Вікторія Іванова була відомою у Тростянці продавчинею квітів. З чоловіком Ігорем мала власну теплицю. Пропонувала свої квіти крамницям і продавала їх самостійно. Самотужки вивчала сорти й технології вирощування рослин.
Після початку повномасштабного вторгнення вона стала коригувальницею ЗСУ. Через це її вбили російські військові у березні 2022 року.
Окупанти схопили жінку 13 березня. Її тіло знайшли майже через два місяці після звільнення Сумщини – 19 травня. Цього дня Вікторії мало б виповнитися 53 роки…
Фільм створено платформою пам'яті Меморіал. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
Вікторія Іванова родом із Тростянця Сумської області. Освіту здобувала у Лебединському педагогічному училищі. Деякий час жила в Литві. Там працювала вихователькою у дитячому садочку.
На Сумщині жінка працювала продавчинею, офіціанткою та барменкою. Та її найбільшою пристрастю були квіти.
«Моя Віта захоплювалась життям», – каже про дружину Ігор Іванов.
Він безмежно її кохав. У парі вони доповнювали одне одного, радились щодо різних питань.
«Віточка, Віта, Вітуся. Все місто й район її знав. Така вона… гарна людина. Ви навіть не уявляєте, яка вона була активна. Все вирішувала в основному вона, тому що вона знала людей, вона відчувала людей. І найголовніше – вона ніколи не злилась на людей», – каже Ольга Шимко, приватна підприємиця і колишня керівниця Вікторії Іванової.
Вона є власницею магазину продовольчих товарів, в якому працювала
Вікторія до того, як захопилась квітами.
Ольга Шимко пригадує: одного разу Вікторія поїхала купувати розсаду і тоді їй прийшла ідея вирощувати вдома петунії та інші рослини. У теплиці, на городі та подвір'ї сім'ї було багато різних квітів – все буяло.
24 лютого 2022 року застало подружжя зненацька – із самого ранку зателефонував знайомий і запитав: «У вас що – танки вже їдуть?».
«Ми тоді не могли в це повірити. Ну що у нас тут: шоколадна фабрика та і все», – пригадує Ігор.
О 9:00 повз будинок Іванових проїхала перша колона ворожої техніки.
Покидати Тростянець подружжя не планувало. Обоє почали допомагати ЗСУ. Спочатку знімали пересування техніки ворога на камеру. Танки та БТРи рухалися вулицею Луніна, на якій вони мешкали, кожного дня. Будинок Іванових – за шість метрів від траси, тож усю російську техніку було добре видно.
«Моя Вікторія навіть виходила до російських військових і говорила, щоби поверталися додому. Вона мала бойовий характер», – розповідає Ігор.
У перші дні повномасштабної війни квітникарка Вікторія увійшла до складу активістів, які збирали інформацію для коригування вогню ЗСУ. Під керівництвом районних депутатів активісти ділилися інформацією про пересування російської техніки. Вікторія передавала голосові повідомлення про все, що бачила, до групи у вайбері.
13 березня Ігор Іванов бачив Вікторію востаннє. Близько 18.00 він пішов до теплиці, а коли повернувся – дружини вдома не було.
Він шукав її. Ходив і до російського блокпоста. Понад два місяці про Вікторію Іванову не було жодної інформації. Ігор сподівався, що дружина жива, можливо, у полоні.
19 травня 2022 року Вікторії мало виповнитися 53.
«Я того дня накрив стіл і подумки сказав: «Віта, тримайся». За кілька хвилин зателефонували й повідомили, що знайшли жінку, схожу на мою дружину», – пригадує Ігор.
Тіло Вікторії виявив працівник хлібного елеватора на території підприємства. З’ясувалося, що окупанти викрили коригувальницю, знайшли фото, які вона робила.
У Вікторії Іванової залишилися чоловік і син із родиною. Її посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Авторка: Наталя Хвесик