48-річна Оксана Пирхало – одна з майже трьох десятків жертв російського обстрілу торгового центру «Амстор» у Кременчуці 27 червня. Жінка довго йшла до своєї мрії і була успішною власницею салону краси «Іван та Марія». Того дня вона вирушила в ТРЦ по бойлер, ця буденна справа стала фатальною… Ким була Оксана, як розвивала свій бізнес та що з її салоном зараз?
Текст підготований платформою пам'яті Меморіал спеціально для «Ліга. Бізнес». Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
27 червня. Зателефоную ввечері
27 червня 2022 року Оксана вирушила з роботи до торгового центру «Амстор» – хотіла купити бойлер. Саме в той час по торговому центру вдарила російська ракета.
«Зірочка, я поспішаю, зателефоную ввечері», – це були останні слова Оксани, які почула її донька Марія Пирхало близько 13:00. Близько 14:00 у Кременчуці пролунав сигнал тривоги, а опісля у ТЦ «Амстор» влучила російська ракета.
Марія дзвонила мамі багато разів поспіль, але відповіді не було.
«Про те, що планує купити бойлер, мама говорила у неділю. Я взагалі забула про це, думала вона на роботі. Але коли згадала, то все стало зрозуміло… Вона любила «Амстор». Я подзвонила татові і братові. Батько їздив по лікарнях, шукав маму», – пригадує донька.
Колега загиблої Ірина Євсєєва каже, що родичі та друзі Оксани Пирхало чотири дні були в очікуванні, в надії, що Оксана все ж вижила.
«Це було страшно. Ми сподівалися, що вона десь у лікарні… Ми всі її шукали», – згадує Ірина.
Надії на краще не справдилися…
Салон «Іван та Марія»
Оксана родом із Кам’янського на Дніпропетровщині. Ще у ранньому дитинстві брала ножиці та завзято робила зачіски улюбленим іграшкам. Мрія стати перукаркою не згасала з часом, здобувала фах в училищі і вже з 15 років Оксана робила зачіски
людям.
Для неї перукарство було справою життя. Оксана відвідувала курси для покращення навичок, багато навчалась та працювала. Врешті за 15 років практики змогла
відкрити власний салон. Це був улюблений заклад для багатьох у Кременчуці.
Оксана Пирхало, фото з особистого архіву
«До цього мама йшла з самого дитинства», – каже Марія Пирхало.
Салон Оксана назвала на честь дітей – «Іван та Марія». Колега Ірина Євсєєва каже, що діти і робота – це було те, в що жінка вкладала всю свою душу.
Секрет успіху Оксани Пирхало – прозаїчний. Жінка багато працювала над професійним розвитком. Навіть коли вже мала не один десяток років досвіду.
«Мама їздила на семінари, навчання та курси. Вона вважала, що перукарство – це професія, яка не має меж. І що їй, маючи понад 30 років досвіду, ще є чому вчитися. Але найдивовижніше, що у мами в роботі багато всього йшло зсередини, навіть десь інтуїтивно», – розповіла Марія Пирхало.
Оксана Пирхало мала індивідуальний підхід до кожної клієнтки, каже її донька. Багато з відвідувачок залишалися з нею надовго.
«Чимало клієнток мами – ще від самого її переїзду до Кременчука. 25 років! Це, напевно, найкращий відгук, коли люди з тобою так довго. Жінки, які у неї обслуговувалися, любили приходити в салон не лише за фарбуванням, стрижкою чи укладкою, а й, щоб побалакати та випити чашку кави. Атмосфера там була дуже теплою», – розповіла Марія Пирхало.
Оксана Пирхало, фото з особистого архіву
Мріяла бути модною бабусею
Попри любов до власної справи, жінка не зациклювалась лише на ній. Вона подорожувала, захоплювалась кулінарією.
«Мама мала і коронні страви, і експериментувала з новими. Дуже любила пекти, – каже донька Оксани. – Також мама захоплювалась модою. Такого відчуття смаку ще пошукати треба! Мама часто любила казати, що буде модною бабусею».
Оксана мріяла про онуків. І навіть казала, що заради проведення часу з ними
готова відмовитись від своєї справи.
Оксана Пирхало, фото з особистого архіву
Вона просто – най
Справа Оксани живе. Після загибелі матері салоном тепер опікуються її діти. Зізнаються: швидко вникнути у справо їм непросто, але мамин бізнес планують розвивати далі. Адже це була її мрія з дитинства.
Марія каже, що саме завдяки вихованню та знаннями, якими мама ділилась, вона тримається на плаву.
«Кожен, хто її знав, знає, яка вона дивовижна, неординарна. Не така, як усі. А для мене, тата, брата, бабусі і тіток вона просто – най. Багато можна було б ще сказати про маму, тільки найбільше моє бажання робити це в теперішньому часі, а не в минулому…», – каже Марія.
Авторка: Ярослава Вольвач