, слухати музику. Користувався ноутбуком. Радів людям, любив прогулянки. Йому хотілося бути, як усі його однолітки, так само займатися на спортивному майданчику, але він сильно хворів...», – сказала тітка Наталя.


Дмитра поховали в червні 2022 року. Де саме – невідомо.


У нього залишилася тітка.


Під час окупації інсулін дістати було ніде

Віктор Асташенков

Трохи менше місяця житель Гостомеля Київської області Віктор Асташенков не дожив до 70 років. Він помер 30 березня 2022, напередодні звільнення селища від російських окупантів. Віктор впав в інсулінову кому, ліків на той час дістати було ніде…


Віктор Асташенков родом із Донеччини, був військовим. Після переїзду в Гостомель до пенсії працював у військовому містечку. Чоловік хворів на цукровий діабет, йому необхідно було щодня колоти інсулін, запаси якого були обмежені, а під час окупації дістати препарат чоловік не мав змоги.


«Коли 17 березня мама померла від черепно-мозкової травми після вибуху снаряда в нас у дворі, він дуже важко це пережив. Батько був тоді на вулиці поряд з нею, отримав контузію. А через деякий час упав в інсулінову кому… Помер 30 березня, переживши маму на два тижні», – розповідає пасинок Віктора, Олександр.


Із Тетяною Віктор познайомився у Гостомелі, вона на той час була вдовою. Пара прожила разом 15 років. Мали господарство – курей, качок, а також – собаку й кота. У перші дні повномасштабної війни Тетяна та Віктор не хотіли евакуюватися з селища, аби не покидати домашніх тварин.


«Віктор буквально пилинки з мами здував. Останнім часом, скільки я пам’ятаю, він готував завжди – любив це. І вдавалося дуже смачно. Мама по господарству поралася, а він любив біля плити стояти», – пригадав Олександр.


Віктора Асташенкова сусіди поховали спочатку на подвір’ї, а після ексгумації – на цвинтарі Гостомеля.


У нього залишилися рідні син і дочка та пасинок.


Comments


bottom of page