П’ять ангелів-охоронців поліцейського Олега Федька. Історія родини, яку розстріляли росіяни

“Я покажу вам родину Олега: його тата, маму, дружину, 6-річну доньку та півторамісячного сина. Їх всіх розстріляли російські окупанти в автівці, коли вони пробували евакуюватися із Нової Каховки. Дорослі померли одразу, а діти ще півтори години кричали в закритій машині, поки не померли…”. Це уривок із виступу Олени Зеленської у Конгресі США. На екрані перед американськими політиками вона продемонструвала фото родини патрульного поліцейського 28-річного Олега Федька. Ми поспілкувалися з Олегом про життя до війни, його жахливу втрату і як він з цим живе далі.


Текст підготовлено командою платформи пам'яті Меморіал спеціально для «Української правди». Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.


Сім'я Олега загинула у перший день повномасштабного вторгнення Росії в Україну:


  • батько Олег, 56 років,

  • матір Анна, 56 років,

  • дружина Ірина, 27 років,

  • донька Софія, 6 років,

  • син Іван, 1,5 місяці.

«Найперше, що я зробив після того, як дізнався про загибель рідних – розрядив свою зброю і викинув її», – пригадує Олег. Дотепер він не був на могилі родичів.


З Олегом Федьком розпочинаємо розмову зі слів співчуття. Після 24 лютого він чув їх неодноразово. Олег, як працівник правоохоронних органів, намагається відповідати на запитання чітко, зважуючи кожне слово. Він статечний молодий чоловік з м’яким голосом, який починає тремтіти після згадки про втрату близьких людей.


До 24 лютого. «Ми збирались разом і на свята, і без будь-якого приводу»


Родина Федьків – з селища Веселе, що на Херсонщині. Там Олег провів своє дитинство і юність. Матір Анна працювала у місцевій школі. Батько, якого також звати Олег, – водій з великим стажем. З татом і мамою в сина були дуже близькі стосунки.


Знайома Федьків Анна (на прохання жінки не вказуємо її прізвища) частенько заходила до них у гості на каву. Каже, що це була дуже позитивна, відкрита, доброзичлива і дружня родина.

Анна Федько з онучкою.


«Анна Федько прийшла в нашу школу (зараз це Веселівський ліцей – Авт.) у 1990-му Працювала вчителькою молодших класів, кілька років була педагогом-організатором та класною керівницею мого сина. Вона завжди придумувала учням свята, влаштовувала змагання між класами. Діти її дуже любили», – розповідає Анна.

Олег Федько з онучкою.


Олег Федько-старший працював водієм: спочатку в місцевих комунальних закладах, а потім приватним перевізником. Мав власний бус, возив людей – так і заробляв на життя.

Олег дуже любив свою дружину. Разом вони дбайливо вели домашнє господарство.

Часто чоловік рибалив на Новокаховському водосховищі. Це хобі передав і своїм дітям – Олегу та Денису.


Брати після того, як перебрались з Веселого, часто навідувались до батьків у гості. «Ми зустрічалися і на свята, і без будь-якого приводу», – пригадує патрульний.


***


Зі своєю коханою Іриною Олег познайомився після вступу в коледж у Новій Каховці, де чоловік навчався на техніка-електрика. Разом пара була з 2011 року.


«Ми любили один одного. Ірина для мене – втілення жіночності, ніжності, материнства», – розповідає Олег Федько.


Закохані намагались увесь вільний час проводити разом. Олег каже: між ним та Іриною була цілковита гармонія, підтримка й розуміння.


З часом пара переїхала у Херсон, Олег став патрульним поліції. Працював зранку й до пізнього вечора, Ірина займалася домашніми справами.


Народження доньки Софії пара не планувала, втім це була дуже бажана дитина.

Родина дізнається, що невдовзі в них буде син.


«Коли дружина завагітніла вперше, я усім сказав, що у мене буде донечка, а коли це трапилося вдруге, ми уже разом з Софією вирішили, що в нас буде братик. Доня сказала, що хоче маленького розбишаку, буде його всьому навчати», – пригадує з теплотою в голосі Олег.


Софійка цього року мала стати першокласницею. Разом з дружиною Олег обрав ліцей для неї, ходили на підготовчі курси. Дівчинка три роки займалася танцями і дуже їх любила, особливо хіп-хоп.

Софія та Іван.


«Вона могла гратися з мамою ляльками, а потім кричати: «Тату їдемо на рибалку!» Брала вудочки, відкривала машину, це було без обговорень. Уявляєте, могла навіть сама черв’яка на гачок зачепити і зняти рибину, коли впіймає», – розповідає Олег Федько.


Кожного року родина їздили відпочивати на море в Україні. Федьки мріяли придбати власне житло у Херсоні. Уже й розглядали кілька варіантів. І Софійка ходила з батьками оглядати помешкання: роздивлялася будинки, квартири, говорила, що її подобається, а що ні.

Щасливі довоєнні миті в сім'ї Олега Федька.


Завдяки Софійці мама Ірина знайшла найкращу подругу – Світлану. Жінка перебуває зараз в окупованому Херсоні, тому з питань безпеки не показуємо її фото та не називаємо прізвища.

Ірина Федько з малюком.


«Шість років тому нас з Іриною здружили діти. Ми обмінялися телефонами, а згодом почали дружити сім'ями. Часто зустрічалися. Іра і Олег любили один одного, це читалося у їхніх поглядах. Ніколи не сварилися при нас. Ми планували, що наші діти будуть ходити разом у школу. Мій чоловік – хресний тато їхнього сина Івана», – каже Світлана.


Подруга розповідає, що Ірина була доброю та відкритою людиною. А ще – творчою. Робила на замовлення піньяти з цукерок та святковий декор для дитячих днів народжень.


«Мала ще одне захоплення – малювала картини за номерами. Одна з її недомальованих робіт досі у мене. Там різдвяний мотив… Вона так любила зимові свята. А тепер вже ніколи не відсвяткує їх…».


Світлана починає плакати. Показує картину, там багато білого простору, завершеними є лише камін, різдвяний вінок і новорічна шкарпетка.


Світлана була останньою людиною, з якою говорила Ірина.

Недомальована картина, над якою працювала Ірина Федько.


24 лютого. “Останні слова Іри були: «Тату, Тату!!!»


24 лютого близько 5 години ранку Ірина погодувала маленького Івана. Олегу тим часом надійшла інформація про бойову тривогу. Наказали прибути до місця несення служби.


«Я зібрав речі і пішов на роботу. Дружина з дітьми залишилася вдома у Херсоні. Ми постійно були на зв’язку. Вона запитувала про новини і що будемо робити далі. Близько 9-10 ранку зі мною зв’язався батько і сказав, що приїде та забере їх у село. Так і зробив…», – пригадує патрульний.


О 13:00 підрозділу Олега наказали евакуюватися в бік міста Миколаєва.


Коли російські війська заїхали у Веселе, батьки Олега та Ірини разом зі сватами й іншими родичами вирішили їхати геть.


Рушили двома машинами у напрямку Нової Каховки. У першій автівці – батьки Ірини, Олегові тітка, дядько та кузени. У другій (це був мікроавтобус) – батьки патрульного, його дружина та діти. Вони їхали вздовж новокаховської дамби, яку вже контролювали російські військові.


Перший автомобіль перетнув блокпост окупантів. Тим часом з бусом на зв’язку постійно був брат Олега – Денис. О 17:13 він зателефонував матері. Сказав не їхати в Нову Каховку, а до нього в Одесу. Потім Денис почув крик: «Боже мій, це дитина, як ви можете таке робити?» Почалася стрілянина. Денис почув, що автомобіль зупинився, відчинилися двері. Далі – плач Івана. Він плакав дуже довго… «Потім я почув ще постріли», – каже Денис.


Приблизно у той самий час Ірина зателефонувала до подруги Світлани. «Я чула крики та постріли. Останні слова Іри були: «Тату, тату!!!!» І все, зв'язок перервався. Настала тиша. Я закричала від болю. Підбігла до чоловіка і сказала: «Іри більше немає».


Тим часом сестра Анни Федько Ірина, яка їхала в першій машині, намагалася додзвонитись родичам. Зв’язку не було. Батьки Ірини Федько та тітка Олега і Дениса через 15 хвилин повернулися на блокпост. Запитали в озброєних росіян про своїх родичів. Російський солдат показав на кювет і сказав, що «водій не виконав наказу і ледь не наїхав на офіцера».


Спершу до автомобіля нікого не пускали. Далі двоє військових підійшли до машини. За ними тітка Ірина і її чоловік Олександр. За їх словами, машина з усіх боків була пробита кулями. Один зі солдатів витягнув ще живого Івана – хлопчик плакав.


Чоловік Ірини Олександр каже, що дитині поранили вухо, куля пройшла крізь потилицю. Софія також ще була жила, в її грудях була дірка. Батьки Олега та його дружина загинули на місці.


Дітей родичі забрали до свого автомобіля. Помчали у відділення реанімації лікарні Нової Каховки. Але їх не змогли врятувати.


Лікар, який оглядав хлопчика та дівчинку, сказав, що вони померли від множинних вогнепальних поранень і що якби Софію та Івана привезли раніше – їх можна було б врятувати.


Тіла батьків та дружини Олега Федька російські військові дозволили забрати наступного дня. Коли патрульний дізнався, що сталось – розрядив свою зброю і викинув її.


«Дякую людям, колегам, які у цю складну ситуацію опинилися поруч і не дали з’їхати з глузду. Вони просто були поруч», – каже поліцейський.


Патрульні поліцейські Херсона.


Після 24 лютого. «Найгірше – це порожнеча»


Рідні, які забрали тіла Федьків, поховали загиблих на кладовищі у Новій Каховці. Батько Ірини залишився жити там. А мама поїхала до молодшої доньки в Німеччину, яка два тижні тому народила дівчинку (дані на момент розмови – 7 серпня – ред.).


Це і радість, і біль для бабусі, бо часто пригадує двох інших онуків: загиблих Софійку та Іванка.


Подруга родини Анна, яка часто заходила до Федьків на каву, нині теж покинула Веселе. Каже, що найстрашніше – зайти після повернення у їхній будинок, і побачити, що там – порожньо.


Олег не зміг попрощатися зі своїми батьками, дітьми та дружиною. Не був на їхній могилі. З 24 лютого поліцейський служить в Миколаєві.


Він часто переглядає сімейну фотогалерею, відео. Каже: порожнеча – найгірше, що може відчувати людина після смерті рідних.


«Я щодня говорю собі: опускати рук не маю права. Зрештою в мене є п’ять ангелів-охоронців, які не дадуть цього зробити…», – каже Олег.


Інна Кубай