На початку повномасштабної війни Сергій Смирнов, Денис Руденко й Андрій Дворніков із Бучанської громади на Київщині, як і багато інших, приєдналися до добровольчих формувань для відсічі ворогу. Російська армія сунула на Київщину, діяти треба було нагально. Часу, аби все офіційно організувати, тоді не було. Та й Бучанський військкомат на деякий час узагалі припинив діяти. Ці чоловіки загинули у перші тижні повномасштабної війни й так і не були офіційно зареєстровані у добровольчому формуванні. Їхні сім’ї дотепер не визнані державою, як родичі загиблих Захисників і Захисниць України і не мають прав на відповідні виплати чи пільги. Ба більше – родичі Андрія Дворнікова втратили й попередні пільги, що мали за життя чоловіка, який був ветераном АТО.
Історії цих трьох родин – непоодинокі приклади того, як сім’ї загиблих учасників добровольчих формувань змушені доводити участь своїх рідних у захисті країни.
Текст підготований платформою пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для Lb.UA. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
***
Добровольчі формування зіграли важливу роль у спротиві ворогу в перший місяць повномасштабної війни. Наприклад, добровольці Бучі, Ірпеня, Гостомеля, Ворзеля давали відсіч російським спецпризначенцям і десантно-штурмовим військам, які наступали на Київську область і столицю України. Кадрові військові зазначають – без добровольців їм було би вкрай важко стримати ворога на підступах до Києва.
Щоби приєднатися до добровольчих формувань, не обов’язково було мати військовий досвід, проходити службу, найголовнішими були бажання і готовність діяти.
Положення про добровольчі формування територіальних громад від 29 грудня 2021 року передбачає створення протоколів, в яких, зокрема, має бути інформація про учасників ДФТГ. Наявність від самого початку офіційного підтвердження участі людини у такому формуванні допомогла б уникнути багатьох проблем потім – зокрема, із підтвердженням участі в бойових діях.
Однак на старті повномасштабної війни добровольчі формування офіційно не реєстрували. Діяти треба було швидко. Та й, як згадують учасники тих подій, мало хто тоді замислювався над тим, до чого це може призвести згодом.
Ситуація у Бучанській громаді ускладнена ще й тим, що Бучанський військкомат із початку вторгнення на деякий час взагалі перестав функціонувати.
Тож – офіційного запису добровольців спершу не було. Списки учасників руху часто вели хаотично, іноді їх не було взагалі, а деякі зі списків знищено під час бойових дій.
Лише після першого місяця повномасштабної війни системно почали реєструвати добровольчі формування, а також офіційно оформлювати самих бійців.
Однак чимало добровольців, які були цивільними людьми й брали участь у бойових діях, загинули до цього часу. Вони не були оформлені. Не мали статусу учасників бойових дій.
Як їхнім родичам отримати статус членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України?
Тему обговорюємо із:
адвокатом Романом Титикалом
секретарем Бучанської міської ради Тарасом Шаправським
адвокаткою, дружиною загиблого добровольця Сергія Смирнова, Ганною Рассамахіною
мамою загиблого Дениса Руденка, Катериною
цивільною дружиною Андрія Дворнікова, Юлією Трубою
Миколою Зініним, одним із командирів ДФТО, побратимом та представником родин загиблих добровольців
«Ні пільгами, ні визнанням я його до життя не поверну, але впевнена, що довести цю справу до кінця – важливо»
Денис Руденко – із селища Коцюбинське Київської області. До повномасштабної війни був цивільним. Мав невелике підприємство та ремонтував автомобілі. За словами мами Катерини, рішення воювати він ухвалив буквально за одну хвилину. За плечима Дениса була військова кафедра, він мав звання лейтенанта і відчував обов’язок захищати рідну громаду від ворога. «Я йому казала: синочку, ти ж зброю ніколи в руках не тримав. А він мені відповів: “Мамо, якщо не я, то хто?”», – згадує жінка.
Денис записався добровольцем у склад Добровольчого формування територіальної оборони Бучі, приїхавши з-під самого Києва в епіцентр подій.
Його побратим Андрій Дворніков був із Бучі. До 24 лютого 2022 року працював водієм. Мав військовий досвід, був учасником бойових дій, у 2015-2016 роках воював в АТО (ООС), служив у 25 повітряно-десантній бригаді.
Щоби офіційно влаштуватися, як військовий у ЗСУ, на початку повномасштабної війни в Андрія було два варіанти: їхати у свою частину, яка базувалася в Дніпрі, або йти у місцевий військкомат. Варіант із Дніпром реалізувати тоді було вкрай складно, тому чоловік зголосився у Бучанський військкомат, але він на той момент не функціонував. Так Андрій, маючи статус УБД, приєднався до самоорганізованого добровольчого руху без офіційного оформлення.
Денис і Андрій допомагали будувати фортифікаційні споруди лінії оборони, протитанкові загородження, а також – блокпости, на яких чергували.
Під час наступу російських військ, утримуючи бойові позиції, чоловіки потрапили в оточення в складі групи, яка була відрізана від основних сил. Опинившись на захопленій території, добровольці не мали можливості відступу. Вони були змушені переховуватись у найближчому від місця бойових дій будинку.
Російські військові знайшли їх під час зачистки і взяли в полон. Окупанти примусили чоловіків роздягтися, роззутися і під дулами автоматів повели у свій штаб, що базувався у будівлі компанії «Агробудпостач».
Дениса й Андрія разом з іншими добровольцями допитували із застосуванням тортур, а 4 березня 2022 року розстріляли. Денисові було 37 років, Андрію – 31.
Після визволення Бучі від окупантів понівечені та розстріляні тіла добровольців знайшли на території «Агробудпостачу».
В Андрія Дворнікова залишився 5-річний син Іван, у Дениса Руденка – 13-річна донька Софія й 3-річний син Даніїл, який має проблеми із зором і потребує дороговартісної операції.
Коли родичі чоловіків зверталися із приводу отримання статусу, пільг та грошової компенсації від держави, відповідь чули однакову: «не вистачає документів».
Статус УБД, який мав Андрій Дворніков, не став підставою для його родин отримати статус членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України. Ба більше, пільги, які вони мали, доки чоловік був живий, анульовано.
«Раніше були пільги на дитину, на комуналку, а коли Андрій загинув, у соціальній службі повідомили, що всі пільги анулюються. Бо на момент смерті він ніде не був офіційно зазначений, як військовий. Потрібна довідка, що слугуватиме доказом його загибелі під час безпосередньої участі у бойових діях», – каже цивільна дружина Андрія Юлія.
Рідні Андрія й Дениса разом з іншими сім’ями загиблих добровольців займаються оформленням необхідних документів. Представник родин добровольців Микола Зінін і Бучанська міська рада допомагають їм у цьому.
«Для мене все це дуже складно, – ділиться мама Дениса Руденка. – Я не експертка в юриспруденції, до того ж морально тяжко повертатися до цього знову і знову. Але інакше мого сина не визнають на державному рівні, а для мене це важливо. Він був у мене єдиним сином. І мені б хотілося, аби процедура була простішою і не такою болісною психологічно».
«Я хочу довести, що Андрій – військовий, адже для нього це була справа його життя, його покликання. Коли я питала його про роботу мрії, він відповідав, що хоче воювати. Звісно, ні пільгами, ані визнанням я його до життя не поверну, але впевнена, що довести цю справу до кінця – важливо», – зазначила дружина Андрія Дворнікова, Юлія.
Понад півтора року боротьби за визнання: «Неймовірно важко і юридично і морально»
38-річний Сергій Смирнов із Ворзеля не служив у армії, раніше не воював, до повномасштабної війни працював архітектором. Коли зрозумів, що Росія планує розпочати широкомасштабний наступ, вирішив, що стане на захист України у разі нападу ворога.
«Я йому пропонувала заздалегідь знайти підрозділ, пройти навчання, отримати зброю, аби бути більш підготовленим до цього і фізично, і морально, і юридично. Але він багато працював, і так і не знайшов на це часу», – каже дружина загиблого Ганна Рассамахіна.
25 лютого 2022 року Сергій записався у добровольче формування. Згодом представники військкомату створили самоорганізований штаб роти охорони, де видавали учасникам форму та зброю. Сергій приєднався до них. Оскільки мав досвід роботи архітектором і знав топографію, його призначили вивчати переміщення техніки й сил ворога на місцевості.
Під час наступу російської армії доброволець із частиною побратимів із військкомату залишився підтримувати побратимів із тероборони, до яких приходив ще 25 лютого. Прийнявши бій 3 березня 2022, усі разом вони відступали на Ірпінь. Через два дні, 5 березня, під час переміщення між позиціями, де утримували ворога, Сергій із побратимами потрапили під шквальний обстріл. Добровольця смертельно поранило…
Дружина Ганна вже другий рік намагається оформити документи, щоби отримати посвідчення члена сім’ї загиблого (померлого) Захисника України й домогтися від держави пільг і грошової компенсації. Крім неї, виплати мали би передбачатися для їхнього зі Сергієм сина й матері захисника.
«Коли Сергій пішов, щоби мобілізуватись, Бучанського військкомату як структури не було. Кадровий облік тих, хто приходив, не вели. Були окремі випадки, коли оформити людей вдавалося, але більшість ставали учасниками стихійного угруповання», – розповідає Ганна.
Уже після звільнення Київщини з російської окупації Ганна пішла у військкомат. Однак там їй не допомогли з документами.
Оскільки Ганна – адвокат-практик, вона пішла юридичним шляхом:
Знайшла кримінальне провадження, порушене за фактом смерті чоловіка, в Єдиному реєстрі досудових розслідувань; у ньому є пояснення тих, хто був із Сергієм у машині, а також – медика, який евакуював чоловіка з Ірпінського мосту.
Опитала чотирьох свідків в рамках кримінального провадження щодо обставин загибелі; троє були разом зі Сергієм у машині під час обстрілу, ще один – у Бучанському військкоматі.
Нотаріально засвідчила показання свідків.
Після цього повторно подала заяву у військкомат, проте відповідь була невтішною для неї.
«Попри надані докази мені відповіли, що немає підстав для проведення службового розслідування», – ділиться Ганна.
Наразі вона займається оформленням статусу члена сім’ї загиблого (померлого) Захисника України через міжвідомчу комісію при Мінветеранів.
«Найімовірніше, що Сергій загинув унаслідок бойового переміщення, адже вони їхали в складі групи добровольців, для того, щоб продовжити виконувати свої функції. Проте, чи є це смертю внаслідок бойових дій, буде вирішувати комісія з призначення виплати... Займатися цією справою – неймовірно важко, як з юридичної точки зору, так і з моральної», – зазначає Ганна.
Що не так із механізмом отримання статусу родини загиблих Захисників і Захисниць для родичів добровольців?
Упродовж майже півтора року від початку повномасштабної війни питання статусу для родин добровольців, які загинули й не встигли оформитися в ДФТГ, у правовому полі не регулювали, зауважує Тарас Шаправський. Такі родини не мали прав на пільги і виплати.
7 липня 2023 року вийшла Постанова, згідно з якою такі учасники добровольчих формувань вважаються цивільними, однак тепер є механізм, за яким родичі таких добровольців можуть оформлювати статус членів сімей загиблих Захисників і Захисниць України. Рішення про встановлення факту участі в оборонних діях, згідно з цим документом, ухвалює Міжвідомча комісія.
«Нарешті з’явився алгоритм, як можна встановити факт участі особи в бойових діях і, відповідно, оформити родинам належний статус. Адже дотепер у Бучанській громаді жодна родина, в якій загинув доброволець, не отримала статусу членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України (йдеться про 20 родин, втім, зважаючи на те, що близько 80 загиблих неідентифіковані, це число може бути більшим, – авт.», – каже Тарас Шаправський.
Тарас Шаправський пояснює – розуміючи складність ситуації, внесок добровольців у захист громади, влада Бучанської громади з власної ініціативи допомагає родинам загиблих добровольців із оформленням документів.
«Зараз ми з родинами готуємо необхідні документи. Зокрема, допомагаємо з пошуком свідків, які б могли підтвердити участь тих чи інших загиблих у бойових діях. Адже мало родичів знає, хто були свідками – їх не так просто знайти. Далі будемо подавати документи для міжвідомчої комісії при Мінветеранів і чекати на розгляд», – говорить Тарас Шаправський.
Поки що про ефективність і дієвість вказаної Постанови говорити рано, зазначає пан Тарас. Потрібен час, аби документи розглянули й ухвалили рішення. Висновки можна буде зробити, коли родини отримають (чи не отримають) бажані статуси відповідно до цієї постанови.
Утім це ще далеко не всі труднощі. Адже навіть якщо статуси вдасться оформити, то родичі зможуть розраховувати на пільги, проте не на отримання грошової компенсації в розмірі 15 мільйонів гривень (вона передбачена для близьких родичів тих, хто загинув, беручи участь у бойових діях). Усе тому, що отримання цієї компенсації регулюється іншим нормативним актом, а він не узгоджений із Постановою та вимагає ті документи, які часто неможливо отримати. Мова про витяг із наказу та витяг із особової справи загиблої людини. Та, оскільки кадровий облік, як ми вже розповідали, на початку повномасштабної війни не завжди проводили, то таких документів просто не існує.
Адвокат Роман Титикало радить родинам загиблих добровольців захищати свої права в судовому порядку. Можливий план дій, за його рекомендаціями, такий:
Оформити родичам статус членів сім’ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України;
Подати заяву на отримання грошової компенсації;
Отримати відмову у виплаті компенсації (за словами юриста, вона надійде через прогалини в нормативних актах);
Оскаржувати відмову в суді.
Шанс виграти суд є, зазначає Роман. Наступна проблема, яка може чекати – невиплата боржником коштів за виконавчим провадженням, відкритим за немайновим рішенням суду. Простіше кажучи, гроші можна так і не отримати, навіть вигравши суд, а на боржника за невиплату накладуть невеликі штрафи, пояснює Роман Титикало.
Та хай там як, Роман все ж радить звертатися по юридичну допомогу. Організації, які опікуються захисниками та їхніми родинами, часто надають можливість отримати її безоплатно. Також можна звернутися до влади громади. Хоч з юридичного боку влада не зобов’язана допомагати, однак з власної ініціативи може піти на зустріч.
Ще один шлях для родин – коли їх прирівнюють до «цивільних осіб, які загинули в бою з ворогом», а не до «військовослужбовців». У такому разі родина претендує на виплату близько двох мільйонів гривень. Щоправда, юристи додають, що і цю компенсацію отримати складно.
Скільком родинам вдалося оформити хоч якусь грошову компенсацію за час війни – невідомо, така інформація засекречена, пояснюють юристи.
Нормативно-правові акти, якими варто оперувати у питанні оформлення статусу учасника бойових дій та оформленні разової грошової допомоги:
Закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Зокрема, стаття 15; пункт 25 частини 1 статті 6; та пункт 5 статті 10).
Постанова «Деякі питання встановлення факту безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України».
Постанова «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та членів сімей Захисників і Захисниць України».
Порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім’ям під час дії воєнного стану» в Управлінні державної охорони України.
Порядок надання статусу члена сім’ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України.
Що сказали в Міноборони та Мінветеранів?
Платформа пам’яті Меморіал подала запити до Міністерства оборони України та до Міністерства у справах ветеранів України з проханням прокоментувати ситуацію, що склалася, а також надати рекомендації для родин загиблих добровольців, які стикнулися з проблемами оформлення статусу і виплат.
У відповіді Міноборони повідомили, що порушені нами питання «належать до повноважень Міністерства у справах ветеранів України». Йдеться про постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2016 року №336, за якою компенсації виплачує Мінветеранів».
У Міністерстві ветеранів пояснили, які законодавчі акти регулюють питання призначення статусу і виплат, і додали, що питання призначення грошової компенсації, передбаченої Постановою №168 у розмірі 15 мільйонів гривень, стосуються Міністерства оборони.
***
«Усі загиблі добровольці проявили суспільну свідомість, мужність та патріотизм, ставши на захист своєї Батьківщини. Ці люди прийшли не просто постріляти чи погратися у війну… Хоч тоді дуже не вистачало зброї, та вони без нарікань робили все, щоби унеможливити швидке просування ворога до столиці. Чітко усвідомлюючи, що ризикують власним життям. Кожен із нас має розуміти, що добровольці зробили великий внесок у захист Батьківщини, зупинивши ворога на підступах до Києва. Вони віддали в цій боротьбі найдорожче – своє життя. І громадяни, і посадовці мають робити усе, щоби вшанувати їхню пам’ять і допомогти родинам отримати належне їм по совісті та по закону», – сказав Микола Зінін, один із командирів ДФТО та побратим загиблих добровольців.
авторка: Оля Коротенко
Comments