Ігор Котов – підприємець із Чернігова. До початку повномасштабної війни він мав бізнес із виготовлення металоконструкцій. А 24 лютого 2022 року став на оборону Батьківщини й приєднався до лав місцевої територіальної оборони. 3 березня Ігор Котов загинув під час оборони Чернігова від російських окупантів.
Текст підготований платформою пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для Ліга.Бізнес. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
«Працював, як кінь»
Ігор Котов народився в білоруському місті Жлобин, але змалку з родиною переїхав до Чернігова. З дитинства він допомагав батькові ремонтувати автомобілі. Згодом разом із ним займався зварювальними роботами – виготовляли причепи для машин. Потім Ігор почав робити різні види воріт, парканів, дверей. Впродовж 15 років він працював сам на себе – мав бізнес із виготовлення металоконструкцій. Його послугами користувалися мешканці Чернігова й області. Це була справа життя Ігоря. Він працював без вихідних. Майже не мав часу на відпустку й відпочинок.
«Бувало, працювали вночі, щоб віддати замовнику все в домовлені терміни. Ігор сам працював, як кінь, і нас до цього привчав», – пригадує Юрій Баклажко, друг підприємця.
За словами доньки, Ігор навчався всього сам, але рідні його підтримували і морально, і фінансово. Батько, зокрема, допоміг зі стартовим капіталом. Щоб розвивати бізнес, Котов розміщував рекламу в місцевій газеті «Сім днів», пізніше – в інтернеті. Але все ж найбільше клієнтів приходило за рекомендаціями від попередніх – працювало сарафанне радіо. Замовлень було вдосталь.
«Клієнтів було не менше, ніж у великих підприємств, а інколи навіть більше. Послугами батька користувалися мер Чернігова і головний архітектор міста. Тато також займався німецькими воротами HORMANN. Їздив на семінари до Борисполя. Він постійно розвивався у цій сфері», – розповідає дочка Христина.
Додає, що вони з батьком думали над тим, аби оформити офіційну назву для фірми. Втім, до цього так і не дійшло. Є лише сайт під назвою perimetr.cn.ua.
«Жив роботою»
Бізнес був сімейною справою. Ігор Котов залучав до роботи родичів і близьких друзів.
«Починав із підтримкою батька, потім працював із моїм хрещеним і найкращими друзями, далі приєднався мій рідний дядько, потім – ще один із родичів. А коли бізнес розкрутився, то брали на роботу знайомих, які мали досвід у цій сфері», – розповідає донька.
Христина була правою рукою батька. Вона допомагала прораховувати вартість замовлення, контролювала виробництво, інколи виїжджала замість батька на заміри до клієнтів. Згодом почала самостійно брати замовлення.
«Обов’язки ми не ділили. Я допомагала батькові з тим, що він сам робив, – пояснює Христина. – Працювалося чудово, ми розуміли одне одного з пів слова. Я вмовляла батька не працювати до ночі, хоч інколи відпочивати. Але він дуже любив свою роботу, жив нею».
Пізніше до справи долучився й зять Ігоря – Владислав Котов.
«Це сталося через деякий час після того, як я почав зустрічатися з донькою Ігоря. Спершу я працював на виробництві сітки. Потім допомагав йому, коли виїжджали ремонтувати ворота, виконував зварювальні роботи в цеху. Працювалося добре. Здебільшого знаходили спільну мову, почали звикати один до одного».
Ігор Котов любив ходити у театр, подорожувати на велосипеді, грати на гітарі. Писав вірші.
Друзі та рідні згадують Ігоря, як добру та чуйну людину. Він умів вислухати і підтримати, завжди всім допомагав і виручав у будь-якій ситуації.
«Коли він їхав у місто по робочих питаннях, дорогою завжди зупинявся, щоб підвезти людей похилого віку. Брав навіть незнайомих», – каже Владислав.
Війна
Ігор сприйняв початок повномасштабної війни спокійно. Бізнес до релокейту ніяк не готував, адже не планував нікуди виїжджати. Працівників, які вийшли 24 лютого 2022 року на роботу, він відпустив додому.
«З першого дня великої війни батько їздив на мотоциклі містом, шукав чим допомогти військовим. А тоді разом із другом вони вирушили вступати до лав ТрО й обороняти місто. Військового досвіду в батька не було. Та він і не казав, що планує йти до війська. Але хотів захистити сім’ю, тому й пішов…», – говорить донька.
Коли Христина востаннє розмовляла з батьком, він казав, що в нього все добре. Юрій розмовляв з Ігорем за півтори години до його загибелі: «Він як завжди був веселий, казав, що перемога буде за нами дуже скоро…»
3 березня у місцеву школу прилетіла ворожа ракета. Ігор Котов перебував поруч. Чоловікові було 47 років.
«Руки опускати не збираємося»
Виробництво кілька місяців не працювало - через російські обстріли не було електропостачання. Подачу електроенергії відновили влітку. Христина разом із чоловіком Владиславом продовжили справу Ігоря Котова. Через війну справи вести стало трохи важче, адже клієнтів поменшало. Та закривати бізнес не планують.
«Ми продовжуємо цю справу разом із дружиною. Наразі все добре виходить. Руки опускати не збираємось», – каже Владислав.
Авторка: Яна Ільків