14 січня 2023 року місто Дніпро здригнулося від ракетної атаки. Близько 15:40 російський снаряд влучив у житловий дев'ятиповерховий будинок на Набережній Перемоги, 118. Два під'їзди зруйнувало вщент. 46 людей загинули. Перші фото з місця події швидко розлетілися інтернетом. Серед них – знімки дівчини, яка сиділа на руїнах будинку. Поранені ноги, м’яка іграшка та ялинкова прикраса в руках, відчай на обличчі, навколо – хаос. Такою світ побачив 24-річну Анастасію Швець. Вона єдина зі своєї сім'ї вижила після ракетної атаки. А за кілька місяців до цієї трагедії Настя втратила коханого. Він загинув на фронті.
Текст підготований платформою пам'яті Меморіал спеціально для НВ. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
«Це не та слава, якої хотілося б»
Дніпровський фотограф-фрілансер Арсен Дзодзаєв 14 січня гуляв із дружиною вздовж коси, що на набережній річки Дніпро. В якусь мить вони побачили стовп вогню, а за секунду пролунав звук вибуху. Арсен надіявся, що прилетіло у нежитлову зону. Однак це був удар ракети по багатоповерхівці на Набережній Перемоги, 118.
«Зі мною оперативно зв'язалися з Hromadske, попросили зробити знімки. Я поїхав за обладнанням, повернувся на місце трагедії й почав працювати. Не до кінця розумів, що відбувається. Все здавалося нереальним», – пригадує Арсен.
На місці події Арсен фіксував на камеру все, що бачив. Раптом зауважив дівчину на руїнах будинку. Сфотографував. Хвилин за 5 чи 10 уже зняв, як рятувальники допомагають їй спуститися. На тому, що відбувається, Арсен не фокусувався, просто знімав побачене.
Фото Арсена Дзодзаєва розлетілося інтернетом, потім його поширила й сама Настя – дівчина, яка сиділа на руїнах. Про те, що знімки стали вірусними, Арсен дізнався наступного дня, коли йому почали писати іноземні журналісти.
«Це не та слава, якої хотілося б, але вже як склалося», – каже фотограф.
Дівчині Анастасії, трагедію якої показав світові, Арсен згодом написав слова підтримки.
«Ми були люблячою родиною»
Анастасія Швець жила з батьками – 46-річними Наталією і Максимом та домашнім улюбленцем котом Річардом. Їхнє помешкання розташовувалося на шостому поверсі будинку №118 на Набережній Перемоги.
Наталія та Максим були знайомі зі школи, а їхні стосунки зав'язалися під час навчання в технікумі. У 1996 році закохані побралися. За два роки народилася Анастасія.
Максим Швець працював механіком в автосалоні. Донька каже: батько був майстром з великої літери, завжди готовим допомогти.
Наталія Швець працювала касиркою у відділені банку. Її пригадують усміхненою та яскравою. Наталія мала постійних клієнтів, які після її відпусток приносили улюбленій касирці солодкі ласощі.
Максим захоплювався риболовлею, а Наталія – декупажем. Також мама Насті була кондитеркою. А тато – головним дегустатором солодощів дружини. Особливо полюбляв її «Наполеон».
«У Максима та Наташі були такі стосунки, коли один одного розуміють з пів погляду. Для мене вони завжди були єдиним цілим. Настю виховали доброю, гідною людиною. Такими були й самі», – розповідає сестра Максима, Марія Швець.
Донька Анастасія каже, що тато обожнював маму, втім не любив проявляти свої почуття на людях.
«Між ними інколи виникали сварки, та батьки довго не ображалися. Для мене, як для доньки, їхній шлюб був еталоном», – ділиться Настя.
І Максим, і Наталія дуже любили тварин. Багато років опікувалися пухнастими безхатьками. Наталія забирала безпритульних чотирилапих з вулиці, лікувала, годувала й шукала для них дім. Щонеділі приїздила допомагати притулку для тварин «Вірність». Максим підтримував дружину у волонтерстві.
«Я завжди Наташі говорила, як їй пощастило з чоловіком. Він їй допомагав возити тварин у лікарню, привозив у притулок, що було потрібно. У них вся сім'я така – дуже чуйна», – каже подруга Наталії, зооволонтерка Ірина Зальоткіна.
Наталія не могла залишити в біді кожну тварину, та найбільше любила котів. Хоч, пригадала Ірина, саме на їхню шерсть мала алергію. Тож доводилося постійно пити ліки.
Анастасія теж допомагала батькам у зооволонтерстві. Від мами перейняла й хист до приготування солодощів. Хоча за фахом Настя економістка, та стала пекаркою.
Дівчина каже, що була близька і з мамою, і з татом. Сім'я часто відпочивала на дачі, ходили по гриби. Влітку обов'язково їздили на море або в Карпати.
«Від них обох я отримувала підтримку. Ми багато часу проводили разом, були люблячою родиною», – каже Настя.
Однією зі справ, що об'єднувала сім'ю, була також допомога українській армії. Волонтерити Швеці почали після російського вторгнення у 2014 році. Займалися виготовленням окопних свічок.
«Робили окопні свічки на кухні, від якої залишилося провалля»
14 січня 2023 року вранці Наталія з донькою допомагали волонтерам фотографувати цуценят, які шукають дім. Потім навідалися до родичів. Додому повернулися приблизно за годину до ракетного удару.
«Коли я дізналася, що їхній під'їзд зруйнований після вибуху, то почала телефонувати. Сподівалася, що брата з сім'єю не було вдома. Але вони були. Робили окопні свічки на кухні, від якої залишилося провалля», – згадує Марія Швець, сестра Максима.
Настя на момент ракетної атаки була в своїй кімнаті. Дівчину спочатку привалило дверима, згодом вона впала на поверх нижче. Сидячи на руїнах, сподівалася тільки, що батьки вижили. Дівчина провела там кілька годин, поки її вдалося спустити за допомогою пожежної драбини. Із раною на голові та подряпаними ногами Настю передали медикам.
«Температура повітря тоді була нижче нуля. Анастасії певним чином пощастило, вона була однією з перших, до кого ми дісталися. Інші, хто врятувався, отримали до всього ще й сильне переохолодження», – розповідає керівник пошуково-рятувальної операції, Ігор Гетало.
Тіла Максима та Наталії знайшли наступного дня. Квартира на шостому поверсі, де пройшло усе життя сім'ї, повністю зруйнована. Домашнього улюбленця родини Річарда так і не знайшли.
У пам'ять про подружжя в притулку для тварин, яким вони опікувалися, планують встановити біговий тренажер для котів. Наталія Швець мріяла придбати його для своїх підопічних.
«Я дізналася про це, коли була в лікарні. Мене такий жест дуже зворушив. Сподіваюся, котики будуть в захваті від тренажера, як мама була в захваті від них», – каже Анастасія.
«Мріяла одружитися минулої осені»
Незадовго до російського теракту, що забрав життя її батьків, Настя втратила коханого. 39-річний Владислав Митринюк на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну пішов добровольцем на війну. Служив у спецпідрозділі Kraken (це розвідувально-диверсійний підрозділ Головного управління розвідки Міністерства оборони України). 10 вересня 2022 року він загинув, звільняючи Балаклію. Анастасія та Владислав були разом чотири місяці.
«Ми познайомилися в соцмережі. Трохи згодом він зміг до мене приїхати. Влад у мирному житті займався перепродажем ножів, обожнював фотографувати. Після війни ми хотіли відкрити свою справу. Мріяли одружитися минулої осені, одразу після знайомства з батьками», – згадує Анастасія.
Влад подарував Насті м’яку іграшку у вигляді динозавра трицератопса. Саме її вона тримала у руках, сидячи на руїнах.
«Ця іграшка – одна з небагатьох речей, які залишилися від Влада. Я була з нею у ліжку в той момент. Вона – як оберіг», – каже дівчина.
Стан свого фізичного здоров’я зараз Настя описує словом «задовільно». Психологічно дівчині важко. «Лякають гучні звуки, боюся вибухів, шуму авіації», – каже вона.
Анастасія отримує психологічну допомогу. Зізнається: як жити після цих втрат далі – поки не уявляє.
Авторка: Марія Морозова