top of page

Підприємці, які загинули на війні. Історія бьордвотчера Олега Сніцаря

Олег Сніцар — людина, в якій поєдналися здавалося б непоєднувані речі. Він займався будівництвом й архітектурою і водночас був бьордвотчером — спостерігав за птахами та фільмував їх. Він був начальником, колеги та клієнти згадують його виключно як добру та м’яку людину. І це не заважало чоловіку вдало керувати командою.


Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олег пішов захищати Україну в лавах ЗСУ. В листопаді 2022 року його життя обірвалося від ворожої міни.


Текст підготований платформою пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для Ліга.Бізнес. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.


Перша робота та перші амбіції

Здобувши вищу освіту в Київському національному університеті будівництва і архітектури за спеціальністю «Промислове і цивільне будівництво», Олег Сніцар почав працювати у столиці за фахом. Спочатку займався будівництвом житлових приватних будинків, пізніше — ремонтними роботами.


Наступною ланкою в кар’єрі чоловіка стала компанія «ТПК», де почав працювати з металевими конструкціями. Під час цієї роботи Олег зрозумів, що йому дуже подобається проєктування і монтаж покрівель, тож звільнився і зайнявся цією справою самостійно. Консультував людей, проєктував покрівлі з металочерепиці, керамічної черепиці та сланцю.


Олег Сніцар. Фото: родинний архів

Чоловік мріяв відкрити свій цех з виробництва виробів із жерсті. Накопичивши кошти на станки, він це зробив.


Дружина Олега Наталія згадує, що чоловік був наполегливий і захоплений своєю справою.


«В нього було головне – це бажання і жага до навчання. Він багато читав та дивився відео по темі, проходив курси з маркетингу і розвитку бізнесу, не боявся експериментувати. В будь-якій своїй роботі він викладався на повну».


Розвиток бізнесу та любов до покрівель


На початку роботи були певні труднощі. Основна – з персоналом. Олег збирав бригади, навчав їх, а потім вони звільнялися, щоб працювати самостійно. Це повторювалося знов і знов. Але Олег не здавався. Шукав різні підходи до формування та утримання команди, пробував працювати з різними людьми. Через роки чоловіку таки вдалося зібрати постійну команду.



Олег Сніцар під час роботи. Фото: родинний архів

Колега Денис згадує Олега як виваженого і спокійного керівника.


«Олег був дуже лояльним, ніколи не кричав і не влаштовував істерик. Розбирався у питанні, а вже потім ухвалював рішення. Для підлеглих він був авторитетом і надійною опорою».


До клієнтів і конкурентів Олег ставився уважно і з повагою. Сам виїжджав на об'єкти, щоб наочно ознайомитися з проєктом і зустрітися з клієнтом. Міг довго консультувати, роз'яснювати деталі. Завжди відстоював свою професійну точку зору. Якщо клієнт хотів зекономити і виконати роботу абияк, Олег за таке роботу не брався.


«Я описала Олегові, яким бачу свій майбутній будинок, і він дуже швидко зробив проєкт, який мені сподобався. Зараз я живу в цьому будинку і всім задоволена. В роботі з Олегом я відчувала себе так, ніби я для нього особлива клієнтка. Хоча впевнена, що насправді він ставився по-особливому до кожного», – ділиться постійна клієнтка Саулє.


Чоловік любив складні та цікаві замовлення. Коли його просили виконати просту роботу, міг порекомендувати конкурентів. У сфері будівництва – велика конкуренція, але Олег надавав послуги найвищої якості, а також виконував складні у розробці конструкції, тож на його рівні в ніші жерстяних виробів було відносно вільно.


В Олега завжди було багато замовлень, але він не брав більше, ніж могла виконати його команда. З кожним роком збільшувалася не кількість об’єктів, а їхня складність і вартість.


Перед повномасштабною війною Олег купив ще один станок, орендував ще одне приміщення і відкрив другий цех. В планах було розширити виробництво, найняти більше людей, щоб бізнес міг працювати і за відсутності керівника.


Олег любив працювати з дахами. Подобалося, що результат роботи видно з вулиці. Одна з мрій Олега, яка так і не здійснилася – зробити покрівлю із живих зелених насаджень. Він дуже любив природу.


Захоплення бьордвотчінгом


Любов до природи проявилася у незвичайному захопленні Олега – він любив спостерігати за птахами, фільмувати їх, вирушати туди, де можна побачити нові для себе види. Таке хобі називається бьордвотчінг.



Олег Сніцар любив спостерігати за птахами. Фото: родинний архів

Займатися цим Олег почав, коли знайшов спільноту бьордвотчерів у Facebook. Тоді сім’я якраз завела папугу, а чоловік купив собі новий фотоапарат. З тих пір став активним учасником малочисельного ком’юніті. Олексій, товариш по захопленню, називає Олега одним з популяризаторів бьордвотчінгу в Україні.


«Він – єдиний з українських бьордотчерів, який мав фотопастки, спеціальні пристосування для фотографування птахів. Разом з Олегом ми брали участь у змаганнях по спостереженню за птахами, знаходили незвичні види. Спостерігали за птахами на Кінбурнській косі, на Арабатській Стрілці, у заповідниках. Окремо Олег їздив у Чорнобильську зону, на Закарпаття, в Карпати і багато куди ще. Також ми планували спільну подорож у Казахстан та Єгипет, щоб подивитися на тамтешніх птахів. Але не судилося», – розповідає Олексій.


З початком війни питання бізнесу відійшли на другий план


Повномасштабне вторгнення Олег, за словами дружини, сприйняв напрочуд спокійно. Склав рюкзак і пішов до військкомату.


«Я зрозуміла, що рішення виважене, і прийняла його. Тим паче, в 2014 році Олег теж хотів йти у військкомат, але тоді я вмовила його залишитися. Цього разу бачила, що він точно вирішив іти», – каже дружина Наталія.


Олег Сніцар з дружиною. Фото: родинний архів

Питання бізнесу для Олега відразу відійшли на другий план, було не до того. Цехи закрили, ключі чоловік віддав дружині.


У військкоматі Олега оформили та зібрали на виїзд, але доїхати до військової частини не вийшло – велися активні бої. Повернувшись до Києва, він не хотів сидіти без діла. Зайнявся волонтерською діяльністю – розвозив медикаменти.


У березні Олег пройшов відбір у Добровольче формування «Вільна Україна», почалися навчання і підготовчі курси. На початку травня підрозділ вирушив у Миколаїв, де Олег нарешті потрапив до лав ЗСУ. Служив у 56-й окремій мотпіхотній бригаді. Був санітарним інструктором. Якийсь час служив у стабілізаційному госпіталі, працював з хірургами та анестезіологом.


Коли військові дії біля Києва закінчилися, Наталія їздила в цех і віддавала вироби, які клієнти замовляли ще до війни. Перші місяці Олегу дозволили не платити за оренду, але потім плату відновили. З часом подружжя ухвалило рішення відмовитися від другого цеху.


Загибель


Перебуваючи на фронті, Олег жодного разу не жалівся дружині.


«Навіть в останні дні перед загибеллю він був спокійний і на позитиві», – згадує Наталія.


Олег Сніцар на війні. Фото: сімейний архів

Останній раз подружжю вдалося зв’язатися ввечері 10 листопада. А на повідомлення «добрий ранок» від Наталії чоловік уже не відповів.


Олег Сніцар загинув 11 листопада 2022 року під час евакуації поранених побратимів в районі села Невельське на Донеччині. Автомобіль, в якому він був, підірвався на ворожій на міні. 19 листопада чоловіку мало виповнитися 43 роки.


Бізнес Олега зупинився. Дружина продала станки, вивезла речі з цеху і віддала ключі орендодавцю. Єдине, що поки продовжується, – це реалізація готових виробів, яку взяла на себе колега загиблого воїна. За словами дружини, покупці в захваті від виробів – різного виду флюгарки, люки-вилази цікавої конструкції, водостічні системи…


«Бізнес був важливою частиною життя Олега, як і сім’я. Олег був усім для нас із сином. Він був чудовою людиною. Нам його дуже бракує», – ділиться Наталія.


Авторка: Ольга Коротенко


Comentarios


bottom of page