У житті художника Артема Азарова війна та мистецтво переплелися та з’єдналися в одне ціле. Хлопець навчався у Харківській державній академії дизайну і мистецтв. З 2017-го добровольцем їздив на ротації на Донбас. А коли почалася повномасштабна війна, знову пішов захищати рідну країну. Мав позивний Художник. Загинув 5 березня 2022 року, обороняючи від окупантів Харків. Після втрати коханого його наречена Ольга Клименко почала займатися реставрацією пошкоджених полотен Артема. Вона знаходить розраду, роблячи все можливе задля збереження пам’яті про коханого.
Фільм створений платформою пам’яті Меморіал. Повідомити про втрати України можна, заповнивши форми: для загиблих військових або цивільних жертв.
Ольга та Артем познайомилися під час навчання в Харківській державній академії дизайну та мистецтв: обоє з різницею в рік вступили на спеціальність «станковий живопис».
«Перше, що кинулось мені в очі, – це його зріст. Мені дуже подобаються високі люди. Потім я помітила його татуювання. Я бачила його ставлення до живопису. Це з першого погляду видно, як людина ставиться до мистецтва», – пригадує Ольга перші враження про Артема.
Ольга добре пам’ятає не лише першу зустріч, але й розмову, в якій Артем запропонував їй стати його дівчиною. Хлопець вразив Ольгу не тільки романтичними зізнаннями, а й серйозним ставленням:
«Ти маєш розуміти, що я військовий, що я їжджу на ротації в АТО, я можу загинути, ти маєш це розуміти. Якщо ти це приймаєш, то я хочу бути з тобою разом», – він із самого початку про це попередив».
Попри все, Ольга з посмішкою пригадує роки, коли вони були разом:
«У стосунках він був дуже щирий, дуже чесний. Він весь час піклувався про мене. Мені інколи навіть здавалося, що мій комфорт для нього важливіший, ніж його власний».
Артем був людиною, що чітко знала свої пріоритети. Він умів сфокусуватися на потрібних для нього речах.
«В академії він ні з ким абсолютно не спілкувався. Йому так було легше, йому так було комфортніше. Більше він був за книгами, за музикою, за мистецтвом загалом», – розповідає Ольга.
Серед захоплень хлопця важливе місце посідав спорт. Зважаючи на серйозний підхід до військової справи, для нього було дуже важливо мати гарну фізичну форму.
«В Артема був другий юнацький розряд, але він боксував на кандидата в майстри спорту. У нього було дуже багато нагород. У мене є медалі, статуетки, які дають, коли нагороджують. У мене є грамоти. Це все зберігається», – каже Ольга.
Попри те, що військова справа займала чимало часу в житті Артема, Ольга стверджує. що на першому місці для нього завжди було мистецтво і він хотів пов'язати своє життя саме із цим.
«Коли він знаходив свою тему, то ставав наче одержимий: день і ніч він малював, малював. Щось не виходило – починав спочатку, багато переробляв, поки не буде той результат, який йому хоча б трішки сподобається».
Мистецтво та війна йшли пліч-о-пліч у житті хлопця. Після подій 2014 року Артем не міг залишитися байдужим до долі своєї країни, тому вирішив власноруч виборювати мирне небо та світле майбутнє.
«Починаючи з 2017 року, він виїжджав в АТО, мав одну-дві ротації на рік. Якось він це поєднував ще з навчанням, десь щось треба було пропускати. Але, як він казав, як інші кажуть, з ким я спілкуюся, не можна уявити, щоб Артем, сидячи дома, щось малював, поки його побратими воюють», – розповідає Ольга.
Артем разом зі своїм підрозділом готувалися до повномасштабного вторгнення Росії. Хлопець розумів неминучість великої війни. Вранці 24 лютого 2022 року Ольга з Артемом прокинулися від вибухів. Далі хлопець діяв рішуче та спокійно.
«Перед тим, як він пішов, він наговорив мені всього-всього, що можна наговорити, і воно, знаєте, було як і не прощання, але наче він відчував, що це кінець і що можливості такої – сказати все, що він хоче мені сказати, – не буде. Я тоді навіть більшість і не усвідомила», – згадує Ольга.
Перші дні вторгнення Артем допомагав евакуювати мирне населення. Так він допоміг Ользі виїхати до рідного міста. Миті прощання дівчина пригадує зі сльозами на очах:
«Довго ми не могли з ним попрощатись: він не відпускав мене, я його не відпускала. І весь автобус чекав. Ми мали їхати, але відірватися одне від одного не могли… Ми, як магніт, було дуже важко. І коли тільки автобус поїхав, я пам’ятаю, що я просто в усі вікна дивилася, виглядала його, але вже не бачила».
Після цього Ольга весь час була на зв’язку із коханим: переписки, голосові повідомлення, фото. За можливості хлопець намагався заспокоїти Ольгу звісткою про себе. Але 5 березня життя дівчини розділилося на «до» та «після»:
«Мені подзвонив командир Артема – Георгій Тарасенко. Він повідомив, що Артема більше немає. Я пам’ятаю, що я просто… Я стояла – і я просто впала. Я не знаю, ноги просто стали такі м’які, я їх не відчувала. Я просто впала».
Дівчині повідомили, що хлопець зробив свій останній подих на території колишнього селища Кулиничі, яке в 2013-му було приєднане до Харкова. Під час виконання бойового завдання разом із побратимами захисник потрапив під мінометний обстріл.
«Побратим Артема розповідав, що всього прильотів було три. Після першого він крикнув: «Художник, порядок?». – Артем відповів: «Порядок». Після другого та третього прильоту він йому кричав, але була тиша», – розповідає Ольга на місці загибелі Артема.
На могилі коханого Ольга залишила фарби та палітри. Поправляючи квіти, дівчина говорить:
«Я його асоціюю із сонечком, а сонечко завжди світить, воно завжди зі мною, воно на мене дивиться. І коли я дивлюся на сонце, я немов відчуваю його, що він спостерігає за мною, що він поруч».
Кілька місяців дівчина не могла оговтатися від втрати й увесь час проводила в оточенні особистих речей Артема. Поштовх рухатися далі знайшла в збереженні пам’яті про коханого:
«Виставку він планував свою персональну в «Худпромлофті», у нас в академії є таке приміщення виставкове. І я зрозуміла, що це така моя місія. Я маю закінчити цю виставку, я маю доповнити її своїми роботами, які будуть про мене, про нього, про повномасштабне вторгнення, про наше життя загалом, як я зараз себе почуваю без нього. Про це буде продовження цієї серії. І якось почала цим жити».
Артема Азарова поховали в селі Мерефа на Харківщині. В квітні 2023 року його персональну виставку показали в Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого в Харкові.
Авторка: Олександра Маршала