top of page

«Ватажок собак». Фільм про рятувальника-кінолога, який загинув під час евакуації побратима

Валентин Бордаков мріяв відкрити кінологічний центр, рятувати і виховувати собак. Але повномасштабне вторгнення все змінило. 23-річний хлопець вирішив долучитися до лав Збройних Сил і захищати рідну Чернігівщину. Згодом Валентин обороняв Харківську область, а потім був направлений під Бахмут на Донеччині. Службу проходив на посаді бойового медика. Загинув внаслідок мінометного обстрілу 3 листопада 2022 року під час евакуації пораненого побратима.


Фільм створено платформою пам'яті Меморіал. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.


Валентин ще змалку мріяв бути потрібним людям, рятувати й допомагати. Так і сталося. З 2019 року він працював начальником пошуково-рятувального відділення аварійно-рятувальної частини ДСНС у Чернігівській області.


Хлопець обожнював собак, тому майже увесь вільний від роботи час присвячував саме кінологічній справі.



Валентин з Беллою. Джерело: сімейний архів

«В нього з дитинства була ця прихильність до тварин. Він мав, наче дар. Коли брався за собачок якихось, у нього це все виходило. Колись хтось навіть сказав про нього: «Собачий ватажок», – розповідає Наталя, мама Валентина.

Під час навчання в Черкаському інституті пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля хлопець познайомився з Іриною – своєю майбутньою дружиною.



Валентин під час навчання в інституті. Джерело: сімейний архів

«Я пам'ятаю, вони танцювали з Валентином вальс. І я тоді подивилася і зрозуміла, що вона точно стане його дружиною», – згадує Наталя.

Валентин був чуйним та уважним хлопцем, тому й пропозицію зробив дуже романтично: з трояндами та вуличними музикантами.


Весілля Ірини й Валентина. Джерело: сімейний архів

Згодом в родині Валентина й Ірини народився синочок Діма.

Валентин мріяв про відкриття кінологічного центру. Але коли 24 лютого 2022 року в Чернігові пролунали перші вибухи, він вирішив, що має долучитися до Збройних Сил. Ірина намагалася відмовити чоловіка йти у військо, та його було не зупинити.


«Першого дня він метався по всій квартирі. Казав: «Боже, там вмирають пацани, молоді, а я тут сиджу вдома, відсиджуюсь». Йому треба було щось робити, комусь допомагати», – згадує Ірина.

Наступного дня Валентин добровольцем пішов до військкомату. Потрапив до складу 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського. Службу проходив на посаді бойового медика, оскільки володів професійними навичками евакуації поранених, наданні медичної допомоги, швидко орієнтувався у критичних ситуаціях.


Валентин під час служби. Джерело: сімейний архів

«На Бахмутський напрямок ми потрапляли тричі. Перший раз – влітку. Тоді ще таких важких боїв поблизу міста не було. Там ще відчувалось якесь життя. Під час третьої ротації інтенсивність обстрілів там була настільки сильною, що вони не стихали майже цілодобово», – ділиться Юрій, побратим Валентина.

Рідним про постійну небезпеку, в якій перебував, хлопець майже не розповідав. А якщо по телефону було чути приліт, казав, що то хвіртка грюкнула, а довкола все тихо. З побратимами Валік теж був завжди веселий і позитивний.


«От вранці встаємо, наприклад, і він заходить. І починається якесь тепло. Враження, що щось таке – благодать якась спустилася з неба, от чесно», – згадує посестра Оксана.


Валентин на службі. Джерело: сімейний архів

Щодня Валентин ризикував своїм життям заради порятунку побратимів. Так було і 3 листопада 2022 року. Валіку по рації розповіли про пораненого побратима. Він зі своєю групою під мінометним обстрілом ворога висунулися на позиції, щоб забрати пораненого. Під час евакуації Валентин отримав перше поранення, але продовжив свою роботу. Побратима забрали. Хлопці майже дійшли до бронетранспортера, і тут Валентин отримав друге осколкове поранення, яке виявилося несумісним із життям.

«10 днів ми чекали, щоб його привезли додому. І коли вже написав мені Юра, що Валіка винесли з поля бою, я була йому так вдячна. Він тоді зробив дуже багато», – говорить крізь сльози мама Валентина.

Поховали його на кладовищі «Яцево» в рідному Чернігові. У захисника залишилися дружина, син, мама і молодший брат.


Авторка: Олена Жилун


Comments


bottom of page