top of page

«Від батька – жодного сліду». Історії людей, які змушені доводити смерть своїх рідних

З початку повномасштабної російсько-української війни більше 23 тисяч українців вважаються зниклими безвісти з формулюванням «за особливих обставин». Серед них – зокрема, ті, хто зник під час ракетно-бомбових ударів Росії. Доля таких людей офіційно невідома. Хоча родичі з упевненістю скажуть: вони загинули. Однак довести це вкрай складне завдання. Далі – розповіді родичів та поради і пояснення адвоката.


Текст підготований платформою пам'яті Меморіал спеціально для Української правди. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.


«Я знаю, що його прах – там, де він загинув»

Олександр Чувашин, фото надала Зоя Чувашина

3 березня 2022 року в Охтирці на Сумщині внаслідок авіаудару по ТЕЦ загинули п'ятеро людей. Трьох із них не вдалося знайти. Зокрема, й Олександра Чувашина – електрослюсаря з ремонту і обслуговування автоматики та засобів вимірювання 5 розряду.

«Саша поїхав на роботу на 8 ранку, я йому десь о 14-й подзвонила, він сказав, що все добре. А близько 5-ї вечора ми побачили, як летить літак. Він так низько летів, і в бік ТЕЦ. За секунд 10 я почула вибух. Нам станцію видно з городу, звідти біля труб почав йти такий сіро-жовтий дим. У мене зразу – думка про Сашу, я йому почала дзвонити – абонент недоступний. Потім подзвонила донька і каже, що розбомбили ТЕЦ. Так мій Саша більше додому і не прийшов», – каже Зоя Чувашина, дружина Олександра.

Наслідки удару по Охтирській ТЕЦ, фото з Вікіпедії

Російська авіабомба, імовірно ФАБ-500, влучила в котел, який ремонтувала бригада, серед працівників був і Олександр Чувашин. Тіла чоловіка та ще двох його колег не залишилося.

Після загибелі родина Олександра зіткнулася з труднощами у процесі доведення факту його смерті.


«Свідоцтво про смерть нам видали тільки 6 грудня 2022 року. Довго робили ДНК-аналіз, бо на місці вибуху ще знайшли останки. Ми з дочкою здавали біоматеріали, чекали, але все було безрезультатно (збігів так і не виявили, свідоцтво про смерть видали на підставі рішення суду.Авт). Від роботи нам не дали нічого, казали, що має бути якась велика компенсація і казали – чекайте. От ми і чекали. Нарешті, коли видали свідоцтво про смерть, я пішла з ним в соцстрах, а там кажуть – треба акт розслідування кримінальної справи, та в нас був тільки тимчасовий. Потім нам дали цей акт, але тоді почалася реформа соцстраху, і справи передали в пенсійний фонд. І ми знову чекали, і тепер теж чекаємо (коли пенсійний фонд розгляне справуАвт.)», – каже Зоя Чувашина.

Меморіал загиблим на Охтирській ТЕЦ, фото Зої Чувашиної

Мати Олександра Чувашина вирішила поставити сину пам'ятник на кладовищі – поруч із місцем, де похований його батько. У могилу поклали сумку загиблого з його особистими речами – окулярами, зарядним пристроєм для телефону, дружина поклала також кілька цукерок. Зоя ж разом із донькою відвідують меморіал на ТЕЦ.


«Я знаю, що його прах лежить там, на станції, де він і загинув. Тому для мене він там. І я туди до нього ходжу», каже Зоя Чувашина.


«Рятувальники знайшли лише їхні документи»


14 січня 2023 року о 15.30 росіяни поцілили ракетою Х-22 по житловому будинку за адресою Набережна Перемоги, 118 у Дніпрі. Жертвами теракту стали 46 людей. Світлана Вітальєва того дня втратила тата, маму і чоловіка.

«Вони поїхали оглядати квартиру, яку батьки купили в грудні 2022 року. Я їх чекала на святкову вечерю. Коли пролунав вибух, зрозуміла, що це якраз в тому керунку, де був їхній дім. Я стояла біля вікна і чекала на їхню машину, але вони все не їхали і не їхали», – каже Світлана.

Ірина Вітальєва, Віктор Вітальєв, Євген Соловйов, фото надала Світлана Вітальєва


Маму Світлани, Ірину, знайшли під завалами через кілька днів. Але перед тим, як загиблу впізнала дочка, її вже встиг ідентифікувати сусід із квартири поверхом нижче – як свою загиблу дружину. Тож спочатку свідоцтво про смерть виписали на інше прізвище. Втім, після короткого розслідування, вдалося отримати правильні документи.


Тим часом батька Віктора Вітальєва та чоловіка Євгена Соловйова так і не знайшли.


«Рятувальники знайшли лише їхні документи на полігоні, куди привозили рештки зруйнованого будинку. У мене та в брата чоловіка брали ДНК, співставляли їх зі знайденими на місці теракту останками, проте жодних збігів не було», – каже Світлана Вітальєва.

Наслідки влучання Х-22 по житловому будинку в Дніпрі. Фото Офісу Президента

Бойова маса російської ракети Х-22 – майже тонна. Вона складається зі суміші тротилу, гексогену і алюмінію. Головне призначення ракети – знищення авіаносців та авіаносних груп. Під час потрапляння ракети в борт корабля-цілі в ньому утворювалася пробоїна діаметром 22 метри та глибиною до 12 метрів. Від під'їзду будинку в Дніпрі, куди потрапила ракета, нічого не залишилося.


Процес визнання родичів Світлани загиблими тривав менш як пів року.


«Була дуже велика підтримка від міської влади: і юридично, і загалом усі йшли назустріч. Все було безплатно, навіть без натяку на те, щоб платити. Я звернулася до юристів десь у середині березня. Спочатку отримали довідку про те, що вони зникли безвісти. Судді пообіцяли, що вирішать все якомога швидше. Так і сталося. Адвокат постійно була на зв'язку, нагадувала, які документи потрібно принести, які зібрати. Все було дуже оперативно», – каже Світлана Вітальєва.


Своєму загиблому чоловіку вона планує поставити іменну лавочку на набережній Дніпра.


«Від батька – жодного сліду»

Юрій Абакумов, фото з архіву родини

2 березня 2022 року російський літак скинув авіабомбу ФАБ-250 на дев’ятиповерховий житловий будинок за адресою Центральна, 359 у місті Бородянка Київської області. На п’ятому поверсі там мешкав 60-річний Юрій Абакумов разом із дружиною.

«Тато був після трьох інсультів, сам пересуватися не міг, його доглядала мама. Коли були авіанальоти, вона спускалася в підвал, а тата не було кому зносити. 2 березня мама спустилася в сховище під час тривоги, через 5 чи 10 хвилин до удару всі вийшли на повітря з підвалу будинку, і мама каже – поки ми вийшли, я піднімуся, гляну, як Юра. І як тільки вона зайшла в під’їзд і піднялася – прилетіла бомба», – сказав Євген Абакумов, син Юрія Абакумова.

Житловий будинок в Бородянці після влучання ФАБ-250. Суспільне

Фугасна авіабомба ФАБ-250, яка впала 2 березня 2022 на житловий будинок у Бородянці, була призначена для знищення військово-промислових об'єктів. Пробивши дев’ять поверхів житлового будинку, ФАБ-250 вибухнула на першому, знищивши весь під'їзд.


«Я в той час був у Кременчуці, всі дні намагався додзвонитися до батьків, але вони були поза зоною досяжності. Коли Бородянку визволили, одразу ж поїхав до батьків. Мені тоді подзвонив сусід і сказав, що знайшли тіло мами. Про батька жодних відомостей не було», – каже Євген Абакумов.

Житловий будинок в Бородянці після влучання ФАБ-250, автор фото – Суспільне

Син кілька разів здавав ДНК-тести для впізнання, писав заяви в поліцію та СБУ. Однак жодного сліду від його батька знайти не вдалося. Найімовірніше, тіло чоловіка випарувалося під час вибуху бомби.


До сьогодні Юрій Абакумов вважається зниклим безвісти. Син нарікає – сприяння від держави та правоохоронних органів він не мав. Його звернення залишилися без відповіді, юридичну допомогу від органів місцевої влади йому не надавали, а найняти приватного адвоката він не мав коштів.


Пояснення та поради юриста

Олексій Ясюнецький, адвокат. Фото – Житомир.онлайн

Правозахисник і адвокат Олексій Ясюнецький пояснює, чому справи про визнання загиблими людей, які зникли безвісти внаслідок російських ракетно-бомбових ударів, складні та довготривалі.


«Судмедексперти завалені роботою, а без їхнього висновку слідчі не можуть закрити кримінальну справу. Час іде, одні вказують на інших, такі справи можуть розглядатися по року і більше, і це надзвичайно уповільнює процес», – каже Олексій Ясюнецький.


Адвокат наголошує – визнати людину, яка зникла, загиблою може лише суд, який аналізує надані для цього докази. Адже потрібно довести, що людина дійсно загинула.


«Після події – наприклад авіаудару – відкривається кримінальне провадження. Слідчі здійснюють фото і відеозйомку місця події, встановлюють обставини. Спочатку людина вважається зниклою безвісти. Для цього статусу близьким родичам потрібно написати заяву про розшук у Нацполіцію, потім відомості про цей факт вносять до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин», – каже Олексій Ясюнецький.


Якщо на місці трагедії знайшли людські останки, родичам загиблих треба здати зразки ДНК для порівняння. Коли після проведення всіх тестів виявиться, що жодного збігу немає, треба звернутися до суду із заявою про визнання людини померлою.


До заяви слід додати докази, які свідчать про безрезультатний розшук людини, відомості про її останнє місце перебування, а також повідомлення про бойові дії або фізичні втрати за місцем перебування. Збір доказів також передбачає отримання відповідей на запити від державних органів про те, що зникла людина у визначений час не перетинала державний кордон. Також це можуть бути витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо реєстрації заяви про злочин щодо зникнення чи смерті особи, фото, відео, статті ЗМІ щодо обстрілів, покази свідків.


На підставі рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану видасть свідоцтво про смерть. Опісля родичам загиблого чи загиблої можна приступати до оформлення спадщини та вирішувати інші майнові питання, пов'язані з виплатами і відшкодуваннями.

Пошукові роботи на місці влучання у житловий будинок у Дніпрі. Фото ДСНСУ

Історії, про які було згадано на початку цього матеріалу показують, що значну роль в пришвидшенні процесу оформлення всіх документів відіграють місцеві органи влади. Світлана Вітальєва неодноразово зазначала, що влада Дніпра йшла назустріч родичам постраждалих, забезпечувала їх юридичним супроводом на всіх етапах розслідування. Натомість Зоя Чувашина та Євген Абакумов наголошували, що підтримки від місцевої влади було мало. Це може бути пов'язано з тим, що на початку повномасштабної війни місцеві адміністрації ще не мали напрацьованого алгоритму допомоги родичам загиблих за особливих обставин. Адже родичі Євгена та Зої загинули на початку 2022 року, а Світлана втратила своїх рідних через майже рік після початку повномасштабної війни.

Адвокат Ясюнецький також наголошує – родичам загиблих варто також подавати заяви до Міжнародного кримінального суду в Гаазі.

«Це потрібно для того, щоб цим звірствам була надана належна правова оцінка, це як Нюрнберг, про звірства нацистів під час Другої світової будуть пам'ятати вічно. Якщо б його не було – ніхто б про них зараз не згадував. Те саме і з Росією – вона має мати свій Нюрнберг, всі повинні пам'ятати про її злочини. Не важливо, скільки часу це забере – роки чи десятиліття – ми повинні подавати заяви про загиблих громадян України», – каже він.


автор: Володимир Мисан-Мілясевич

Comments


bottom of page