32–річний військовослужбовець Данило Богуславський загинув 16 жовтня 2022 року. Він потрапив під артилерійський обстріл села Нова Кам’янка на Херсонщині. Полеглий воїн служив стрільцем-помічником гранатометника у 128–й окремій гірсько–штурмовій Закарпатській бригаді. До війни Данило був підприємцем. Мав власну станцію СТО в Ужгороді, водночас працював у IT–компанії Just Answer. А після повномасштабного вторгнення став добровольцем.
Текст підготований платформою пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для Ліга.Бізнес. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
З дитинства любив автомобілі
Данило народився в Харкові, його батьки навчалися на інженерному факультеті Харківського національного університету імені Каразіна. Після завершення навчання вони переїхали до Ужгорода. Там батько працював інженером, а мама з часом перекваліфікувалася на бухгалтера.
Данило навчався у місцевій школі №3 з поглибленим вивченням англійської мови. Брат Роман каже, що Данило вчився добре, бо по-іншому у їхній родині і бути не могло – батьки докладали для цього багато зусиль.
Коли постало питання вищої освіти Данило вагався.
«Він захоплювався автомобілями з дитинства, мав математичний склад розуму. Але в останній момент вирішив, що "технічне" – буде його хобі. Тому вивчився на факультетах менеджменту і економічному у Львівській комерційній академії», – розповідає брат.
Проте зацікавлення автомобілями не зникло, а поступово переросло у власну справу. Спочатку Данилу було цікаво просто все спробувати: робити полірування, хімчистку, косметичні ремонти. Потроху хлопець почав купувати різне обладнання — інструменти для полірування авто, хімчистки.
З часом устаткування вже достатньо для станції технічного обслуговування. У 2014-му році з'явилася СТО з оригінальною назвою «Самзламав».
Хобі, що стало бізнесом
Колега Данила Влад Сухар працював із ним разом від початку. Були друзями, часто обговорювали автомобілі, і от якось Данило сказав, що хоче орендувати гаражний бокс, аби ремонтувати власний рідкісний Peugeot Pininfarina. Він хотів переобладнати це авто так, щоб можна було возити на виставки.
«Він завжди казав: “Підкажи мені, покажи”. Йому приємно було щось робити своїми руками, коли воно змінюється в кращий бік», – розповідає Влад.
Дуже швидко в орендований бокс почали звертатися родичі та знайомі та сформувалася СТО.
У її розвиток Данило вкладав власні гроші, працюючи на інших роботах. Паралельно у різні роки він був бухгалтером-економістом у готель «Олімп», потім працював економістом у мережах супермаркерів, а потім у компанії «БРСМ-Нафта».
Брат Роман каже, що Данило ніколи не брав на це кредитів, водночас вони не обговорювали прибутків станції: «Коли в тебе є хобі, ти любиш це, купуєш інструмент, а потім бачиш, що інструменту скільки, що можна масштабуватися. І це хобі переросло в бізнес ініціативу».
«Самзламав» не була основним джерелом доходу для Данила. Фактично, все, що він заробляв від ремонту, вкладав у нове обладнання, аби зробити станцію кращою.
Паралельно Данило займався типографічним моделюванням, працював у Corel, сам робив логотипи. Ремонтувати машини вчився самостійно – читав літературу, переглядав десятки годин спеціалізованих відео.
«Даня, якщо чогось не знав, міг і дві години дивитися відео, вивчати форуми, знайомитися з зовсім чужими людьми і розпитувати про якусь маніпуляцію», – згадує Роман.
Свою СТО Данило хотів масштабувати в майбутньому. Саме для цього мав основну роботу і поступово удосконалював станцію.
Зустрічі під час хімчистки
У 2019–му Данило почав працювати у міжнародній ІТ-компанії Just Answer. Надія Семен, керівниця українського офісу, добре запам'ятала його співбесіду.
«Він був трохи запальний. До того працював у різних компаніях, але до двох років – знаходив, що не так і йшов далі. Тож на інтерв'ю мене турбував його досвід. Він швидко думав, рахував. Але і швидко приймав рішення, не завжди враховуючи всі обставини».
Водночас Данило швидко вчився. До компанії він прийшов на позицію офіс-координатора в Ужгороді, а за кілька років став керівником всіх офісів і відповідав за всі адміністративні питання. Отримав у підпорядкування двох людей.
Був чинним гравцем та функціонером організації «Спортивний клуб "Лісоруби», активно брав участь у діяльності Федерації американського футболу Закарпатської області.
«Данило був дуже спортивний, випромінював енергію і здоров’я», – згадує Надія.
За час роботи разом вони стали добрими друзями. За її словами, Данило зміг зрозуміти принципи роботи великої міжнародної компанії, став виваженим та навчився приймати до уваги різні думки. Адже вирішення адміністративних питань у компанії на 300 людей – це вміння одночасно подумати і про відрядження, і про оренду приміщень, і про стаканчики у офісах, і про багато іншого.
У цей час Данило продовжував займатися хобі – ремонтом. Про це знали його друзі та знайомі і він часто звертав увагу на стан їхніх авто.
«Він був перфекціоніст. Наприклад, казав: "Боже, яке в тебе потерте дзеркало, приїдь, я тобі поміняю". У нього все мало сяяти», – згадує Надія.
Як розповідає Влад, Данило часто проводив онлайн-мітинги із Just Answer прямо на СТО. Завжди був в навушниках, міг слухати людей і робити хімчистку. Іноді захоплювався ремонтом так, що залишався на станції і на ніч.
Основний напрямок Влади – ремонт кузовів, а Данило найбільше займався хімчисткою.
«Ми робили планові техобслуговування, заміну мастила, гальмівних колодок. Багато разів робили ходові, щеплення, трансмісії. Йому це подобалося».
Двічі доброволець
У перший день повномасштабної війни Данило приєднався до лав Збройних сил України. Надія Семен дізналася про це 25–го лютого.
«Я кажу: "Ти точно хочеш це зробити? Тобі прийшла повістка?". А він сказав: "Точно хочу».
Тоді у компанії почали думати про те, як підтримати своїх мобілізованих та добровольців. Вирішили протягом року платити їм 50% від заробітної плати і зберігати робоче місце. Данило знав, що в на нього чекають. Сам у розмовах не раз говорив, що після перемоги хоче демобілізуватися і повернутися додому. Мав багато планів.
У перші місяці Данило служив у роті охорони.
«Спочатку всі, хто не були кадровими військовими, потрапили в роту охорони. Можна було сидіти в Ужгороді, охороняти воєнкомат. Але потім Данило став добровольцем вдруге – захотів іти далі. Пройшов навчання на полігоні, спочатку був на білоруському кордоні, а потім потрапив на Херсонський напрямок», – каже брат Роман.
Данила справді дратувала служба біля військкомата. Він говорив, що не для цього полишив життя, яке любив. Водночас, поки хлопець був в Ужгороді з ним сталася і позитивна подія – познайомився з дівчиною і закохався.
Керівниця Данила Надія згадує, як він подзвонив їй і розповів про Вероніку. Це знайомство в певній мірі змінило хлопця. З'явилося відчуття, що він більше не один, а відповідає за ще одну близьку людину.
Саме тоді Надія Семен отримала на пошту листа від Данила. Він детально описав те, яким має бути прощання із ним в разі його смерті.
«Хотіли би, щоб задумане працювало»
Данило Богуславський загинув за кілька днів до звільнення правобережної Херсонщини. Його поховали на Алеї Слави в Ужгороді. Церемонія прощання відбувалася так, як він хотів – без представників влади і церкви. Надія Семен зачитала публічного листа, якого хлопець також підготував. У ньому він звертався до кожного: до батьків, брата, дівчини, друзів.
«Він просив батьків не звинувачувати себе, наголошував, що це було його зважене рішення. Він мене переоцінив і довірив мені того листа, бо, напевно, думав, що я зможу це зробити без зліз. В мене така репутація – дуже чіткої і стресостійкої. Він точно знав, що я не відмовлю. Я так думаю», – розповідає Надія.
У Данила було дуже багато позитивної енергії. Він міг знайти радісні моменти під час найважчих днів. В окопі казав: «Подивіться, яке красиве небо». Почувався щасливим, коли вдягав сухі шкарпетки після завдань.
Після того, як Данило пішов служити, Влад свою половину гаража переобладнав у склад гуманітарної допомоги, яка надходила переважно із Чехії. Возили її навесні в Бучу, Ірпінь, потім у Запорізьку область. Влад тепер ремонтує лише кузови, як і раніше.
«Я ніколи не бачив від нього несправедливості, чи обману. Завжди дотримувався слова. А коли він щось просив і я обіцяв, було соромно його підвести. Рівнятися на нього було важко», – каже друг.
Брат Роман каже, що родина, B–family, як називав її Данило, хоче зберегти його справу:
«Ми проговоримо в сім'ї і спробуємо масштабувати цей бізнес, щоб збереглася назва, рівень. Ми би хотіли, щоб задумане працювало, але зараз не бачимо, хто міг би практично цим зайнятися як менеджер».
У Данила Богуславського було повноцінне забезпечене життя з майбутніми перспективами, яке він віддав, захищаючи Україну.
«Мені хочеться донести, Данило свідомо пішов на погіршення своїх умов заради більшого майбутнього», – міркує Надія Семен.