top of page

Ми малювали Маріуполь: історія трьох поколінь родини художників зі зруйнованого росіянами міста

Це історія родини художників із Маріуполя. Війна вбила 89-річного Павла Немировського, найстаршого з митців, який і прищепив молодшим – синові й онуку – любов до мистецтва. Загинула також його дружина Галина. У будинку родини під час боїв за Маріуполь згоріли сотні картин Немировських. Син й онук Павла кожен по-своєму переживають трагічні події. Онук малював під час блокади в місті й потім іще довго за допомогою мистецтва осмислював пережите. Син, навпаки, – про війну не творив і загалом перестав писати картини. Історію родини та думки про мистецтво під час війни – читайте далі. Текст підготувала платформа пам'яті «Меморіал» спеціально для The Village Україна. Щоб повідомити дані про втрати – заповнюйте форми: для загиблих військових і цивільних жертв.


«Жах і відчай я немов переношу у світ плаский. Його легше охопити, він не такий страшний»

Даниїл Немировський. Джерело: архів Даниїла Немировського, 2023 рік. Авторка знімка Олеся Саєнко

«Минулої весни я ховався від обстрілів у бомбосховищі. Навколо було багато людей, напівтемрява, холод, звуки вибухів. Спершу я думав, що не зможу малювати, і для мене стало відкриттям, що творити можна і в таких умовах. Там же, в укритті, знайшов якусь ручку, папір. Зображав людей навколо, дарував портрети, занотовував побут в укритті. Діти часто підглядали, як я працюю. Запитували: «А що це за рисочка? А що тут зображено?» Зазвичай такі запитання художника трохи дратують, але ми перетворювали це на своєрідну гру, і так усі відволікалися від жаху навколо», – на останніх репліках напруга в голосі Даниїла трохи зменшується.

Бомбосховище в Маріуполі, лютий-березень 2022 року. Джерело: архів Даниїла Немировського

«Бомбосховище на вул. Семашка», Маріуполь, 12–20 березня. Джерело: архів Даниїла Немировського

«Малюнок зі сховища на вул. Семашка», Маріуполь, 12–20 березня. Джерело: архів Даниїла Немировського

З часу торішніх боїв за Маріуполь Даниїл у своїй творчості почав осмислювати досвід війни. Не лише особистий, а й загалом. Цьогоріч на вулицях Берліна висіли постери його авторства – про підрив Каховської ГЕС.

Постер, присвячений підриву Каховської ГЕС, червень 2023 року. Джерело: архів Даниїла Немировського

«Таких мистецьких акцій було багато. Рік тому в центрі Берліна висів інший мій банер – про війну в Україні. Були роботи в Польщі. Я часто співпрацюю з іншими митцями. Створював рисунки для фільму «Маріуполь. Окупація», ілюстрації до книги «Маріуполь. Надія» Надії Сухорукової. Малюючи на тему війни, я сам для себе можу сформулювати внутрішні переживання і якось опрацювати їх. Той жах і відчай від постійних обстрілів, свисту снарядів над головою, тіл на вулицях, невідомості – усе це я збираю докупи й наче переношу у світ плаский. Його легше охопити, він менш страшний. До того ж під час творчості мої емоції перетворюються на те, над чим працюю. Це допомагає трохи відмежуватися», – пояснює Даниїл.

«Далекі стерпні вбивства». Банер про війну в Україні, який був розміщений у центрі Берліна. 2022 рік. Джерело: архів Даниїла Немировського

Даниїл переважно малює в жанрі графіки. Використовує чорну олійну ручку й папір формату А4. Одне зображення створює від кількох днів до тижня. Проте бувають й інші роботи: у кольорі, створені тушшю, аерозольними балончиками, великоформатні.

«Напруга», 2022 рік. Джерело: архів Даниїла Немировського

«Ми зображали світанки та заходи сонця»


До повномасштабної війни Даниїл Немировський малював портрети, зображав власні реакції на ті чи інші події, малював Азовське море.

«Відпочинок на Азовському морі, 2020 рік. Джерело: архів Даниїла Немировського

Традицію створювати маріупольські пейзажі започаткував ще його дід – Павло Немировський. Він був родом із села Кам'яногірка на Вінниччині. Переїхав у Маріуполь, щоби працювати на заводі імені Ілліча.


Сергій Немировський, син Павла, розповідає:


«Батько став першим митцем у родині. Його тато, Климентій, був освіченим, працював писарем і мав хист до каліграфії. Цієї науки змалечку навчав й сина. Літери діда були, як витвори мистецтва».


У молодості Павло проходив військову службу в Німеччині. Тоді потрапив у Дрезденську галерею. Побачене надихнуло його, з-за кордону він привіз додому фарби, етюдники та почав учитися малювати.

Павло Немировський за роботою. Джерело: архів родини Немировських

«Батько любив пейзажі, усе життя їх і малював. Зрідка – натюрморти. Серед визнаних художників найбільше надихався Левітаном і Ван Гогом. Бачив їхні картини в галереях. Сам він за межами міста не виставлявся», – каже Сергій.

Сергій Немировський, Будинок Художника, Київ, 2023 рік. Джерело: архів родини Немировських

Дружина Галина не підтримувала Павла в мистецькій діяльності. Вона не любила запаху фарб і розчинника. Проте коли син Сергій почав виявляти хист і бажання до живопису, то й Павло мав змогу малювати поряд із ним.


«Я знав, що стану художником, ще від другого класу. Тоді батько повів мене до студії образотворчого мистецтва. Це був вечір, крізь вікна я бачив дітей, які малювали, і теж захотів там займатися. Наступного тижня пішов учитися. Наш дім був на околиці, ми виходили надвір, часто зрання. Навколо: поле й балки. Зображали світанки та заходи сонця. Батько став моїм першим учителем», – пригадує Сергій.

Павло та Галина Немировські з невісткою й онуками, Маріуполь, 2000 рік. Джерело: архів родини Немировських

Своїх онуків, Даниїла, Ярослава і Яну, Павло Немировський також заохочував до малювання.


«Коли ми збиралися, наприклад, на день народження бабусі Галі, приходили гості, усі дорослі, ми нудилися. Дідусь це бачив і пропонував: «Ну ж бо, намалюйте ось цього дядечка, зобразіть, як люди рухаються», – з теплотою пригадує онук Даниїл.


У 2002 році Сергій Немировський із дружиною Юлією, також художницею, і дітьми переїхав до Києва. У батьківський дім, що на Білоруському провулку, 90, у Маріуполі, сім'я поверталася двічі на рік.

Родина Немировських 1 січня 2001 року. Джерело: архів родини

«Я завжди гостював там із радістю. Хоча в дитинстві дім видавався мені трохи моторошним. Дідусь любив збирати різні, іноді дивні, речі. Він сам зробив опудало з козла, який жив у них років 15. Ще пам'ятаю якийсь шмат запеченого металу, що дід приніс із роботи. А в одній із кімнат стояли серванти з численними бабусиними сервізами. Там було, наче в палаці… Просторе подвір'я, кози й козенята, багато різних комашок, ховрашки, що бігають неподалік», – описує Даниїл.

Юлія Немировська з сином Даниїлом на дні народження свекра, 23 лютого 2000 року. Джерело: архів родини Немировських

Сергій Немировський додає:


«Ми з батьком зібрали непогану колекцію робіт й інших художників. Обоє любили купити полотно, яке здавалося нам вартим уваги. Свої придбання тато ховав від мами на горищі, вона туди не ходила. Ще він збирав невеликі скульптури, проте їх не ховав. На відміну від свіжонаписаних картин, вони не пахли (усміхається)».


У родинному будинку в Маріуполі була й власна бібліотека: Павло любив книги про мистецтво, обожнював опубліковані щоденники та листи видатних художників. Після 45 років, відколи син залишив батьківський дім, він перестав малювати. Не хотів сваритися з дружиною. Натомість зайняв себе поезією. Власних віршів рідним майже не читав. Він вкладав написану поезію між сторінками улюблених книг. Там же протягом багатьох років відкладав кошти. Казав, щоби після його смерті рідні уважно оглянули книги.


«Я завжди думав, що матиму на це час. Найбільш образливо те, що з його картинами ми були добре ознайомлені. А ось вірші так і не прочитали», – зітхає Сергій.


Родинний дім зруйнували обстріли


У 2020 році Даниїл Немировський повернувся з Києва до Маріуполя. Там працював викладачем у філії Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури. Жив окремо від дідуся й бабусі, проте регулярно навідував їх. Потреба піклуватися про рідних стала вирішальною причиною не виїздити з міста, коли почалася повномасштабна війна.

Галина Немировська у своєму домі. Лютий-березень 2022 року. Джерело: архів родини Немировських

«Десь перший тиждень я бігав туди-сюди: гуртожиток, де жив, бомбосховища, дім рідних. Вони тоді не усвідомлювали всю серйозність ситуації. Мало хто усвідомлював. Я носив їм продукти. Потім обстріли посилилися, Кальміуський район, де вони жили, був під постійним щільним вогнем.


Їжа в місті закінчувалася, бомби так гучно свистіли навколо – я вирішив вибиратися. Це була довга дорога. Спершу ми виходили з міста пішки, нас назбиралося людей 10. Це було десь 23 березня. Далі автобусами – по вже окупованих територіях, через Бердянськ. Звідти – у Запоріжжя. Зрештою я дістався Києва. Це було, здається, 30 березня», – пригадує Даниїл.


Зв'язку з рідними тоді не було, дістатися до них через щільні обстріли теж було неможливо. Лише після приїзду до столиці Даниїл дізнався від батька, що родинного будинку більше немає – його вщент зруйнували обстріли.


Що саме трапилося з Павлом і Галиною Немировськими рідним достеменно невідомо. Місцеві розповіли, що в дім родини потрапив снаряд, спалахнула пожежа, у якій, імовірно, 89-річний Павло і загинув. Галина ж дістала поранення уламком снаряда. Українські військові доставили її в міську лікарню №1. Проте незабаром росіяни поцілили в медзаклад. Частина пацієнтів і персоналу загинула…


«Влучання було в поверх, де мала бути бабуся. Можливо, це все відбувалося в десятих числах березня. Точні дати тоді було важко відстежувати», – розповідає Даниїл. Де і чи поховані Павло й Галина Немировські – родина не знає.


У пошуках нових сенсів


Нині Сергій і його сини Даниїл і Ярослав – у Києві, усі мешкають окремо. Дружина Юлія з донькою Яною – у Фінляндії.

Родина Немировських на тлі робіт Даниїла, 2014 рік. Джерело: архів родини Немировських

«Після повномасштабного вторгнення я ще трохи малював, проте тему війни не чіпав. Я художник-пейзажист, якби почав зображати війну – це було б не щиро. Починаючи з цього року я не малюю. Поки сім'я була разом – хотілося. А зараз багато часу приділяю роботі – навчаю образотворчого мистецтва дітлахів. Новини, побут – усе це нині не надихає», – зітхає Сергій Немировський.

Родина Немировських на персональній виставці Даниїла, Київ, 2021 рік. Джерело: архів родини Немировських

Війна відібрала в Немировських також творчі доробки трьох поколінь митців. Загалом знищено або загублено близько пів тисячі картин. Більшість зберігалися вдома в дідуся й бабусі Даниїла. Зруйнована й майстерня онука Немировських у центрі Маріуполя. Багато робіт, які Даниїл малював в укритті в блокадному місті, вивезти не зміг.


Нині онук Павла Немировського викладає дітям малювання та працює в Маріупольській філії Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури, яка евакуювалася до столиці.

«Десь на межі 2022–2023 років я поступово переставав малювати. Тепер я переосмислюю, що таке мистецтво і які в нього стратегії. Чи повинно воно викликати у глядача ті ж емоції, що переживав я, чи більш заспокійливої функції достатньо? Чи варто продовжувати малювати лише для себе, якщо я наразі не розумію, хто моя аудиторія? Чи правильно зображати щось, чого не бачив і не переживав особисто? Наприклад, малювати війну й далі, коли я не на фронті. Я в пошуках нових сенсів, нової мистецької мови, яка буде адекватною для подій і явищ, які переживаємо», – підсумовує Даниїл.


авторка: Марія Морозова

Comments


bottom of page