Не лише Володимир Путін, але й виконавці нападу на Україну повинні понести відповідальність за свої військові злочини. Один з варіантів – кримінальній суд у Гаазі. Сотні активістів та юристів вже зараз працюють над тим, щоб злочинці були покарані. Один з таких людей – житомирський адвокат Олексій Ясюнецький, який вже пів року безкоштовно допомагає рідним загиблих формувати заяви до Гааги. Наскільки українці мотивовані судитися з ворогом, які історії найбільше вразили адвоката та коли чекати реального покарання?
Текст підготований платформою пам'яті Меморіал спеціально для 24 каналу. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
Під час війни кожен на своєму місці
– Коли і як ви почали готувати заяви в суд Гааги?
– На початку квітня через знайомих київських клієнтів до мене звернувся досвідчений адвокат з Сан-Марино Акіле Кампанья, який має право представляти інтереси людей в Гаазі й низці інших міжнародних судів. Йому мене рекомендували, раніше знайомі ми не були. Запропонував співпрацю у наступному форматі: я займаюся збором матеріалів, він – здійснює представництво громадян у судовому процесі. Я погодився, і у квітні ми розпочали роботу.
Олексій Ясюнецький, Акіле Кампанья
Для мене це як різновид волонтерства. Я вважаю, під час війни кожен на своєму місці має допомагати тим, що виходить найкраще. Вважаю своїм обов’язком довести людству ті звірства, які коять росіяни, щоб міжнародне співтовариство надало їм належну правову оцінку.
– Скільки уже заявлено, люди з яких регіонів найчастіше звертаються?
– Слід розділяти справи, які вже подані, і ті, що перебувають в обробці. Перших близько 40, других – майже 90. Переважно це тяжкі злочини, вбивства і майнові справи. Останніх лише декілька десятків, спершу ми намагаємося допомагати людям, котрі втратили близьких.
Перші заяви мені направили знайомі знайомих. Потім цією діяльністю зацікавилися журналісти, почався розголос, і пішов сплеск активності. Географія звернень – це Буча, Ірпінь, Житомир, у якому я живу, і область загалом. Публічно свої контакти ми поки нікуди не викладали і реклами не замовляли. Звернення, зазвичай, надходять через мою сторінку у фейсбуці та через електронну пошту: yasyunetsky@gmail.com.
Олексій Ясюнецький
– Як відбувається збір необхідних для подачі заяви матеріалів?
– У кримінальних справах про воєнні злочини щодо вбивств потерпілими є близькі родичі загиблих (згідно з українським законодавством це: батьки, діти і той з подружжя, хто вижив). Але не всі випадки можуть вважатися воєнними злочинами – це оцінює склад суду. Наведу приклад стовідсоткового воєнного злочину: солдати зайшли на подвір’я і вистрелили людині в голову. Причина: особа не є комбатантом, і необхідності її вбивати не було.
Сам процес звернення не складний. Міжнародним кримінальним судом розроблені на сайті спеціальні форми для звернень українською мовою. Моя місія – допомогти правильно заповнити їх і сформувати додатки. Потрібні документи: свідоцтво про смерть, виписка лікаря про причини загибелі, фотографії, паспорт заявника і докази родинних зв’язків. Документи відправляю Акіле, він обробляє і звертається до суду. У нього є можливість завантажувати матеріали на сайт установи зі спеціальним ключем від імені адвоката.
Якщо якісь документи відсутні, я можу зробити адвокатський запит до тієї чи іншої інстанції, аби допомогти заявнику. У випадку, коли документи в порядку, процес подачі заяви займає небагато часу.
– Яка мотивація у родичів загиблих, які подають до суду?
– Якщо в двох словах: знайти винних, притягнути їх до відповідальності та домогтися компенсації. Деякі родичі спочатку звертаються до мене, а потім починають вагатися. Мовляв, скільки часу й зусиль треба витратити, а людину вже не повернеш. Я пояснюю їм: якщо злочини російської армії не закарбувати в пам’яті людства, вони зникнуть через покоління, якими б страшними не були.
Так, це непростий процес і не один рік він може тривати. Але ніякого формалізму тут немає. Лише реальне обвинувачення з конкретними обвинувальними вироками і справжніми ув’язненнями.
Акіле Кампанья
– Чи вважаєте ви, що робите внесок у формування національної пам’яті про російські воєнні злочини в Україні?
– На державному рівні працює міжнародна дослідна група, що фіксує всі ці злочини. Ми ж представляємо конкретного потерпілого, працюємо паралельно з державою. Ми – лише цеглинка у цій системі. З повідомлень преси я знаю, є ще колеги, які займаються подібною роботою, але ми з ними не спілкуємося. Утім, задача у всіх нас єдина – сприяти тому, щоб таке більше не сталося в майбутньому.
– А яка мотивація у вашого партнера Акіле Кампанья?
– По-перше, він бажає долучитися в якості волонтера. Він дуже переймається нашою країною і вважає своїм обов’язком допомогти їй у скрутну годину. А по-друге, будь-який бізнес, на його думку, має нести соціальне навантаження, і юридичний – не виняток.
Олексій Ясюнецький
– Що найважче для вас у цій роботі та чи багато часу вона у вас відбирає?
– Раніше роботи було небагато. Зараз ця діяльність займає левову частину мого життя. Буває, протягом усього робочого дня сиджу над заявами потерпілих. Зараз я навіть подумую написати якийсь грант, щоб міжнародні донори профінансували її. Я дуже гордий цим займатися, вважаю своїм громадянським обов`язком допомагати українцям виборювати правду і справедливість.
Акіле також дуже багато цим займається, на рівні зі мною. І ця робота не оплачувана, це принципово: ніколи не буду просити грошей у співгромадян, треба краще допомагати ЗСУ.
– Яка справа вам найбільше запам’яталася?
– Їх дві: мого земляка Володимира Ободзинського й Олександра Чикмарьова з Бучі. У першій з них чоловік втратив одразу три покоління своїх рідних, коли російська бомба влучила у будинок родини. У другій – росіяни розстріляли дружину і двох дітей, вони загинули на очах у батька.
Взагалі кожна справа важлива, немає такого: подав документи і забув. Усі вони пронизані болем і, звичайно, вкарбовуються в мою свідомість. Є певне моральне виснаження, загальна втома.
У юристів та адвокатів є, свого роду, професійні мозолі на кшталт лікарських. Ми хоч і не проводимо розтини щодня, але також змушені відкидати власні емоції і професійно робити свою справу.
Також я постійно намагаюся підтримувати зв’язок з родичами загиблих. Вони періодично телефонують, ми доопрацьовуємо документи і попутно спілкуємося.
Мер Житомира Сергій Сухомлин, Акіле Кампанья та Олексій Ясюнецький
– Які особисті висновки ви зробили під час роботи з матеріалами російських воєнних злочинів?
– Стосовно поведінки російської армії: вони завжди так робили. Дивно, якби було по-іншому. Я дивився російський меморіал, в Чечні та Придністров’ї було те ж саме: зав’язані за спиною руки, прострелені голови, знайдені масові поховання. Просто не було швидкого мобільного інтернету, щоб показувати це.
Воєнні злочини – візитівка Росії. Тому і треба їх перемогти. В якій би формі ця імперія не існувала, вона є злом за своєю суттю: знищує свій народ і своїх сусідів.
Якщо ця держава після нашої перемоги збережеться в цих кордонах і з цією філософією, рано чи пізно війна повториться. Можливо, постраждає хтось інший. Тому ми зараз б’ємося за нашу свободу і за свободу вільного світу.
Автор: Андрій Соков
Фото: з архіву Олексія Ясюнецького