Ізюм. 9 березня, 7.00. Будинок на Першотравневій, 2, у підвалах якого ховаються десятки людей, росіяни обстрілюють з танків, а потім – завдають авіаційних ударів. Вціліли лише два крайні під'їзди. Загинуло більше 50 людей. Півтора місяця до руїн цього будинку приходила Галина Жихарєва. Російські солдати проганяли її, але жінка приходила день у день і молилась, щоби її рідні вижили. Та остання надія згасла, коли завали почали розбирати і витягати тіла. Вісім рідних їй людей пішли з життя.
Фотографії могил цієї родини облетіли мережу. Загинули:
Дмитро Столпаков – 33 роки;
Олена Столпакова – 31 рік;
Олександра Панюхно – 8 років;
Олеся Столпакова – 5 років;
Марія Жихарєва – 13 років;
Олександр Жихарєв – 49 років;
Тетяна Жихарєва – 49 років;
Людмила Сокол – за попередньою інформацією жінка мала понад 70 років.
Лише тепер, коли місто вільне від російських окупантів, світ дізнався про цю трагедію.
Поховання родини Столпакових-Жихарєвих, фото Анни Черненко
Текст підготовлено командою платформи пам'яті Меморіал спеціально для «Української правди». Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
«Досі пам’ятаю його життєрадісну усмішку…»
Мама Дмитра Столпакова Маргарита Смолярова, архів родини
59-річна Маргарита Смолярова – мама 33-річного Дмитра Столпакова. Останні п'ять років живе і працює в Польщі. Востаннє сина, невістку Олену та онучок Олександру й Олесю вона бачила напередодні війни. Гостювала на зимові свята. З Ізюма Маргарита виїхала 17 лютого…
Про Дмитра мама згадує з теплотою в голосі. Син народився у Капитолівці неподалік Ізюма, там ходив у школу. Мав здібності до природничих наук, особливо математики. Довгий час ріс без батька.
Дмитро Столпаков, архів родини
«Він – гарний хлопчина. Займався спортом, грав у футбол за команди Ізюмського району. З дитинства рибалив, хоча сам риби не їв. А от що любив їсти, то мій борщ і смажену картоплю», – каже Маргарита.
Зараз місця, де полюбляв ловити рибу Дмитро, частково розбомбили…
Маргарита пригадує, як у дитинстві син ходив із нею по гриби. До місцевого лісу йшли лише вдвох. Дорогою обговорювали навчання, дівчат, футбол. Дмитро нерідко дослухався до маминих порад.
Однокласниця Анна Слюсаренко пригадує загиблого дуже енергійним та життєрадісним.
Дмитро Столпаков на футбольному полі, архів родини
«Пам’ятаю його усмішку, коли виходив на поле. Брати Столпакови (інший брат Дмитра загинув кілька років тому, – ред.) були високі і красиві. За ними впадали всі дівчата школи», – пригадує Анна.
Після 9-го класу Дмитро вступив в ізюмський аграрний ліцей №61 на спеціальність «агроном». В університет не йшов навчатись. «Були складні часи, і треба було працювати», – каже мама чоловіка.
З юнацьких років син підробляв на будівництві. Згодом їздив на заробітки за кордон. А останнім часом працював на пилорамі в Ізюмі.
Дмитро і Олена Столпакови, архів родини
Із дружиною Оленою Дмитро познайомився шість років тому через інтернет, хоча вони й жили неподалік один одного в Ізюмі. Зустрічалися приблизно шість місяців. А невдовзі Дмитро показав фото Олени мамі, й рішуче сказав: «Лєночка мені дуже подобається, тому тут без варіантів: прийми, мамо, мій вибір, я одружуюся».
«Ми дуже дружно жили. Лєночка – це не невістка, це – моя донечка», – каже Маргарита Смолярова.
«Лєна була компанійська, гуртувала довкола себе друзів»
Олена Столпакова народилася 1 лютого 1991 року в Ізюмі. Разом зі своїми батьками Олександром і Тетяною Жихарєвими жила в будинку на Першотравневій, 2. Дмитро Столпаков – її другий чоловік. Від першого шлюбу в Олени народилася донька Панюхно Олександра. Дмитро виховував її як рідну, дуже любив.
Олена Столпакова, архів родини
Олена Столпакова здобула середню професійну освіту – вивчилась на бухгалерку. Пізніше вступила в один із вишів Харкова, була студенткою і разом з тим працювала менеджеркою й товарознавицею в ізюмському супермаркеті.
Рідні кажуть, що Олена дуже смачно готувала та любила сервірувати стіл.
«Пам’ятаю, як у мене був день народження, Лєна – вагітна Олесею (молодшою донькою – ред.) – їде в інший район міста для того, щоб накрити стіл і сервірувати його. І це все заради мене. ЇЇ коронні страви – голубці і гриби. Діма ж любив їх збирати. А риби ловив так багато, що Олена часто казала, що вже й не знає, куди її дівати», – пригадує подруга Олени та родини Тетяна Луніна.
Колишній чоловік Тетяни Євген Самотуха мешкав в одному будинку зі Столпаковими. Жінки познайомилися, коли обоє були вагітні. Відтоді дружили.
Дмитро та Олена Столпакови з Тетяною Луніною, архів Тетяни
«Олена не любила сидіти вдома. Постійно кликала мене погуляти, сходити на річку, покататися на човні. А Дмитро був буквально «хворий футболом». Грали з Євгеном за капитолівську команду «Сатурн». Постійно запрошували нас на матчі», – пригадує Тетяна.
Олена Столпакова, за словами її подруги, була творчою людиною. Робила на замовлення прикраси для днів народжень, сувеніри. Любила танцювати, співати.
«У них вдома було обладнання для караоке і ми співали, – каже Тетяна Луніна. – Лєна була компанійська, завжди гуртувала довкола себе друзів. Навіть у важкі періоди ми зустрічалися. Підтримували одна одну», – каже Тетяна.
«Це були золоті дівчатка»
Родина Столпакових святкує Новий, 2022-й, рік, архів родини
Старша донька Олени Олександра народилася 22 серпня 2013 року, а молодша Олеся – 27 квітня 2016-го.
«Сашу ми виховували з одного року. Вона закінчила 5 клас, а Олеся мала якраз цього року йти в перший – у ту ж школу, що і їх мама ходила, навпроти будинку. Це були золоті дівчатка», – крізь плач розповідає про онучок бабуся Маргарита.
Олександра відвідувала гурток танців, виступала на сцені.
Олександра Панюхно (справа), архів подруги родини Тетяни
Подруга родини Тетяна Луніна каже, що їй особливо запам’ятався танцювальний номер Саші «Дивна Квітка».
«Це дуже красивий патріотичний танець, гарно поставлений», – говорить Тетяна. Її донька Поліна також відвідувала цю танцювальну студію. Там навчали сучасним та українським народним танцям.
5-річна Олеся ж ходила в дитячий садок. Вона теж любила танцювати, а ще – співати. Коли бабуся Маргарита приїжджала з Польщі дівчатка проводили багато часу в неї у Капитолівці.
«Разом ми гуляли, ходили в кіно», – пригадує Маргарита.
Олеся Столпакова, фото з архіву родини
Олександра дбала про свою молодшу сестричку. Допомагала мамі, коли Олеся лише народилася: змінювала підгузки, наглядала за малечею.
Олександра та Олеся, архів родини
Сестри любили одна одну, хоча були різні за характерами. Олександра, за словами рідних, – більш поміркована, слухняна. Олеся ж – непосидюча, весела щебетуха. Як і більшість дітей їхнього віку, вони «залипали» в гаджетах, гралися ляльками, малювали… Жили і раділи життю.
«У тьоті Тані і дяді Саші пів Ізюма купували взуття»
Родина Жихарєвих: Олександр, Тетяна, Олена і Марія, архів родини
В одному під'їзді будинку на вулиці Першотравневій 2, але на іншому поверсі жили також батьки Олени Столпакової: Олександр і Тетяна Жихарєви з молодшою донькою Марією.
«Вони постійно ходили в гості один до одного. Я теж частенько забігала до дяді Саші і тьоті Тані. Навіть був випадок смішний. Одного разу в квартирі Олени вийшли на балкон і ненавмисно закрилися там. Діти не змогли нам допомогти. Ми подзвонили дяді Саші, і він нас відкрив», – каже Тетяна Луніна.
Жихарєви народилися в один рік і місяць: Олександр – 4 січня, а Тетяна – 16 січня 1973 року.
Олександр і Тетяна Жихарєви, архів родини
Вони були підприємцями. На центральному ринку торгували дитячим взуттям. Мали і свій магазин «Яркий Я». За словами Тетяни, у них пів Ізюма купувало взуття.
«Це був сімейний бізнес. Спочатку торгували на ринку, а потім, коли справа пішла вгору, відкрили магазин. Бізнесом займалися всі, навіть мама Олександра – бабуся Галина», – пригадує подруга Олени Тетяна.
Олександр був добрим та позитивним чоловіком. Коли подруги Олена і Таня сумували – завжди міг їх розвеселити. Допомагав і підтримував доньку за першим покликом, але ніколи не втручався у стосунки Олени і Дмитра.
Олександр Жихарєв любив збирати гриби та проводити час із родиною, архів родини
У соцмережах чоловіка – багато фото з родинного відпочинку. Разом з дружиною вони любили збирати гриби, гуляти на природі, бували за кордоном. Про Тетяну Жихарєву друзі згадують теж лише найкраще. Кажуть, що вона була дуже інтелігентною та начитаною жінкою. Жінка любила вишивати, мандрувати. Часто брала внучок з собою на відпочинок на морі. Разом вони ходили й на льодовий майданчик, грали в кеглі.
Тетяна Жихарєва любила подорожувати.
Олександр і Тетяна мали вищу освіту, вступили на навчання, ставши батьками Олени. Тож дівчинкою більше займалася бабуся Людмила Сокол – мама Тетяни. Вона допомагала дбати й про молодшу доньку пари – Марію Жихарєву.
Марія Жихарєва, архів родини
Марія Жихарєва, молодша донька Олексанра й Тетяни, народилася 17 березня 2008-го. Була скромною, трохи сором’язливою. Навчалась у гімназії, гарно малювала, відвідувала художню школу, захоплювалася культурою аніме.
«Олена з Марією були дуже близькі останнім часом. Як відчували, що їм ще небагато залишилося», – каже Тетяна Луніна.
«Марія хотіла виспатись без звуків вибухів і щось нормальне з’їcти…»
Тетяна каже: коли почалось повномасштабне вторгнення Росії в Україну в Ізюмі було відносно спокійно. Олена із сім’єю не хотіли евакуюватись з рідного міста, хоч мама Дмитра і просила їх зробити це.
«Ми тоді думали, що за декілька днів це закінчиться і все буде добре. Не очікували, що події розгортатимуться саме так…», – каже Тетяна Луніна.
Столпакови і Жихарєви переховувалися під час обстрілів у підвалі будинку. Між обстрілами поверталися у квартиру, готували їсти, грілися…
Маргарита Смолярова востаннє спілкувалась із сином Дмитром 6 березня. Вони переписувалися у вайбері, зв'язок був поганий.
«Я запитала, як справи. Дмитро відповів: “стабільно, нормально”. Лєночка і онуки привітали мене з днем народження. Діма сказав, що чекають 1-го вересня в гості, бо Олесю треба вести до школи в перший клас. Син дуже хотів, аби вся родина зібралася разом», – плаче Рита.
6 березня востаннє з подругою по телефону говорила і Тетяна.
«Я пропонувала їхати з Ізюма, вона відмовилася. Місто в ті дні сильно бомбардували. Ми сиділи в підвалі, і не знали, по яких районах б’ють», – пригадує жінка.
Подруга 13-річної Марії Жихарєвої Поліна розповідає, що коли вони востаннє переписувались, дівчина була налякана. «Дуже хотіла виспатися без звуків вибухів та щось нормальне з'їсти», – пригадала Поліна.
Наступного дня зв’язку з родиною не стало.
«7 і 8 березня я намагалася додзвонитися до всіх, але не вдавалося. Син мене попереджав, що так може бути. 9-го числа я почала страшенно панікувати. Мільйон разів набирала номери телефонів дітей, сватів, рідних, які залишилися в Ізюмі… Та все марно», – з розпачем у голосі розповідає Маргарита.
Бабуся Галина щодня ходила на руїни будинку. Молилася і плакала
9 березня о 7.00 будинок на Першотравневій, 2 росіяни спочатку обстріляли з танків, а потім завдали авіаційних ударів. Вціліли лише два крайні під'їзди, все інше – зруйновано вщент. У підвалі будинку того дня загинули близько 50 людей… Загинули там і сім’ї Жихарєвих та Столпакових…
Будинок на Першотравневій, 2 в Ізюмі після обстрілів росіян, Суспільне
Понад місяць російські військові не дозволяли підходити до руїн будинку. Але бабуся Галина, мама Олександра Жихарєва, кожного дня впродовж півтора місяця приходила на Першотравневу, 2. Чекала. Молилася. Сподівалася, що її рідні вціліли. І хоч її відганяли російські військові, та вона вперто поверталася і голосила над руїнами.
На початку квітня місцеві жителі за допомогою найпростішої техніки й комунальних служб почали розбирати завали. Тіла важко було впізнати. Трупи сильно обвуглилися…
Татуювання Дмитра, яке допомогло ідентифікувати його тіло, архів родини
Та материнське серце впізнало сина Олександра. Також Галина змогла впізнати Дмитра та Олену – за татуюваннями. У жінки на руці була фраза арабською мовою, а на ключиці – перо; у чоловіка – крила на всю спину (це тату було подарунком Дмитру від Олени на день народження). Марію і Тетяну Жихарєвих пані Галя так і не впізнала…
«Від авіаційного удару будинок розкололо навпіл… Коли їх знайшли, то говорили, що вони лежали, притулившись один до одного», – ледве вимовляє Тетяна Луніна.
«Мені приснилось, що вони йдуть на захід сонця…»
Маргарита Смолярова дізналась про загибель рідних на початку квітня. Їй показали відео у Facebook…
«Я думала, що зійду з розуму! Я до останнього не могла повірити, що все це правда. Що більше ніколи не побачу сина й невістку, долоньки онучок не торкнуться моєї щоки», – плаче мама Дмитра. Їй особливо болить, що не змогла з попрощатися з рідними, похоронити їх.
Подруга Тетяна Луніна каже – похорон Столпакових-Жихарєвих допоміг організувати однокласник Олени. Тих, кого впізнала Галина Жихарєва, російські військові поховали з табличками. Про це їх довелось благати, адже хотіли скинути всіх у братську могилу.
Тетяну і Марію Жихарєвих, тіла яких так і не впізнали, похоронили в загальній могилі…
Тетяна каже, що після трагедії усі загиблі снились їй.
«Якогось дня здалося, що почула запах парфумів Олени. Дуже добре пам’ятаю його дотепер… А потім вночі приснився сон. Був червоно-жовтий захід сонця. Я стояла позаду всіх загиблих із родини Жихарєвих-Столпакових. Вони трималися за руки і йшли у напрямку заходу сонця», – із трепетом розповідає Тетяна Луніна.
Подруга пригадує: Олена часто жартувала, що вони з Дмитром настільки люблять один одного, що, як за Шекспіром, помруть в один день. За іронією долі, біля лісу, де їх знайшли є кладовище, яке місцеві називають «У Шекспіра»...
«Лєна так любила життя, і про смерть ніколи не задумувалася. Я постійно згадую про них і плачу. Разом ми пережили багато яскравих моментів. Їздили на річку поряд із містом, на пляж «Шум». Жили в наметах, варили уху, сміялися, жартували…», – говорить жінка.
Однокласниця Дмитра Анна Слюсаренко, каже, що Ізюм – депресивне місто, з якого хотілося вирватися, адже був на межі “русского міра”. А зараз, по-новому переосмислюючи його роль, Анні дуже важко прийняти, що частина її однокласників стала на захист держави, хтось постраждав як Дмитро Столпаков та його родина, а хтось – здавав українців…
Стихійний цвинтар загиблих від дій росіян в Ізюмі, фото Анни Черненко
Родина Столпакових мала чимало планів. Олена хотіла зробити ремонт у квартирі, навіть домовилася зі своєю подругою купити шпалери навесні. А влітку Столпакови хотіли поїхати за кордон на море…
1 вересня планували відправити Олесю до школи. Коли востаннє приїжджала до рідних, то займалася з нею: вчила писати, рахувати. 1 вересня – це була наша велика мрія…”, – розповідає з сумом у голосі Маргарита Смолярова.
Жінка досі не може прийти до тями після цієї масштабної трагедії. Утім каже, що тримається заради своєї доньки, яка нині живе в Умані, і вагітна. До слова, донька разом із чоловіком брали участь в АТО.
«Треба жити далі і допомагати рідним людям», – говорить жінка.
В Ізюмі мешкає старша сестра Маргарити, її невістка з онуками. Після звільнення міста, попри поганий зв'язок, жінки спілкуються, розраджують одна одну.
У грудні Маргарита планує поїхати в Ізюм та піти на могилу до родичів. Каже, що попри все – запам'ятає усіх їх радісними та усміхненими.
Авторка: Інна Кубай