Текст підготований командою Городок.Сity у рамках конкурсу регіональних текстів, який організувала платформа пам'яті Меморіал.
Фото: Городок.Сіty
Він любив життя, але ще більше любив Батьківщину
Його намагався врятувати брат, але травми були несумісні з життям. 26 жовтня, виконуючи бойове завдання, військовослужбовець Роман Водяний із села Чорниводи (Хмельницька область) загинув. Йому було всього 32 роки. Удома на нього чекала вагітна дружина, донечка та батьки.
31 жовтня городоччани провели свого захисника в останню путь. Того дня плакало все село. Узбіччя доріг, що вели до його дому, були встелені живими квітами та кольоровими лампадками, а на вулиці військового ніде було яблуку впасти. Із ним прийшли попрощатися рідні, друзі, однокласники, вчителі, односельчани.
Люди несли оберемки квітів, здебільшого патріотичних синьо-жовтих кольорів.
Фото: Городок.City
Загиблого воїна запам’ятали добрим та дружелюбним
— Він був золотою дитиною. Добрим, веселим та кмітливим хлопчиком. Потім він став таким же чудовим юнаком, який ніколи нікого не залишав у біді, — каже перша вчителька Романа Оксана Миколаївна.
Однокласники, пригадуючи полеглого воїна, не стримують сліз. Захлипавшись, вони розповідають, яким добрим та чуйним був їхній Ромка. Кажуть, що після школи він пішов вчитися на електрика. Потім працював за спеціальністю, одружився, виховував донечку, яку любив понад усе.
— Роман був хорошою людиною, відповідальним батьком та щирим патріотом своєї Батьківщини. Він любив життя, мав багато планів на майбутнє, але повномасштабна війна все зруйнувала, — із сумом згадує його далекий родич Віталій Перхайло.
Війна осиротила дітей
Батько полеглого розповів, що коли росіяни нахабно напали на нашу країну, його два сини — Олександр і Роман — стали на захист Батьківщини. Спершу добровольці були на блокпостах, потім записалися до територіальної оборони, а далі вступили до лав Збройних Сил України та вирушили на фронт.
Брати відважно боронили українську землю, аж поки вороги не накрили їх градами. Це було на Херсонщині. Того дня і Олександр, і Роман отримали поранення.
— Сашко намагався врятувати брата, дістав його з окопу, але серце Романа все ж перестало битися, — крізь сльози вимовляє батько Героя Вадим Водяний.
Фото: Городок.City
Останній шлях і вбивча тиша
30 жовтня у Городку та у селі Чорниводи загиблого солдата зустрічали городоччани. Обабіч дороги стояли заплакані люди із квітами у руках. Вогні лампадок освітлювали останній шлях воїна додому, а на порозі рідного будинку його зустрічала вбита горем мати.
31 жовтня вона востаннє поцілувала заплющені очі сина, востаннє доторкнулася до його щоки...
Тепер захисник дивитиметься на своїх рідних лише з фотознімків, на яких він — усміхнений та щасливий Герой, який віддав своє життя за Батьківщину.