Він був не зі скигліїв, чоловік-стрижень. Як жив і загинув Герой, активіст і спортсмен Макс Семенов

49-річний дніпрянин Макс Семенов вів за собою сотні людей. Він був відомим міським активістом, проводив наймасовіші велопробіги в Україні, займався розвитком спорту.

Попри популярність і авторитет залишався для всіх просто Максом. Після 24 лютого пішов боронити Батьківщину. У травні чоловіка не стало, він загинув під Новоселівкою Донецької області.


Текст підготовлено командою КУСТа за сприяння платформи пам'яті Меморіал. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.


Мені потрібна свобода


20-річна Юля та 30-річний Максим зустрілись у 2000-их у середмісті, між ЦУМ-ом і фонтаном. Вони познайомились на сайті знайомств, але з першим побаченням не затягували.


"Усе було з першого погляду. Я тоді чітко зрозуміла: знайшла чоловіка своєї мрії. У Максимі все приваблювало. Виглядав чудово, був дуже освіченим та розумним хлопцем. З ним було дуже цікаво. А ще він мене смішив – з першого і до останнього дня", – згадує дружина Максима Семенова.


На той момент чоловік не був готовий до родини. Максим вважав, що інституту шлюбу не існує, а штамп у паспорті – переоцінений. Юля ж хотіла вийти заміж і народити дітей. Тож між парою сталась серйозна розмова.


– Тобі потрібні сім'я та діти, – сказав Максим.

– Та й тобі вони необхідні, ти просто ще цього не знаєш. А ще – будинок та комфорт, – відповідала дівчина.

– Мені потрібна свобода.

– Для чого? У якому вигляді?

– Свобода пересування, свобода робити те, що я хочу, щоб ніхто не питав та не забороняв.

– Ти можеш бути вільний у всьому, а я займатимусь побутом, – пообіцяла Юля.


Вони зустрічались вісім місяців, потім вирішили пожити разом. Але мама Юлі була проти – наполягала на тому, що молодим спочатку слід розписатися. Дівчина пам’ятала, що Макс був проти штампів, тож запропонувала йому далі просто ходити на побачення. Але чоловік тоді сказав так: "Немає проблем, пішли розпишемось".


На церемонії розпису були присутні лише дві людини: наречений та наречена – Макс та Юлія. Так у 2004-ому почався шлях родини Семенових.


Бажання спробувати щось нове у Максима починалось зі слів "Я ніколи не…"


Вперше силові тренування з’явились у житті Максима у 13-ть років. Тоді він не міг порозумітися з однолітками і вирішив навчитися захищатися.


"Для нього все життя тренування та спорт були як для нас почистити зуби, невід’ємна частина життя", – згадує Юля.

Спочатку молода дружина намагалась розділити із чоловіком активний спосіб життя. Кілька раз пара ходила у походи кримськими горами. Але Юля розуміла, що це не її:

"Я хоч не розділяла активний спосіб життя, але завжди у цьому підтримувала. На цьому ми побудували дуже міцні стосунки", – згадує Юлія.


Бажання спробувати щось нове у Максима починалось зі слів "Я ніколи не…". Він все сприймав із цікавістю.


Гори і справді залишились в житті Макса і були важливою його частиною. Він кілька раз підіймався на Ельбрус (Кавказ, висота – 5 642 метрів). Під час першого підйому Юлі довелось розшукувати коханого разом із рятувальниками.


"Тоді інтернет вже був, але працював із перебоями. Із Максом зник зв’язок на три доби. У цей час з’явилось новина, що у горах українська команда потрапила під лавину, всі – загинули. Я не допускала навіть думки, що серед них міг бути Максим. Але почала його розшукувати за допомогою місцевих рятувальників", – згадує Юля.


Через три доби Максим вийшов із ущелини та зателефонував Юлі. Почав розповідати свої яскраві враження від походу. Жінка йому відповіла: "Все, звісно, круто. Але вертоліт за тобою вже вилетів".


Життя подружжя Семенових завжди було яскравим та активним, багато мандрували Україною.

Друга дитина була рішенням Максима


Через шість років після розпису у родині Семенових з’явилось поповнення – син Марк. Тільки-но малий підріс і з ним стало трохи легше, Юля зрозуміла – знову вагітна.


Зізнається: цю дитину тоді не сильно хотіла, бо попереду вже марився садочок для Марка та більш спокійне життя. Але Максим наполіг, що маля слід залишити.


"Я сказала, що не зможу більше. А він: "Ми точно впораємось". Ніка – рішення Максима. Правильне – як і всі його рішення", – говорить про дітей Юлія.


Максим, який не хотів дітей та родину, став чоловіком та двічі батьком. Його дружина згадує, що він на її очах ріс як особистість. "Макс у 30 років та Макс у 40 років – це були два різні Максима. Він сильно трудився над тим, щоб забезпечити нас та дати дітям найкраще".

"Я не хочу відчувати вік. Мені ще зарано"


Після народження сина Максиму виповнилось 37 років.


"Я не хочу відчувати вік. Мені ще рано, я – сповнений сил, запалу та енергії", – говорив чоловік. Ця розмова була напередодні його дня народження. Як подарунок на свято у дружини попросив… ролики.


"Це було дуже дивно, але звичайно я купила ролики разом з усім екіпіруванням. Він так кумедно виглядав у них: груда м’язів на коліщатках", – посміхається Юля.

Щоб покататись, Максим о шостій ранку йшов на парковку новозбудованого торгово-розважального центру. Вранці вона була порожньою, тому можна було вільно їздити. Чоловік вчився робити трюки за відео в інтернеті і своїм виглядом не міг не привабити дітей, які почали стягуватися на майданчик.


"Він мав дивовижну здатність акумулювати навколо себе молодь. Як це не дивно, всі називали його скороченим ім’ям. Він був Максом для рідних та друзів. Але для хлопчиків 20-ти років, 10-ти, 5-ти…Теж залишався Максом", – говорить Юлія.


Під час катань Максим з’ясував, що у місті немає жодного спеціалізованого парку для роликів та інших спортивних активностей.


"З ідеєю його створення Максим пішов до тодішнього міського голови Дніпра Івана Куліченка (у 2000-х роках Максим працював при ньому охоронцем, потім через деякий час став його помічником, остання посада у міській раді – заступник начальника відділу секретаріату – прим. авт.). Але грошей у бюджеті на зведення скейтпарку не було. Та все ж через деякий час Максиму вдалося знайти гроші серед спонсорів. Місце для катання таки з’явилось у місті", – розповідає Юля.


Після роликів Максим перейшов на скейти, велосипеди, стрибки із парашутом, слейклайн (ходіння по натягнутій стропі) та ще безліч видів спорту.

У нього не було мети досягти якихось професійних висот. Хотів усе спробувати та навчитися новому. З великого інтересу до таких активностей почалася його громадська робота: Максим започаткував, а потім і очолив у Дніпрі Асоціацію екстремальних видів спорту та Асоціацію велосипедистів.


"Максим – це лідер"


У 2018 році завдяки роботі Макса у Дніпрі сталась подія, яку внесли до Книги рекордів України. Хайлайнери Станіслав Панюта та Костянтин Карноза пройшли стропою на висоті у 94 метрі між "Дніпровськими вежами" (30-поверхові житлові башти-хмарочоси у Дніпрі, візитівка міста, яку видно звідусіль). Це вже був їхній третій рекорд з хайлайну у місті, який організував Максим Семенов.

"Ми на ці будівлі дивились ще з тих часів, як почали займатись хайлайном. Але не знали, як туди залізти. У 2014-ому була спроба домовитись за "Вежі", але не вийшло. Але за чотири роки ми все ж змогли це зробити з допомогою Макса. Він був цією комунікацією-організацією, що узгодила все зі всіма та зробила медійну двіжуху", – розповідає Станіслав Панюта.


За словами Костянтина Карнози, Максим Семенов був сильною людиною, яка взялась просувати не тільки масові види спорту, але і такі специфічні, як хайлайн.


"Окрім рекордів, Максим Семенов займався організацією фестивалів екстремальних видів спорту два рази на рік, куди входили не тільки велосипеди, але і ролики, різні стрибки, bmx, слеклайн", – говорить начальник міського управління спорту Олександр Осипов.

У 2019-ому році Максим відкрив безкоштовну для всіх велошколу. Також займався просуванням створення велодоріжок у місті.


Створити міський захід – копітка робота, яка складається із бюрократичної тяганини та суцільних перемовин зі спонсорами. Але все, до чого торкався Максим, ставало видовищним та масовим, – розповідає Олександр Осипов. Саме за організації Семенова традиційний травневий "Велодень" почав збирати тисячі любителів двоколісних.


Разом з другом та бізнес-партнером Євгеном Матвійком займались зведенням спортивних майданчиків різного формату – із вагами для силових тренувань та мотузяні смуги перешкод. Конструкції придумували самі, самі їх проєктували, самі збирали вже на місцях.


"Максим – був лідером. Сказав: "Їдемо туди", і сотні людей рухались за ним. Настільки всебічно розвинена людина була", – згадує друг.


Останній рік життя


До повномасштабного вторгнення Макс вже відійшов від громадської активності, більше займався бізнесом, театральним мистецтвом та організовував благодійні заходи для дітей, позбавлених батьківської опіки.



"Наш син Марк дуже артистичний. Постійно чула від Максима: "Подивися, який талант зникає. Це не може залишитися у стінах нашого будинку". Я йому сказала: "Хочеш розвивати його здібності – займайся". Він знайшов найближчий театральний гурток, поїхав туди дізнатись деталі. Там якраз тривало заняття для дорослих, яке полюбилось чоловіку. Марк наш так і не дістався сцени, проте Максим провів останній рік життя у театрі", – розповідає Юля.


Захопила чоловіка і допомога дітям, позбавлених батьківської опіки. Дуже хворобливо він переносив те, що його малеча жила у любові та достатку, а ці малюки – ні. Тому для них Максим намагався зробити щось корисне, як от благодійні заходи, розповідає Юля:

"Восени він повернувся від відвідин дітей, позбавлених батьківської опіки. Приїхав додому – мовчить. Я спитала, що трапилось. Відповідає: "Один хлопчик років п'яти підійшов, обійняв і сказав: "Забери мене". Відповів: "Добре". Тепер не знаю, що робити. Пообіцяв йому…". Я йому сказала, що не проти забрати дитину у нашу родину, але тоді нам потрібен будинок. Тоді я ще говорила: "Коли ми його збудуємо…".

Земля у Семенових була, Макс у 2022-ому році якраз збирався почати будувати на ній дім.


"Син та донька мали батька, який займався їхнім вихованням. Я була для "приготувати-обслужити", а складні питання завжди вирішував чоловік", – говорить Юлія.


Коли через роботу, родинні обов’язки та суцільні захоплення на особисте спілкування між дружиною та чоловіком стало бракувати часу, вони ввели традицію нічних прогулянок. Максим приходив додому о десятій, одинадцятій години вечора (а то і пізніше), а потім разом із Юлею одягали спортивні костюми та йшли гуляти рідними вулицями. І жодні відмовки не приймались.


"Так ми прогуляли всю осінь. Я мала на меті подолати 10 тисяч кроків на день. Коли я проходила їх, у нього вже було понад 20 тисяч, а то і більше", – згадує дружина загиблого героя.


Завжди був схиблений на тій темі свободи


"Ніхто не може розповідати, як нам жити та що робити", – сказав Максим Семенов, коли почалось повномасштабне вторгнення росії.


"Макса зачепило те, що до його будинку пришли люди, яких він не запрошував. Завжди був схиблений на тій темі свободи. З цього слова почалися наші стосунки, цим закінчилися", – згадує Юля.


У лютому чоловік записався у територіальну оборону, а у березні – у ЗСУ. Перед цим відправив дружину та дітей за кордон. На шляху до знайомих у Словаччину на румунських дорогах родина потрапила у складну ДТП. У автівку, де їхала Юля із дітьми та знайомими, зі зустрічної смуги влетів румунський спортсмен. Він загинув на місці. Семенови отримали не важкі травми.


"Мені здавалося, що якщо зараз ми вижили, то набуваємо статусу безсмертного. І вже нічого з нами не станеться. Я не була спокійна жодного дня, коли Макс був у ЗСУ. Але лиха, що наближалось до нас, теж не відчувала", – каже вона.


На нулі Максим був декілька раз. Перше завдання тривало 10 днів, зв’язку із чоловіком не було. Коли він вийшов на зв’язок, Юлія з пів години ридала йому у слухавку. Між тими виїздами були ротації, під час яких з’являлась можливість поспілкуватись відеозв’язком.

"Він стояв біля вікна у розбитій вщент будівлі. Чую – обстріл. Кричу у паніці. А він мені: "Ти ж не думала, що під час ротації у нас тут піонерський табір?".


"Все нормально"


Макс воював у 25-тій окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді. "Прийшов сержант, який служив у армії, оперативний резерв першої черги. І з перших днів йому довірили командувати відділенням", – згадує старшина роти Олександр.


Під порядкуванням командира відділення Максима Семенова було 11 хлопців. За словами старшини Олександра, захисники поважали свого керівника. А той у свою чергу намагався бути гарним наставником. Позивного не мав, всі звертались до чоловіка "Макс".

Старшина роти згадує, як Максим із ним ходив за продуктами та боєприпасами. На передові позиції підвезти їх не виходило, тому за 6 кілометрів пішки відправлялись самі захисники. Максим, як командир відділення, міг просто назначити відповідальних, але – ні. Ходив сам, щоб його хлопці мали час на відпочинок.


Шість кілометрів уночі в один бік, шість – в другий. Туди йшли легко, без навантаження, а от на позиції вирушали вже з вантажем – до 40 кілограма на спині.


"Питаю: "Не важко, Максе?". "Ні, все нормально", – відповідав він. Він був не зі скигліїв. Чоловік-стрижень", – говорить старшина Олександр.


Пройти відстань слід було одним махом, под тому шляху часто "прилітало". Під час обстрілу починали повзти або бігти. Одного разу потрапили під фосфорні снаряди.

"Хотілося його витягти. Але Макс казав, що пацанів не кине". В останній день йому промовила: "Мені вже все одно на честь, совість, пацанів, батьківщину. А ми… Ти про нас думаєш? ". Він сказав: "Я тут, бо думаю про вас"", – розповідає дружина Юлія.


Жінка тоді сильно нервувала, але мала бойовий настрій. Ввечері 7 травня Макс повинен був вийти на зв’язок, але не вийшов. Юля відганяла від себе погані думки, вперше за кілька місяців прийняла заспокійливі. Написала про це Максу, але він вже не прочитав її повідомлення:


"Це було вперше, коли не вистачило сил. Час, коли ще ні в що не віриш, але десь там все розумієш".


Остання позиція, на якій стояв Максим – селище Новоселівка Донецької області. Окоп, у якому був Семенов, накрили снаряди. Макс загинув від міни, що розірвалась поряд. З ним поліг і його друг, з яким потоваришував, дніпровець Євген Жандаров.


Тіла загиблих змогли забрати лише через кілька днів, коли вигнали з тієї землі ворога.


На прощання із 49-річним Максимом Семеновим у Дніпрі прийшли щонайменше 800 людей. Вони провели в останню путь спортсмена, активіста та захисника. На честь загиблого героя велоспортсмени влаштували невеликий пробіг вулицями міста.