top of page

Ми йдемо у наступ. Історія життя та загибелі депутата та бізнесмена Віктора Бабича



Текст підготований командою ЮжкаNews.City у рамках конкурсу регіональних текстів, який організувала платформа пам'яті Меморіал.


Віктора Бабича запам’ятали як депутата та бізнесмена. Проте не всі знають, якою людиною він був. Ми поспілкувалися з дружиною мужнього воїна, який поклав своє життя, захищаючи Батьківщину. Христина Бабич розповіла про той період життя, коли війна їх розлучила, та про те, як саме загинув її чоловік.


Залишив бізнес на дружину та пішов на війну


Віктор Бабич загинув 17 жовтня 2022 року в Бахмутському районі на Донеччині. Він миттєво стік кров'ю від осколкових поранень. Йому було 39 років.


На наше прохання пані Христина прийшла до редакції. Попри великий біль та сльози вона знайшла в собі сили, аби ще раз пережити трагічні моменти, розповідаючи про них. Вона одразу зазначила, що її чоловік завжди був патріотом. Як тільки почалася війна, він вступив до тероборони.


Повістку про мобілізацію Віктор отримав 13 червня. Декілька разів день призову відкладався, і ось 20 червня з військкомату повідомили, що потрібно прибути з речами о сьомій ранку. Бізнес («Віконні системи»), який розвивав багато років, він залишив на дружину.


Якщо ти закриєш офіс, закриється й моя репутація, сказав мені Віктор. Я зосталася без роботи, тому залюбки взялася продовжувати його справу.


Перед тим, як піти на фронт, підприємець навчив дружину всіх тонкощів цього бізнесу. Він також не залишав її без підтримки, коли вже був на передовій: консультував, перевіряв, супроводжував. Віктор і до війни дуже піклувався про родину, дітей, був відповідальним, люблячим, добрим та ніжним татком і чоловіком, розповіла Христина.


Своєму рідному братові він сказав, що йде на війну, аби орки не прийшли сюди. «Я захищатиму свою дружину та своїх дітей», пояснив Віктор.


Автор: Фото надала Христина Бабич


Десять днів в окопах під обстрілами


Старшого сержанта Віктора Бабича призначили командиром відділення. Подружжя майже щодня спілкувалося телефоном. Винятком був лише той час, коли чоловік не міг вийти на зв’язок, бо перебував на «нулі». Так сталося й на початку серпня. Десять днів захисник провів в окопах на передовій під щільними обстрілами. У ворога, здавалося, були невичерпні запаси снарядів. Найстрашніше, коли стріляє танк, адже самого пострілу не чутно і підготуватися не виходить. Чуєш, коли вже прилетіло, якщо не контузило, розповів дружині чоловік. Проте, не зважаючи на важкі обставини, Віктору таки вдалося тоді поспілкуватися з коханою.


Він мене попередив, що не буде зв’язку, але запевнив, що через чотири дні поспілкуємося. Як обіцяв, так і зробив. Знав: я щодня за нього молюся. Лише завдяки моїм молитвам тоді вижив, був переконаний Вітя й розповів про випадок, який міг обірвати його життя. Росіяни обстріляли їх фосфорними бомбами. Від таких снарядів загорається все навкруги. Віктор казав: «Я лежав і думав: згорю одразу чи повільно».


Короткий сон в окопі з автоматом у руках

Автор: Фото надала Христина Бабич


З букетом троянд до коханої


Після цього пекла Віктора на три дні відпустили додому на відпочинок. Зустріч з дружиною стала першою за два місяці на фронті. Христина не знала, що того дня обійме коханого. Вона перебувала в офісі й почула пісню «Настане весна». Повернула голову і побачила красеня у військовій формі з великим букетом троянд. Сюрприз вдався!


– Вітя був романтичним чоловіком, часто дарував квіти, говорив компліменти. Я думала, що в нього з’явиться в характері жорсткість, коли він піде на війну. Але ні! У розмовах зі мною він випромінював лише ніжність. Від нього йшла лише енергетика добра. Це було просто неймовірно.


Після цієї зустрічі в Южноукраїнську подружжя бачилося майже кожних два тижні. Віктор їхав у Дніпро отримувати від волонтерів автомобіль для ЗСУ, Христина на поїзді також поспішала в це місто. Віктора відкомандировували до Умані, Христина їхала до нього. Кохання їх постійно зводило разом. Пара не могла бути довго один без одного.


– Шостого жовтня Вітя знов приїздив додому на три дні. Їхня рота зазнала великих втрат, тому потрібна було доукомплектування. Він казав, що не знає, куди їх далі перекинуть (виявилося, що у Бахмутський район), тому хотів хоч трішечки побути з рідними. Відчував, що не скоро зможе вирватися додому. Я йому сказала, що більше не відпущу. На що він, обіймаючи, відповів, що хлопцям потрібно допомогти, як же вони без нього?! Треба ще трішки повоювати. Це буде наш вклад у нашу Перемогу! Адже хто, як не ми?!! Дев’ятого жовтня о шостій ранку чоловік знов поїхав на фронт. Перший тиждень розлуки дався дуже важко.


Безцінні митті...

Автор: Фото надала Христина Бабич


Це був останній раз...


У неділю, 16 жовтня, Віктор зателефонував дружині і втомленим голосом попередив, що вони йдуть у наступ, тому декілька днів не виходитиме на зв’язок. Це був останній раз, коли вони спілкувалися…


Телефон Віктора синхронізувався з ноутбуком, тому всі фото та відео, які він знімав, Христина теж могла побачити. Остання світлина була зроблена у неділю. На ній чоловік мав вигляд дуже змучений. Стало зрозуміло: він у самому пеклі боїв.


У понеділок, 17 жовтня, Христина отримала повідомлення: «Доброго ранку, кохана. Люблю тебе, моя радість». В обід жінка відчула на душі страшенну важкість. Хоч і не було зв’язку, але вона написала повідомлення: «Що я можу зробити для тебе, щоб тобі стало легше?» Як з’ясувалося потім, саме того дня життя Віктора обірвалося.


– Я його завжди відчувала на енергетичному рівні, а останнім часом ще більше. Була впевнена, що в той момент йому дуже важко. Увечері о 19:33 заходжу в месенджер і бачу, що моє повідомлення надійшло, але не прочитане. Я написала ще одне.


У середу, 19 жовтня, в переписці з братом Віктора Христина наголосила, що чекає від коханого вісточки: «Він неодмінно напише мені у четвер або п’ятницю. Я впевнена». Жінку непокоїло лише те, що її повідомлення доставлені, але не прочитані. Вона знала, що за будь-яких обставин, Віктор знайшов би хвилинку, аби переглянути їх.


У четвер, 20 жовтня, Христині почали телефонувати знайомі та питати: що сталося з Віктором? Жінка не розуміла, про що вони кажуть і пояснювала, що чекає дзвінка від коханого. До офісу зайшли друзі й сказали, що бачили його прізвище в списках загиблих. Христина все заперечувала, пояснюючи, що з таким прізвищем є чимало людей.


– Я не хотіла думати, що з ним щось сталося, проте написала повідомлення ротному медикові. Відповіді не отримала.


Автор: Фото надала Христина Бабич


Шокуюча звістка


В одному з місцевих телеграм-каналів вийшла публікація про те, що Віктор Бабич загинув. Для Христини ця звістка стала справжнім шоком, адже офіційної інформації про смерть чоловіка не було. Щоб дізнатися правду, жінка подзвонила ротному медику. Той нічого не сказав, але дав номер телефону командира роти.


– Запитую в командира: Що з моїм чоловіком? А він мені відповідає: «Я Вам співчуваю». Я не зрозуміла. Тоді він розповів, що в евакуаційну точку були прильоти. П’ять військових загинули, двадцять – поранено. Я спитала: може Вітя поранений? А командир знов каже: «Я Вам співчуваю». Я все одно не вірила.


Христина зателефонувала Олександру Шмідьку, працівнику «військкомату» в Южноукраїнську, який сказав, що інформація про смерть Віктора є лише в усній формі, документального підтвердження немає.


– Мені подзвонила мама Віті. Вона запитувала, чи це правда? А я не знала, що відповісти. У понеділок, 24 жовтня, Христині Бабич вручили похоронку. Вона не хотіла отримувати цей документ. Підсвідомо жінка розуміла, що це відбере в неї останні краплі надії. Але подруга переконала, що потрібно зважитися, адже документ офіційний.


Його можна впізнати. Це Вітя


Нестерпне очікування, коли привезуть тіло, виснажувало все більше. У «військкоматі» повідомили, що його мають привезти у п’ятницю. Цього не сталося через незавершену процедуру слідчих дій. Потім пообіцяли – в понеділок, але знов не вийшло. З Южноукраїнська відправили машину.


– У вівторок стало відомо, що Вітю везуть. Я збільшила дозу заспокійливого. Близько шостої вечора подзвонив друг дитинства мого чоловіка. Він перший побачив Віктора. Я почула в слухавку: «Привезли. Заспокойся. Його можна впізнати. Це Вітя». Я зібрала в кулак всю свою волю й поїхала в морг. Заходжу, його дістають, відкривають лице… На ньому написана смерть. Та, що була в очах на відео… Я зрозуміла, як Моє Сонечко промучилося, відійшла і розплакалася.


Христині віддали чоловіків телефон і хрестик з ланцюжком. Диво, але гаджет залишився зовсім неушкодженим, без жодної подряпини. Проте між прозорим силіконовим чохлом та корпусом телефона засохла кров. Потім жінка дізнається, що в загиблого чоловіка зашита грудна клітка (мабуть роздробило бронежилет), є осколкові поранення на нозі та животі. Він витік кров’ю, яка була навіть у кишенях.


Його запам'ятають завжди усміхненим

Автор: Фото надала Христина Бабич


Загинув, рятуючи побратимів


Увечері перед похованням Христина зайшла в телефон Віктора й побачила відео, котре не синхронізувалося з домашнім ноутбуком. Воно було знято за декілька хвилин до загибелі, коли мужній воїн рятував побратимів. Віктор привіз поранених до медпункту, повернувся за іншими й сам потрапив під мінометний обстріл. Коли медик підбіг до Віктора, йому вже не можна було допомогти.


Христина дозволила опублікувати це ексклюзивне відео. Ви можете побачити унікальні кадри, які викликають мурахи по шкірі від усвідомлення того, якою ціною дається перемога. Віктор – воїн, котрий сам ледве тримався, але рятував своїх побратимів.



Поранені вижили

Я дзвонила командиру роти, щоб дізнатися, чи вижили поранені, яких Віктор врятував. Він підтвердив, що всі вижили і найважчий теж. Після поховання мені написав його побратим зі шпиталю: «Вітя загинув як Герой».


Зі слізьми на очах Христина розповіла, що втратила свою половинку, чоловіка, який став її всесвітом. Віктор був неймовірною людиною, каже вона, турботливим батьком трьох дітей, хорошим сином для батьків, надійним другом та вірним товаришем для побратимів. Перенести непоправну втрату їй допомагає донька Ярослава. Лише заради неї Христина продовжує жити та працювати.

bottom of page