top of page

Заслуговують бути не забутими. Історія перепоховання на Алеї Героїв добровольців, які захищали Бучу

Над гранітними пам’ятниками сміливо майорять синьо-жовті стяги. Багато стягів. Вже багато… Це Алея Героїв у Бучі. Її створили для поховання і вшанування захисників, які загинули в російсько-українській війні. Зазвичай тут ховають військових, які офіційно значаться у Збройних Силах України – «захисників за законом». А наприкінці травня 2023 року тут перепоховали також чоловіків, які стали в оборону Бучі у складі добровольчого формування.

Текст підготований платформою пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для Української правди. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.

Алея Героїв. Фото авторки

Герої


23 травня у Бучі вкотре прощалися з Олександром Благодатним, Олександром Єремічем і Анатолієм Прихідьком. На Алеї Героїв зібралися близькі та рідні добровольців.


«Будемо сподіватися, це останній раз, – говорить чоловік у чорній сорочці, який тримає букет жовто-блакитних хризантем. Це батько Олександра Благодатного. – Третій раз ховають. Але тепер ось, як Героя».

Вшанування пам’яті Олександра Благодатного. Фото авторки

Олександр Благодатний вирішив стати на захист рідної землі з першого дня наступу російських військ. Брав участь в обороні Ворзеля. Сформував добровольчий загін оборони. Згодом група Олександра приєдналася до складу Добровольчого формування територіальної оборони, а чоловік став командиром свого підрозділу. Виконував багато завдань – зокрема, допомагав волонтерам, здійснював бойові виходи для виявлення коригувальників і розвідувально-диверсійних груп ворога.


Під час одного із бойових виходів російський снайпер влучив у хребет Олександра, пошкодив спинний мозок. Декілька днів доброволець не мав можливості отримати хірургічну допомогу, а коли операцію все ж вдалось зробити, вона не допомогла – Олександр помер на операційному столі 8 березня 2022 року.


Спершу захисника поховали у братській могилі, а після звільнення Київщини – на міському кладовищі Бучі. Тепер рідні ховають Олександра втретє – Героя поряд з Героями – і сподіваються, що більше не доведеться його турбувати.


Перед урною з портрета із чорною стрічкою присутнім усміхається щасливий чоловік. Олександру Благодатному назавжди 42.

Олександр Благодатний. Фото авторки

Поряд – інша урна та портрет. Чоловік на фото має впевнений та водночас розслаблений вигляд. Це Олександр Єреміч.


На другий день широкомасштабної війни він записався у склад Добровольчого формування територіальної оборони Бучі. Допомагав будувати фортифікаційні споруди для лінії оборони, а також – протитанкові загородження та блокпости, на яких потім чергував. Під час одного із наступів ворога разом з іншими добровольцями Олександр потрапив в оточення. Їхня група опинилася відрізаною від основних сил й не мала можливості відступу.


Залишившись на окупованій території, доброволець продовжив боротьбу. Відстежував пересування російських солдатів та їхньої бронетехніки, а інформацію телефоном передавав керівництву. Займався волонтерством: забезпечував водою, харчами та дровами понад 150 людей. Ризикуючи життям, по їжу та воду Олександр ходив у приватний сектор міста, по дрова – до лісу. Приносив допомогу до багатоповерхівок, де місцеві ховалися в укриттях. Дорогою збирав оперативну інформацію.


25 березня 2022 року Олександра затримав та обшукав російський патруль. Окупанти знайшли в телефоні залишки розвідувальної інформації та розстріляли чоловіка на очах у свідків. Вночі друзі поховали Олександра на своєму подвір’ї.


Олександра Єреміча сьогодні теж ховають втретє.

Олександр Єреміч та Олександр Благодатний. Фото: Незламні

Єдина труна. Обшита тканиною кольору хакі та вкрита синьо-жовтим стягом. На ньому – квіти. Поруч із труною – жінка в чорній сукні. Вона не відходить від труни під час усієї процесії поховання. Дружина Анатолія Прихідька вже вдруге прощається зі своїм чоловіком.

Ольга Прихідько прощається зі своїм чоловіком. Фото авторки

Коли розпочалася повномасштабна війна, Анатолій Прихідько вирішив, що стане на захист міста й також записався у склад Добровольчого формування тероборони. Він допомагав будувати фортифікаційні споруди, протитанкові загородження та блокпости, де потім чергував.


Під час одного з наступів російських військ Анатолій потрапив в оточення у складі групи, яка була відрізана від основних сил. Він переховувався у будинку на захопленій території Бучі, але під час зачистки російські військові знайшли його разом з іншими учасниками групи і взяли в полон. Після допиту із застосуванням тортур окупанти розстріляли чоловіка та ще сімох інших полонених. Їхні тіла знайшли на території бази «Агробудпостач» на вулиці Яблунській 4 квітня 2022 року, після визволення Бучі.


Кадри понівечених від тортур тіл добровольців облетіли світ.


Коли прийшов священик, на кладовищі запанувала тиша. Було чути лише тихі схлипування рідних.


«Помолимось за душі рабів божих, що життя за волю країни своєї поклали. Господи, помилуй…».

Священик відспівує захисників. Фото авторки

Довга молитва. Ольга Прихідько не відходить від труни свого чоловіка. Інші присутні тримаються разом навколо тенту, під яким проходить процесія. Зрештою священик запрошує попрощатися із захисниками.


Ніби нізвідки починає лунати «Мелодія» Мирослава Скорика, органічно продовжуючи молитовні слова священника – поки він відспівував загиблих, непомітно на Алеї Героїв з’явився духовий оркестр. Щемливі звуки пронизують повітря, рідні в сльозах прощаються із захисниками. Пройшло більше року, а легше не стає.

Прощання із захисниками. Фото авторки


Військовослужбовці з Добровольчого формування територіальної громади несуть труну та урни до відведених на Алеї місць для поховання. Оркестр заграв «Пливе кача». Лунають три постріли в повітря зі стрілецької зброї – це військові салютують у честь загиблих добровольців. Гімн України. По жменьці землі від кожного з присутніх. Прощання.

Прощання із захисниками. Фото авторки

В інші дні на Алею Героїв перепоховали ще п’ятьох добровольців: Андрія Вербового, Дениса Руденка, Андрія Дворнікова, Андрія Матвійчука та Дмитра Чаплигіна.


Всі вони на початку повномасштабної війни записалися у склад Добровольчого формування територіальної оборони. Разом з іншими добровольцями допомагали будувати фортифікаційні споруди лінії оборони, протитанкові загородження та блокпости. Проводили чергування, збирали оперативну інформацію про розташування ворога і, намагаючись стримати його наступ на Україну, віддали своє життя.


Разом з Анатолієм Прихідьком цих добровольців узяли в полон росіяни. Вони катували їх, а потім розстріляли на території бази «Агробудпостач».

Скріншот з камери спостереження, де видно, як російські солдати ведуть українських добровольців під дулами автомата. Кадри, що облетіли світ. Джерело: New York Times

Заслуговують бути не забутими


«Герої мають бути з Героями» – вважає Микола, доброволець і побратим загиблих, ініціатор їхнього перепоховання. Він побажав залишитися анонімним. Микола допомагає родинам добровольців із оформленням допомоги та вирішенням інших питань. Також разом із групою побратимів та місцевою владою працює над тим, щоби загиблі чоловіки отримали посмертно офіційний статус добровольців, а в подальшому – статус учасників бойових дій. Він подав захисників на нагородження державними нагородами. Перепоховання – теж його ідея, яку він вважає логічним кроком у загальній роботі щодо збереження пам'яті про них.


«Цих чоловіків треба вшановувати та увіковічнити пам'ять про них та їхній вчинок, – каже Микола. – Ми – не вічні, а могили наших рідних на звичайному кладовищі можуть бути забуті. Алея Героїв – це шановане, сакральне місце. Сюди приїжджатимуть делегації, тут проходитимуть громадські події, сюди нестимуть квіти. Алея Героїв – це історія. Це жест вдячності людям, які загинули, захищаючи нашу свободу».

Алея Героїв. Фото авторки

Спочатку родичі добровольців мали сумніви, чи варто ще раз турбувати тіла загиблих. Кожен із рідних переніс уже не одне поховання. Однак зрештою всі вони погодились, адже вирішили, що перепоховання важливе для збереження пам'яті – і про їхніх близьких, які стали на захист країни, і про російсько-українську війну в цілому.


«Я сумнівалася, чи варто перепоховувати Олександра. Але коли в центрі Бучі повісили банер про нього, донька написала: «Тепер усі бачитимуть, що мій тато Герой». Тоді я зрозуміла – ми хочемо, щоби нашим чоловіком і татом пишалися, – ділиться дружина Олександра Благодатного. – Для мене важливе розуміння, що мій чоловік не просто так віддав своє життя, що про нього та його вклад знають і пам'ятають».

Крім цього, Алеї Героїв наочно дають зрозуміти масштаби трагедії, переконаний Сергій Єреміч, син загиблого Олександра Єреміча.


«Багато людей загинули від рук окупантів, і якби не такі місця, як Алеї Героїв, ми би не бачили всіх масштабів. Алея в Бучі стрімко заповнюється загиблими Героями і це наочно показує, скільки захисників віддали свої життя за Україну», – каже Сергій. Опісля, трохи подумавши, виважено додає: «Такі люди, як мій батько, заслуговують бути не забутими».

Алея Героїв. Фото авторки

Перепоховання добровольців на Алею Героїв стало можливим завдяки місцевій владі Бучі. Микола близько року тому звернувся до них із пропозицією вшанувати пам’ять цих чоловіків. Представив обґрунтовані аргументи щодо їхньої участі в протистоянні ворогу в складі добровольчого формування територіальної оборони.


До того ж про злочини Росії і подвиг наших добровольців говорили міжнародні медіа, які зібрали чимало доказів їхньої боротьби.


Та в цьому випадку, каже Микола, доказова база була радше допоміжним механізмом, хоч і безперечно – важливим.


«Я вдячний Бучанській адміністрації за плідну співпрацю у питанні перепоховання полеглих добровольців та інших важливих питаннях», – додає Микола.

Квіти для вшанування добровольців. Фото: Незламні

Процес перепоховання на Алею та догляд за територією організовує та оплачує місцева влада.


Одне з питань, яке гостро ставало під час домовленостей, – це обмежена кількість місць на Алеї Героїв.


«На початку процедури узгодження було заповнено два ряди Алеї, це близько 15 могил, а на момент перепоховання велика частина Алеї Героїв на кладовищі – вже зайнята військовими. Виникло питання: чи вистачить місць на Алеї усім Героям? Місця стрімко заповнюються, а війна ще триває», – розповідає Микола.


За словами секретаря Бучанської міської ради Тараса Шаправського, Алея Героїв призначена для учасників бойових дій. Та добровольці юридично учасниками бойових дій не є, тож це проблема для організації таких перепоховань.


«Однак, зважаючи на вагомий внесок полеглих добровольців у захист Бучі, ми вирішили перепоховати їх на Алеї Героїв», – каже Тарас Шаправський.

Він пояснює – на початку війни добровольчі формування не реєстрували, бо тоді було не до того. Їх реєстрували вже потім, в процесі.


«Зрештою виникла проблема: добровольці є, а формувань немає. І довести участь того чи іншого добровольця в бойових діях часто – дуже складно, бо потрібні списки, свідки тощо», – каже Тарас Шаправський.


У січні 2023 року ухвалили закон, згідно з яким добровольці мають можливість отримати офіційний статус добровольця, який прирівняний до статусу військового, а ті, чию участь у бойових діях підтверджено, отримують статус учасників бойових дій.


Однак процедури закону непрості, а державні структури, які відповідають за його впровадження і виконання, не поспішають з цими процесами, таким чином відтерміновують можливість надання добровольцям цього статусу.


«Щоб зробити вчинки добровольців більш видимими, їх має, в першу чергу, визнавати влада на законодавчому рівні. Але тут важливо, аби не було спекуляцій. Бо є й ті, хто хоче отримати статус учасника бойових дій, а по факту таким не є», – зазначає секретар Бучанської міської ради.


На думку Миколи, суспільство визнає значущість добровольчих формувань. Він каже: «Навіть військові визнали, що якби не самоорганізовані формування, то їм би було дуже важко. Основний спротив, який був – це добровольчий спротив. Не варто недооцінювати російських військових. Наші чоловіки, хлопці, багато з яких – зовсім молоді, стали проти професійних військових: спецпризначенців і десантно-штурмових військ. Ці військові заточені під те, щоби вбивати людей. Вони тренувалися роками, мали зброю, були екіпіровані. І от проти цих військ стояли наші звичайні хлопці, які давали їм достойну відсіч. Могли би просто відсиджуватись по підвалах, але ні. Це те, що варте нашої уваги, поваги і визнання. Якби не добровольці, окупанти б, імовірно, були біля Києва, якщо не в Києві».

Прапори на Алеї Героїв. Фото: Незламні

Добровольчі формування – прості чоловіки, які стали стіною проти російських військових – зробили великий внесок в утримання територій Київщини і захист Києва. Нам варто пам’ятати й визнавати їхній внесок у Перемогу. На всіх рівнях – від суспільного до юридичного. Авторка: Ольга Коротенко

Comments


bottom of page