Професійний військовий, офіцер ЗСУ, вихованець ОУМ «Спадщина» Ярослав Матвіїв загинув 26 серпня 2022 року у протистоянні з ДРГ російських окупантів.
Фільм створено платформою пам'яті Меморіал. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
Ярослав, Славко, Тигр – так називали його рідні. Йому ніколи не сиділося на місці й постійно хотілося щось утнути, але попри це у нього було високе відчуття відповідальності. Він був тим, за ким ідуть, а не тим, хто йде за кимось. Воїн з дитинства, запеклий у знищенні ворогів.
«У більшості військових, які брали участь у бойових діях до повномасштабного вторгнення, було цивільне життя і військове. Окрім Тигра. У нього було одне життя, і це було військове життя», – каже друг Богдан Яворівський.
Ярослав народився і виріс у Львові. З дитинства брав участь у реконструкціях боїв УПА та Січових стрільців, був активним учасником Революції Гідності. Вперше на російсько-українську війну поїхав у 19 років. Згодом став миротворцем у Конго, отримав офіцерське звання. Був одним з найкращих випускників Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. У 27 років став помічником начальника розвідки полку.
«У 2015-му на мою пропозицію їхати на Схід він сильно не вагався. У нього були питання: а коли, куди, що брати… Армія для Славка була, мабуть, певною мірою життям з юних років… Йому просто була близька, важлива, принципова справа визвольних змагань, як історично, так і в поточній ситуації», – розповідає товариш Дмитро Дробина.
З дитинства Ярослав був залучений до Організації Української Молоді «Спадищина». Спершу був її вихованцем, згодом – передавав знання юнацтву, навчав їх військовій справі й тактики виживання в екстремальних умовах.
Там Ярослав познайомився із своєю майбутньою дружиною Анастасією, прихильності якої наполегливо добивався. У 2022-му пара мала б святкувати 9 років від початку стосунків. Вони немало встигли, навчили одне одного багатьом речам. Втім, цього часу було обмаль.
«Мені було 16 років, коли мій хлопець пішов на війну. І в той момент я зрозуміла, що життя не така проста штука, як мені здавалося… Ми частіше не бачилися, ніж бачилися. Тому для нас була важлива кожна хвилина, проведена разом», – каже дружина.
Тигр дуже любив котів. У дитинстві мав улюблену іграшку – котика Колю, якого всюди з собою носив і влаштовував для нього свята. Вдома на Ярослава чекав Флокі, якого він дуже любив і вчив грати на піаніно. І навіть на війні він дбав про котів.
«У 15 році в Тигра був кіт Міккі. Доходило до вкрай абсурдних моментів, що ми вертаємося із занять, із полігону. Всі втомлені, в багні, в піску. Тигр зварив для нас якусь таку…шось дуже схоже на борщ, а для кота Міккі він знайшов три чи чотири сорти різного м'яса і приготував бульйончик. Коли кіт на пункті постійної дислокації підрозділу загубився, Тигр зі сльозами на очах ходив по таборовому містечку з автоматом і шукав, де його кіт», – розповідає Дмитро Дробина.
24 лютого 2022 року Тигр був під Києвом разом із бійцями 184-го навчального центру. З березня воював у складі 5-го окремого штурмового полку ЗСУ.
«Мені здається, він повністю все розумів. Він не був наляканий, страх – це взагалі не про Славіка, але він був дуже серйозний зважений. Ми хотіли його якось підтримати, типу «ну що, Славік, всьо, зараз от їм всім наваляєте». А він такий: та-та, але головне живим вернутися», – пригадує одну з розмов подруга Оля Василів.
26 серпня в дружини Анастасії було тривожне передчуття. Славік не виходив на зв’язок і не з’являвся в мережі.
«Я збирала посилку для Славіка на передову. Підійшла до шафи, щоб покласти ще деякі речі в рюкзак. Задзвонив телефон. Телефонував командир мого чоловіка. В цей момент я згадала слова, які мені Славік казав час від часу: «Якщо я тобі довго не дзвоню, значить все гаразд, немає зв’язку, я зайнятий. Якби щось зі мною сталося, тебе повідомили б одну з перших», – пригадує дружина.
Того дня він разом із побратимами пішов на бойове завдання в районі села Зайцеве на Донеччині. Звідти вже не повернувся. ДРГ ворога випустила по Тигрові кулеметну чергу, влучання було смертельним, в артерію.
«Коли йшов на війну, я чітко усвідомлював, що можу померти, можу стати калікою. Розумів, що мої друзі та знайомі теж можуть загинути, але чомусь саме про Тигра не вірилися. Він завжди мав удачу, міг вийти з будь-якої ситуації. І мене постійно не покидало відчуття, що він міг вижити», – каже товариш Андрій Каспшишак.
Kommentare