top of page

«Бачив, що – все, але головою не міг прийняти». Історії загиблих у Хмельницькому рятувальників

27 лютого об 01.30 вночі у Хмельницькому пролунали сирени. Після 2.00 пролунав вибух – російський дрон влучив у військовий об'єкт. Почалася пожежа. Рятувальникам наказали їхати на місце влучання. Пожежник Валентин Рочняк пригадує: «Диспетчерка бачила, що летить ще один дрон, вийшла на радіозв'язок і одразу ж прогримів вибух. Повідомлення про те, що летить другий дрон, було, але ми його не почули». Цей другий дрон забрав життя двох рятувальників Владислава Дворака та Сергія Севрука.


Владислав загинув на місці, він був командиром 1 державно-пожежної рятувальної частини Хмельницького, мав звання прапорщика служби цивільного захисту. Сергій помер від поранень у госпіталі, працював пожежним-рятувальником, мав звання сержанта служби цивільного захисту.


Текст підготований платформою пам'яті Меморіал спеціально для 24 каналу. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.


Чергування 27 лютого 2023


«Ми приїхали на місце пожежі й почали виконувати свої завдання. Те, що вміємо, те, що ми знаємо, – пригадує ніч 27 лютого Валентин Рочняк, рятувальник 1 ДПРЧ Хмельницького. – Повідомлення про те, що летить другий дрон, було, але ми його не почули».


Владислав Дворак відправив Валентина до машини, щоби він одягнув апарат захисту органів дихання і зору. Через 20 секунд пролунав вибух.


«Мене оглушило і засліпило. Я пам’ятав маршрут і повертався ним до Влада, але коли підбіг, то бачив, що вже все. Я очима бачив, що – все, але головою ще не міг прийняти, що це сталося і Влада більше нема», – каже Валентин.


Із Владом вони працювали два роки, були друзями. Про хлопців у частині навіть жартували, що по одному побачити їх – це щось нереальне.

Спільне фото Владислава та Валентина. Джерело: архів Валентина

Від удару дрона поранення отримали четверо працівників ДСНС. Сергій Севрук – найважчі. Вранці стало відомо про його загибель.


Валентин пригадує – після поранення Сергій ще був при тямі та намагався повернутися до гасіння пожежі і навіть жартувати.


Після повторного влучання дрона рятувальники отримали наказ відступити. Пізніше місто атакував третій дрон.


Прощання з Владиславом та Сергієм. Джерело: ДСНС


28 лютого із загиблими Владиславом та Сергієм прощалися у гарнізонному клубі ГУ ДСНС Хмельницької області. 1 березня Влада поховали в його рідному селі Дідківці, а Сергія – у місті Деражня.


«Оскільки вони обоє були з нашого караулу і похорон – в один день, то ми вирішили, що певна кількість людей їде до Сергія, а інші – до Влада. А на 9 днів ми і туди, і туди всі разом їздили. Владовим батькам передали всю його амуніцію, у мене були каска і маска, у Віктора – це теж наш колега і друг – ремінь та чоботи. Ми віддали це батькам біля могили… Дуже важко, що їх немає. Це дійсно були найвеселіші люди з караулу. Я не можу сказати, що вони чогось боялися», – сказав Валентин.

Рятувальники 1 ДПРЧ м. Хмельницького. Джерело: архів Валентина Рочняка

Родичі рятувальників заявляють, що командування ГУ ДСНС Хмельницької області 27 лютого порушило безпекові правила щодо своїх підлеглих. Керівництво ДСНС Хмельниччини та правоохоронці на момент підготовки матеріалу не озвучили публічно своєї позиції щодо заяв родичів.


Цієї весни мало бути весілля. Історія 21-річного Владислава Дворака

Владислав Дворак. Джерело: архів родини

Владислав народився у селі Дідківці на Хмельниччині. У дитячі роки був знатним розбишакою, не любив вчитися, але завжди був за справедливість і захищав тих, кого ображали. Хлопець захоплювався риболовлею, футболом, мотоциклами. Мав багато друзів.


«Влад був добрим, чуйним, позитивним. Не пам'ятаю, щоби колись у його голосі були нотки суму. Хоч він і на 10 років молодший, та завжди міг мене підтримати. Востаннє ми розмовляли за шість днів до його загибелі. Влад казав: «Ми переможемо обов'язково! От побачиш, вір мені!». Я просила, щоби беріг себе заради нас, заради мами, тата», – розповідає старша сестра Владислава Наталія Боденчук.


Вона деякий час мешкала в Харкові, а після початку повномасштабного вторгнення – за кордоном. Бачилася з братом ще як півтора роки тому – на уродинах матері, яка відзначала 50-ліття.

«Ми всі домовилися (нас троє в сім'ї) приїхати на ювілей і зробити їй сюрприз. Влад придумав подарувати мамі скутер. Він його купив і поставив у сусідів. Надув із сусідом багато кульок, прив'язав їх до скутера з обох сторін і їхав по вулиці на ньому до мами та сигналив. А потім посадили маму і вже вона їздила з тими кульками. Дуже запам'ятався той день. Це було востаннє, коли я бачила брата вживу», – каже Наталія.


Стати рятувальником Влад вирішив під час навчання в Хмельницькому обласному ліцеї, де завершив 10 та 11 класи на економічному факультеті. Здобував освіту за професією у Ліцеї цивільного захисту Львівського державного університету безпеки життєдіяльності, а потім і в самому виші. Був четвертокурсником.


«Він планував розвивати кар'єру. Хотів рятувати та допомагати людям. Був такий сміливий, що, мені здається, взагалі нічого не боявся. Завжди ішов першим. Аж занадто був сміливим», – каже Наталія.


Сестра розповідає, що після службових виїздів Владислав скидав фото з пожеж у сімейний чат і розповідав, що сталося, що спричинило пожежу, як вони цьому запобігли, яких норм не дотрималися мешканці будинку. Він також часто повторював девіз: «Запобігти. Врятувати. Допомогти».


Друг та колега Влада Валентин пригадує один із останніх їхніх спільних викликів. Це була пожежа, на якій вони працювали від вечора до ранку лише вдвох.

«Ми з ним тоді з усім впоралися. Ми не відступили назад. Влад жодної слабкості не показав», – розповів Валентин.

Владислав Дворак. Джерело: архів родини загиблого

«Мені Влад запам’ятався хорошою людиною. Завжди хотів допомогти своїм батькам. Відколи тато пішов на війну і мама залишилася вдома сама, постійно хотів допомогти, адже вона має велике господарство. Батькові купував спорядження постійно, питав у нас завжди, що краще вибрати…», – додає водій 1 ДПРЧ Хмельницького Роман Мандибура.

Владислав на риболовлі. Джерело: архів друзів загиблого

Цієї весни Владу мало виповнитися 22. Наприкінці березня Наталія планувала їхати до брата на весілля. З нареченою Діаною Влад зустрічався майже чотири роки. Рік тому вони заручилися.

Владислав зі своєю нареченою Діаною. Джерело: архів Діани

«Йому був 21 рік, але він є справжнім прикладом. Був відданим своїй роботі, справі, родині. Любив маму, любив мене», – каже Діана Іжевська.


Дівчина пригадує – останнім часом Владислав поводився дещо дивно. Міг робити необдумані речі, пояснюючи: «А раптом я завтра помру?». Наче відчував щось, так нині міркує Діана.


У ніч, коли Хмельницький атакували російські дрони, після першого вибуху, наречена подзвонила Владу. Він поспішав на виїзд. «Поговоримо пізніше», – cказав і поклав слухавку.


«Коли пролунав другий вибух, я почала дзвонити йому багато разів, пізніше почала зв'язуватися вже з частиною, написала диспетчерці. Але ніхто мені нічого не говорив до ранку. О 7:05 зателефонував начальник Влада, сказав, що його немає, що він загинув. Це був найстрашніший момент…», – каже Діана.


Наречена часто ходить на цвинтар до Влада, а потім навідується до його мами.


«Про майбутнє нічого не думаю. Просто ми з ним жили і ми з ним планували майбутнє, а зараз якось пусто. Стараюсь не плакати, бо він не любив, коли я плакала. Стараюсь тримати себе в руках, але не завжди виходить. Я знаю, що я буду далі їздити до нього кожен день, поки не заспокоюсь», – каже наречена.


Дружина побачила в новинах, що не вдалося врятувати ще одного пожежного. Історія 31-річного Сергія Севрука


Сергій народився в місті Деражня на Хмельниччині. З дитинства мріяв стати пожежним, але вступив до лав ДСНС лише в 30. Крім роботи, захоплювався мисливством, рибальством, волейболом. Цієї весни Сергію мало виповнитися 32.

Сергій Севрук. Джерело: архів родини загиблого

«Насамперед він був веселою і безвідмовною людиною. На 9 днів ми зібралися, прийшли його знайомі і просто постійно всі згадували, що він ніколи нікому ні в чому не відмовляв. Постійно був у роботі, в русі, усім допомагав, планував, будував», – розповідає старший брат загиблого Володимир Севрук.


Сергій навчався у Деражнянській школі до 9 класу, потім вступив до місцевого аграрного училища, отримав диплом тракториста. Щоправда дружина Сергія Ірина жартує, що у тракторі він хіба що збоку за кермо тримався. Пізніше навчався за омріяною професією у Навчальному пункті аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ ДСНС у Хмельницькій області. До того, як влаштувався на посаду рятувальника, Сергій працював лісорубом.


«Коли брат уже працював у ДСНС, то під час викликів допомагав також скидати повалені, наприклад, внаслідок буревію дерева. Розповідав, що якось ліз на третій поверх шестиповерхівки, звідки самотужки скинув дерево», – розповідає брат.

Сергій Севрук. Джерело: архів родини загиблого

У Сергія було багато друзів. Та і в караулі всі рятувальники були дружніми. Ірина показує відео, як караул вітає Сергія з днем народження. Владислав Дворак на тарілку напінив вершків і кидає її в обличчя Сергію.


«Сергій – людина, в якого слово вилітає і так влучно, що всі починають сміятися. Вони з Владом обоє були дуже позитивні, завжди сміялися», – каже колега рятувальника Валентин Рочняк.

Сергій з дружиною та донькою. Джерело: архів родини загиблого

«Ми зі Сергієм з одного міста і живемо на сусідніх вулицях. Дружили більше 15 років. Він дуже хороша людина, такий безвідказний, завжди допоможе. Таких людей мало. Дуже шкода, що так сталося», – каже колега загиблого Роман Мандибура.

Сергій з друзями на волейболі. Джерело: архів Романа

27 лютого вранці братові Сергія, Володимиру, зателефонувала диспетчерка пожежної частини.


«Вона каже: «Було 2 прильоти по Хмельницькому, ваш брат отримав осколкове поранення. Не хвилюйтеся, він у госпіталі, він буде жити». Попросили за можливості приїхати. Я сам не свій телефоную його дружині, щоб взяти машину, вона каже: «Я їду з тобою», – пригадує Володимир.


Дружина загиблого Ірина з Володимиром приїхали до госпіталю, а звідти – в частину Сергія, щоб забрати його цивільні речі. Дорогою з частини назад до лікарні Ірина побачила в новинах, що лікарям не вдалося врятувати життя ще одного рятувальника…


«Потім до мене зателефонували: «Ірина, ваш чоловік загинув при виконанні службових обов'язків. Прийміть наші співчуття». А далі… А далі ми зайшли на територію, там стояли ці всі начальники, я кричу: «Скажіть, що це не правда». Вони просто махають головою, що правда…», – сказала Ірина.

Рятувальники 1 ДПРЧ м. Хмельницького. Джерело: архів колег загиблих

Пам'ять про загиблих рятувальників


Рідні Сергія Севрука планують звернутися до міської ради Деражні з проханням перейменувати вулицю, на якій він проживав, у його честь.


Владиславу Двораку в рідному селі на Хмельниччині відкрили меморіальну дошку, де його фото розмістили поруч з фото інших загиблих через російсько-українську війну односельчан.


Світлини обох рятувальників можна побачити у середмісті Хмельницького на Алеї Героїв.

На Алеї Героїв у центрі Хмельницького встановили зображення загиблих рятувальників. Фото Альбіни Карман


Колеги кажуть, що їм важко без Сергія та Влада. І тепер у них вже не той радісний караул, бо немає саме їх – найвеселіших колег.


Авторка: Альбіна Карман

Comentários


bottom of page