top of page

«Йому заміни немає». Історія засновника ФК «Атлетік», якого вбила російська ракета

42-річний Олександр Шишков — один і загиблих внаслідок ракетного удару російських військ по Сергіївці на Одещині. Трагедія, яка сталася в ніч на 1 липня, забрала життя 22 людей. Олександр був засновником, президентом та тренером дитячо-юнацького футбольного клубу "Атлетік", жив в Одесі. Після повномасштабної війни безплатно тренував у Сергіївці дітей. У ніч на 1 липня залишився у селищі, адже там мав відбутись турнір, який він організовував.


Текст підготований платформою пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для Ліга.Бізнес. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.


«Продав квартиру, аби купити штучне покриття для футбольного поля»

Олександр Шишков/Facebook


Олександр Шишков народився у Сергіївці. З дитинства цікавився футболом, займався в Білгород-Дністровському футбольному клубі та яхт-клубі на березі Будацького лиману. У 8 класі вступив у спортивний інтернат у Дніпрі. Згодом навчався в Одеському національному університеті імені Іллі Мечнікова на спеціальності політологія. Оселився в Одесі. Спорт не покинув: виступав за збірну вишу, грав за місцеві футбольні клуби. Згодом захопився пляжним футбол і взяв участь в чемпіонаті світу з пляжного футболу в Ріо-де-Жанейро (Бразилія).

Завершивши грати, Олександр працював на різних посадах в Одеській обласній асоціації футболу та обіймав посаду президента Асоціації пляжного футболу Одеси. У 2010 році створив у місті дитячо-юнацький футбольний клуб «Атлетік». Він обіймав посаду президента клубу й водночас працював там тренером.

Олександр Шишков/Facebook


Співзасновник «Атлетіка» та друг Олександра Володимир Балик розповів, що від задуму створити клуб до реалізації ідеї минуло два роки. Заради власної справи Олександру довелося продати квартиру.


«Коли ми починали, в місті була проблема з футбольними полями. Зверталися за допомогою до місцевої влади, пропонували реконструювати одне старе поле. Грошей на це не було. Тоді Саша вирішив продати свою квартиру, аби купити штучне покриття», – пригадує Володимир.


Так старий майданчик в Суворовському районі Одеси став сучасним – зі штучним газоном і трибунами. Тут організували перший в Україні турнір з футболу у форматі 8 на 8. Це мініфутбол, майданчик для якого має площу 60 на 40 метрів.


«Ми були першими в Україні, хто почав розвивати цей вид спорту. Все робили своїми силами. Коли не вміли чи не знали чогось – читали в інтернеті. Нам допомагав ще й батько Олександра – Валерій Шишков, він будівельник. Але ми самостійно теж і мішки носили, й поля засипали», – пригадує Балик.


Про клуб багато говорили в місті – туди почали приходити футбольні тренери, зокрема й відомі, а за тренерами йшли також їхні вихованці. Згодом «Атлетік» зміг відкрити 17 футбольних майданчиків по всій Одесі. До початку повномасштабного вторгнення Росії у клубі було 27 тренерів й близько 1200 вихованців, щоліта дітей оздоровлювали в санаторії в Сергіївці.


Клуб «Атлетік» функціонує за членські внески, фіксованої оплати там немає. Усі гроші, які Олександр заробляв, – вкладав назад у клуб.

Олександр Шишков, архів дружини Олександри


Справа життя


Для Шишкова «Атлетік» був справою життя. Дружина Олександра Шишкова розповідає, що чоловік починав робочий день дуже рано. Вже о 5:00 не спав – міг, наприклад, придумувати нові турніри. Працював без вихідних.


«Настільки любив роботу, що сам косив поля, поливав. Це була справа, над якою ми працювали разом. Разом запустили перші турніри та перший сайт. Пригадую, ми чекали, щоб набралося перших 50 переглядів на сайті – і це було щастям. Олександр дуже любив футбол, «Атлетік» – це його перша дитина», – розповідає Олександра.


Дружина також зізнається, що не завжди могла зрозуміти запал чоловіка до бізнесу.


«Бувало, наприклад, що у нас в сім’ї фінансові труднощі, а Саша приходить і каже: «Зай, трактор для клубу треба купити». Я питаю: «Ну який трактор?», а він: «Зай, ну треба», – з усмішкою згадує Олександра. Двоє синів Шишкова – Максим й Дмитро – часто допомагали йому облаштовувати поля, ходили з ним на інтерв'ю чи турніри. «Діти із захватом розповідали, як провели день з батьком», – каже Олександра.


Молодший син Дмитро Шишков теж фанатично полюбив футбол і мріє про кубок Ліги Чемпіонів. Постійно запитує матір, як і де тато грав, на якій позиції стояв. Сам Олександр ніколи не нав'язував синам свого захоплення, але коли бачив захват й бажання молодшого сина, то всіляко це підтримував.

Фото з архіву дружини


Діти, а не гроші, – перш за все


Олександр загалом дуже любив дітей і саме вони, а не заробіток, були його пріоритетом. Шишков мріяв дати усім талановитим дітям можливість розвиватися.

«Ми мріяли про те, аби діти займалися взагалі безкоштовно, без членських внесків. І щоб команда наших дітей грала в Лізі Чемпіонів. У нас в обох діти, ми самі не багаті люди і розуміли, що кожна дитина має мати можливість навчатися, що це має бути доступно», – каже партнер по бізнесу Володимир Балик.


Олександр хотів відкрити спортивний інтернат – втім не в Одесі, а в Сергіївці.


«Саша знав, що є багато талановитих діток з маленьких міст чи сіл, чиї батьки не мають можливості забезпечувати їм таке хобі. Він хотів допомогти їм в цьому. І головне, щоб це було безкоштовно. Таким чином він планував розвивати український футбол», – пояснює дружина.


Олександр також мріяв побудувати в Одесі поле для гри в пляжний футбол, розробив проєкт. Це допомогло б його вихованцям з «Атлетіка» розвивати м’язи, адже гра на піску важча, ніж на траві.

Архів дружини Олександри


Олександр Завадський, помічник Шишкова, з яким вони познайомилися шість років тому (тоді Завадський привів свого сина в "Ателтік") розповідає, що діти дуже поважали Олександра.


«Він тренував і маленьких дітей, і підлітків. Й з усіма знаходив точки дотику. Завжди міг дати життєву пораду. До нього дослухались, бо поважали. Ми, як батьки, були впевнені, що він навчить наших дітей не тільки футболу, але й ще життєвої мудрості», – каже Олександр Завадський.


Дружина додає: збирати навколо себе людей — ще одна унікальна риса її чоловіка.


«Люди справді хотіли бути дотичними до того що робить Саша, навіть якщо були далекими від спорту», – говорить Олександра Шишкова.


Володимир Балик ділиться, що Олександр був керівником, який постійно йшов уперед і був прикладом для інших. "Він був другом. Авжеж, він начальник і наставник, але перш за все друг. Ці шість років було дуже легко працювати з ним", – розповідає Олександр Завадський.


«Йому заміни немає»


Молодший брат Олександра Євгеній Шишков каже, що війну з ним вони не особливо обговорювали, але в початок повномасштабного наступу Росії не вірив ніхто.


Після 24 лютого дружина з дітьми поїхала за кордон. Олександр відмовився переїжджати з Одещини.


«Він завжди казав, що це його земля, його батьківщина й нікуди їхати він не збирається. Бо тут його життя», – пригадує дружина.


Шишков перебрався до Білгород-Дністровського, де був батьківський дім, а в Сергіївці зібрав команду з місцевих дітей, аби тренувати їх. 1 липня там мав відбутися турнір з футболу між дитячими командами Сергіївки та Білгород-Дністровського, тож 30 червня Олександр залишився ночувати на місцевій базі відпочинку «Годжі».


За півгодини до ракетного обстрілу Сергіївки він ще встиг поговорити з дружиною.


«Це була дуже тепла, добра, сімейна розмова, – каже Олександра. – Він розповідав про турнір. Казав, що діти так горять цим, бо ніколи не були на турнірах. Що він хотів для них це зробити. Ми говорили про роботу клубу, він цього дуже чекав». 1 липня «Атлетік», який взяв паузу після 24 лютого, саме мав відновити свою діяльність.

Олександр зі сім'єю. Архів дружини


Зранку 1 липня дружині повідомили, що російська ракета влучила в базу відпочинку «Годжі». Загибель Олександра Шишкова стала шоком для всіх. На прощання з ним прийшли десятки людей.


Володимир Балик зізнається, що йому без Олександра дуже складно: «Мені важко без нього. Постійно хочу з кимось поділитися, порадитися. Йому заміни нема. Це неможливо, таких як він немає. Це людина від Бога. Його призначення було служити людям, служити справі. Такі люди не належить собі, вони належить усім».


Справу Олександра продовжують партнери, друзі та сім'я.


Брат Євгеній – директор однієї з місцевих будівельних фірм – завжди допомагав «Атлетіку» в ремонті спортивних майданчиків. Тепер він – керівник клубу.


«Після смерті брата я не міг залишитися осторонь, вирішив продовжувати його справу. І я буду всіляко допомагати «Атлетіку», продовжувати виховувати майбутнє здорове покоління України», – каже він.


«Ми зараз намагаємося продовжувати діяльність, – каже Олександр Завадський.

– Ми усі можемо виконувати свою роботу, але дивитися вперед так, як Олександр, — ніхто не може. Всі жартували в доброму сенсі, що він – з іншого світу. У нього завжди були цікаві думки, а його ідеї завжди працювали. Те, що робив він, не зможе ніхто. Я всім серцем вболіваю, аби клуб й далі розвивався так, як це було раніше. Але розумію, що, як раніше вже не буде».


Авторка: Яна Ільків



Comments


bottom of page