24-річний Юрій Ткачук загинув 1 березня 2022 року від російського ракетного обстрілу житлового будинку в Бородянці. Він зайшов до квартири на вулиці Центральній 429а, щоб забрати маму Олену, а через кілька хвилин у під’їзд вдарила ракета. Син і мама загинули.

Незадовго до війни помер тато Юрія, розповіла тітка і хрещена хлопця, Людмила Бойко.

«Залишившись удвох із мамою, вони міцно тримались одне за одного. Це були теплі, довірливі стосунки, які давали сили обом», – сказала Людмила Бойко.

У перші дні повномасштабної війни у Бородянці люди організували територіальну оборону. Юрій Ткачук із ще трьома хлопцями шукали навідників.

«Навідники коригували обстріл по цивільних об'єктах, житлу людей. Знаючи більшість жителів на масиві, Юра з хлопцями швидко вираховували чужих, тих, хто поводив себе підозріло. Забирали їх до координаційної групи. На масиві «Автовокзал», де був Юрій, чинилось справжнє пекло. Ворог рвався у сторону Києва та Макарова. Тоді загинуло багато цивільних людей і наших військових», – розповіла Людмила.

Юрій Ткачук закінчив Київський університет імені Драгоманова. Був сумлінним і вмотивованим студентом. Мріяв створити свою спортивну школу.

«Під керівництвом чудового тренера став чемпіоном України з рукопашного бою. Працював у логістичній компанії. Його любили, поважали, був душею компанії. Безмежно любив свою дівчину і ми вже знали, що восени планував зробити їй пропозицію. Не сталося… У справах Юрій завжди просив, щоб ми не нав’язували йому наших порад та допомоги. Щоб дали йому змогу самому вийти в життя – хотів створити власний бізнес. Ішов хорошою дорогою», – розповідає пані Людмила.

Після ракетного удару Людмила Бойко упродовж тижня кожного дня приходила на згарище.

«Ми з чоловіком ходили туди, поки могли перебігти дорогу. Окупанти на вулиці розстрілювали людей. Одного разу на нас летів БТР і ми з чоловіком просто впали за кіоск… Кожного дня прибігали на місце будинку, старались голіруч розтягти звалище, але... Немає нічого. Знищений під’їзд повністю. Посередині десь чотири дні було приглушене полум’я фіолетового кольору. І диміло. Лежала велика купа білої цегли. І нічого більше від цілого під’їзду – ні ванни, ні меблів, ні посуду. Тільки цегла і бетонне перекриття», – пригадала Людмила.

Кожного дня на цьому величезному згарищі вона знаходила то тут, то там по одному Юриному шкільному зошиту за різні класи.

«Більше 12 зошитів знайшла. І сім сімейних фотографій. Малесенький альбомчик, коли Юрчик був ще зовсім крихітний – рочок-два-три – одна дівчинка знайшла далеко-далеко в полі. Він трішки обгорілий. Там десь 10-15 фотографій, де можна щось побачити. Це все, що у мене залишилося від Юри і сестри Олени», – сказала Людмила.

З восьми загиблих від ракетного удару на кінець листопада 2023 року ідентифікували тільки двох. Родина отримала перше підтвердження про Юрія.

«Ще додатково потрібна експертиза. Вже не знаю, з ким робити, тому що у нас практично нікого не залишилося. А від Оленки немає нічого. Її тіла не знайшли», – сказала тітка.

Через вісім місяців після загибелі Юрія і його мами померла також бабуся.

«Це були щоденні плачі і голосіння. Мама померла від серцевої недостатності. Практично вся родина пішла. Ми з чоловіком залишилися удвох. Щодня згадуємо родину, бережемо найменші спогади і намагаємось знайти сили жити з ними без них», – сказала Людмила.