Проактивний, цілеспрямований і вмотивований – таким Вячеслава Наливайка згадують рідні. Він мав дружину, двох дітей і трьох онуків. Грав на гітарі та фортепіано, співав, цікавився історією, брав участь у політичному житті України. Понад 5 років був виконавчим директором компанії «Українська Броня», яка виготовляє захисну амуніцію. З початком повномасштабного вторгнення російських окупантів пішов захищати рідну країну. 3 вересня 2022 року життя чоловіка обірвав ворожий снаряд.
Текст підготований платформою пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для Ліга.Бізнес. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
Захоплювався небом і морем
Вячеслав Наливайко народився в Харкові. Навчався у Вищому льотному училищі цивільної авіації в казахстанскому Актюбінську, нині – Актобе. Працював за спеціальністю – пілотом на Харківському авіаційному заводі.
«Слава літав якийсь час, але недовго», – каже сестра Вячеслава Наливайка Катерина Брикалова.
Економічна криза 1990-х змусила чоловіка покинути небо – постійними затримками зарплати сім’ю не прогодуєш.
Після цього він працював менеджером з продажів у компанії «Бріг Моторс», яка займається продажем та обслуговуванням водно-моторної техніки.
«Він дуже захоплювався небом і морем. Ці дві стихії асоціювалися з Вячеславом», – ділиться друг чоловіка Олександр Ровний.
Пройшло понад 20 років і Вячеслав переїхав до Києва.
«Слава багато разів починав кар’єру з нуля і практично завжди досягав керівних посад. Ставши успішним на одній роботі, він довго не засиджувався, і йшов на іншу – був у пошуку нового. З попередніх місць роботи у нього завжди залишалися гарні рекомендації», – розповідає сестра.
Крім іншого, чоловік був хорошим кризовим менеджером, тож йому добре вдавалося розв’язувати проблеми, які виникали під час робочих процесів.
Сміливість, гідність, захист
Вячеслав був соціально активним і, на думку сестри, мав загострене почуття справедливості. Брав участь у Помаранчевій революції та Євромайдані. Під час Революції Гідності був поранений, і навіть врятував життя другу.
Лютневі події 2014 року стали передумовою до відкриття бізнесу з виробництва захисної амуніції: самообороні Майдану катастрофічно не вистачало бронежилетів. Тож за кілька днів мітингувальники власними силами зробили перші 40 екземплярів. З початком війни на сході України потреба у захисному одязі поновилася. Тепер до справи долучили конструкторів, інженерів і дизайнерів. Так з’явилася фірма «Українська Броня», яка і сьогодні виробляє якісні засоби індивідуального захисту. Вячеслав Наливайко працював у компанії майже від початку її створення. За деякий час став виконавчим директором.
Такий напрямок діяльності Вячеслав обрав, бо розумів – це допомагає його країні. В усіх своїх сферах життя чоловік вважав за необхідне докладатися до розвитку сильної та незалежної держави.
«Слава був дуже сміливим. В підтвердження цьому в YouTube є вірусний ролик. Мій брат стоїть в бронежилеті компанії, а військовий у нього стріляє. Ось такі екстремальні випробування проводили в «Українській Броні»», – розповідає Катерина.
Колеги з компанії згадують Вячеслава як надійного керівника і хорошого організатора:
«Недарма він обрав собі діяльність, пов’язану із захистом – бо і з ним поруч всі завжди почувалися захищеними. Його оптимізм і гасло «не здаватись» не раз рятували бізнес. Надихала й справжня відданість Вячеслава своїй роботі. Він мав розуміння, навіщо це робить – аби українці мали найкращий технологічний захист».
«Щиро вірив у зміни»
Вячеслав був причетний до політики країни не тільки як активіст – у 2019 році він балотувався до Верховної Ради від партії «Рух Нових Сил Міхеіла Саакашвілі», але програв вибори ресторатору Миколі Тищенку. Вячеслав був розчарований результатами, але не собою – бо поразкою це не вважав. І був готовий продовжувати своє становлення як політичного діяча.
«Мій брат завжди казав: «Ми можемо все змінити». Тому і пішов в політику – щиро вірив у зміни», – говорить Катерина.
У 2014 році, коли почалася російсько-українська війна, Вячеслав хотів іти добровольцем на фронт. Але його не взяли. Відчувати свою належність до оборони рідної країни чоловіку допомогла робота в «Українській Броні».
Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, Вячеслав пішов на війну. Там отримав позивний «Броня».
«Коли Слава йшов воювати, то сказав мені «Я повинен іти, аби потім це не довелося робити моєму синові», – згадує Катерина.
«Не повернемо тих, хто в полях залишився»
Вячеслав спочатку захищав Київщину, потім воював на Херсонському напрямку.
3 вересня в окоп, в якому Вячеслав перебував разом із побратимами, влучив російський снаряд. Двоє солдатів загинули, серед них був і Вячеслав. Чоловіку було 57 років.
«Слава приніс би багато користі Україні, якби залишився живим, – ділиться сестра воїна. – Він дійсно хотів змінити країну на краще, і я впевнена, що це у нього б вийшло в інший спосіб, окрім як воювати. Але для нього Україна була, напевне, важливіша за власне життя. Йому дуже боліло за нашу державу».
За два дні до загибелі Вячеслав опублікував у Facebook пост:
«Природа відновлюється. Зазеленіли травичкою випалені вогнем поля. І розквітла в серпні обпечена акація... Ми все відбудуємо, коли проженемо ворогів. Тільки не повернемо тих, хто в тих полях та лісосмугах залишився».
Авторка: Ольга Коротенко