Богдана Вовка всі згадують як відкриту, компанійську людину. Він завжди готовий виручити, допомогти та підтримати. Чоловік дуже любив каву, тому близько 10 років працював у кавовому бізнесі. Любив швидкість, тому мав невеличке імпровізоване СТО, де у власне задоволення лагодив автомобілі й мотоцикли. Любив дітей, а тому займався дитячими атракціонами – на цей бізнес його надихнула донька. Під час повномасштабного вторгнення Богдан Вовк вступив до лав ЗСУ. В грудні 2022 року його життя обірвалося в бою за Соледар на Донеччині.
Текст підготований платформою пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для Ліга.Бізнес. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
Пошуки себе
Богдан Вовк народився у селі Ротмістрівка Черкаської області. Навчався у Корсунь-Шевченківському професійному аграрному ліцеї. Після служби в армії мешкав у Смілі. Працював в охоронній військовій фірмі, а потім був водієм таксі. На той момент Богдан уже був одружений із Оленою – вони вчилися в одній школі.
Згодом колега Богдана Вовка зі служби таксі Сергій відкрив кав'ярню в Києві. Він планував розширюватися в мережу, тож через деякий час запропонував Богданові допомогти в цьому і стати директором. Богдан прийняв пропозицію. З того часу жив з родиною жив у Києві.
Розвиток у кавовому бізнесі
Спочатку була одна автокав'ярня, потім ще декілька. Згодом розширились і на стаціонарні. Всього в мережі було 6 закладів.
Аби зрозуміти, як влаштований бізнес, Богдан спочатку навчився робити каву. Тільки після цього почав займатися операційними задачами.
«Щоб відкрити свій ресторан, треба зрозуміти, як у ньому працюють кухарі, офіціанти й навіть прибиральники. Для розуміння всіх процесів зсередини мій чоловік сам став за кавомашину», – розповідає дружина Олена. Вона працювала разом із чоловіком. Була баристою.
Згодом Богдан перейшов до інших обов'язків. Займався закупками, розраховував ціни, розробляв меню, шукав підрядників, будував плани щодо розширення, працював з документами.
Богдан захоплювався своєю роботою. Він дуже любив каву і спілкування з людьми.
«Богдан періодично виходив працювати баристою, адже йому подобався сам процес, а ще – комунікація з людьми. Постійні клієнти знали його і любили. Вони приходили не просто випити напою, а ще й поспілкуватися з Богданом», – згадує Олена.
«Богдан відповідальний, завжди готовий допомогти, разом з тим простий і компанійський. В роботі він мені дуже подобався, свої обов'язки виконував сумлінно і з душею», – розповідає власник кав'ярень Сергій.
Директором мережі кав'ярень Богдан Вовк працював майже 7 років. А згодом вирішив розпочати власний бізнес. І не один.
Кав’ярня, атракціони та ремонт машин
Богдан відкрив невеличку кав'ярню – обрав напрямок, дотичний до попередньої роботи. Другий бізнес, сезонний – прокат дитячих атракціонів, Богдану навіяла його донька, яка любить батути і машинки. Чоловік назвав компанію «Київ Бізнес Стріт». Він мав дві точки: з батутами, надувними гірками, дитячим автопарком і гіроскутерами.
Обидва бізнеси мали розвиток, хоч і виникало багато труднощів через несприятливі економічні умови тих часів. Чоловік застосовував свій попередній досвід і, зрештою, отримував задоволення від того, чим займається.
Також у Богдана було хобі, яке, крім задоволення, приносило дохід. Він любив швидкість. Купляв уживані авто та мотоцикли, а у вільний час, часто вночі, ремонтував або тюнінгував їх.
«У кожну машину він вкладав стільки душі! Кожна була для нього як рідна дитина», – ділиться дружина.
Після ремонту та власного тест-драйву чоловік продавав машини. І завжди за ціну, вищу ринкової.
«Друзі йому завжди казали, що за таку ціну ніхто не купить. Але завжди знаходились покупці, що були готові віддати такі гроші. Думаю, це тому, що Богдан вкладався у цю справу максимально, і це позначалося на якості», – каже Олена.
Мав Богдан і «улюбленця» – омріяний швидкісний мотоцикл Kawasaki Ninja.
За пару місяців до початку повномасштабного вторгнення Богдан вирішив продати кав'ярню і зосередитись на ремонті авто. А весняний сезон атракціонів так і не вдалося відкрити – Росія почала велику війну.
Головна задача – вигнати ворога
Після російського вторгнення Богдан з дружиною і донькою поїхали в село на Черкащині, де жили два тижні. Чоловік намагався записатися в територіальну оборону, але через великі черги його не брали.
Коли стало зрозуміло, що війна швидко не закінчиться, дружина Олена з донькою поїхали за кордон, а Богдан повернувся у рідну Ротмістрівку. Ходив до військкомату, щоб його взяли воювати, але місць не було. Тільки у квітні чоловік потрапив до Сил спеціальних операцій ЗСУ. Богдан навчався, тренувався на полігонах, готувався до боїв. У липні йому вдалося вступити до лав Збройних Сил, але знову по місцю, а не на передову. Протягом 5 місяців він жив біля частини і ходив на службу, як на роботу.
Згодом Богдан приєднався до лав 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади ЗСУ і служив на посаді старшого водія зенітного ракетного взводу. У грудні чоловіка відправили в Бахмут, а згодом – у Соледар на Донеччині. В бою з окупантами за місто 28 грудня 2022 року захисник Богдан Вовк з позивним «Мурчик» загинув.
Без тата залишилася 13-річна донька, без коханого чоловіка – дружина Олена.
Бізнес чоловіка Олена вирішила продати. Частину машин, які він купив, роздала друзям. Вони будуть користуватися ними в пам'ять про Богдана.
Після Перемоги – об’їхати Україну мотоциклом
«Я завжди знала, що мій чоловік – справжній українець, патріот, – ділиться дружина. – Він ніколи не хотів жити за кордоном. Хоча я йому пропонувала ще до повномасштабного вторгнення, він відмовлявся. Коли почалася велика війна, він дуже хотів звільнити Україну від загарбників, щоб ми з дочкою повернулися додому й жили в мирі на своїй землі».
Після Перемоги Богдан планував поїхати разом із дружиною у подорож мотоциклом.
«Одягнути шолом і на швидкості об'їхати всю Україну – це було його мрією. Я боюся екстриму, але з ним – хоч на край світу. На мотоциклі, пішки, будь-як. Бо завжди знала – я за Богданом, як за кам'яною стіною, бо він мій Захисник».
«Богдан мріяв про свою екшн-камеру, він любив все фільмувати. Мріяв подорожувати на мотоциклі і все знімати. Коли почалась повномасштабна війна, він мріяв фільмувати все, що з ним відбувається. Дещо встиг зняти на телефон. Він постійно фотографував і присилав мені українське небо, щоб я менше сумувала за Україною. У нього мало бути день народження, йому мало виповнитися 35. Я хотіла подарувати йому ту камеру, але не встигла», – додає Олена.
Авторка: Ольга Коротенко