Командир групи «Оріль» Юрій Саманюк, позивний Тринадцятий, загинув 25 червня 2023 року в бою з окупантами біля села Мала Токмачка Запорізької області. Воїну назавжди 36.

Юрій родом із селища Ворохта Івано-Франківської області. Вивчав економіку в Львівській комерційній академії, навчався у Львівському державному університеті фізичної культури. Був тренером з рукопашного бою, виготовляв меблі. Займався фрі-файтом та рукопаш-гопаком, брав участь у міжнародних змаганнях. Також займався спортивним туризмом, грав на народних музичних інструментах, волонтерив у таборах для дітей-сиріт. Знімався у кліпах українських музикантів. Очолював Івано-Франківський обласний осередок Всеукраїнської федерації фрі-файту, контактних єдиноборств та змішаних бойових мистецтв. Брав участь у Революції Гідності.

«У 2014 році Юрко якийсь час долучився до двіжухи Правого сектору на війні. Глибоко переживав загибель друзів Ореста Квача, Опасного, Грізлі (хлопці стали символома і життєвими орієнтирами для Юрка). Після народження доці – Меланки, Юрко закінчив будівництво власного будинку під Києвом – в Мотижині. Юрчик був дуже вправним і творчим майстром по дереву. Якось зробив величезний годинник. І ми кожен раз розказували друзям, що годинник – це інсталяція, бо для заміни батарейки треба чекати на столярну бригаду. Вже не дочекаємося. Юрко, на цьому годиннику «FORTITUDO» – це про тебе. Юра кайфував від подорожей з друзями в гори, шукав кожної нагоди. Юра перед війною вдруге зустрів своє кохання. З початком повномасштабної війни долучився до оборони Києва в складі роти Барса. Дуже тішився, що ми встигли його забрати з Мотижина за пару годин до того, як його захопили. Тоді заїхали в Михайлівський собор бусом і на легковій нас було 12, Юрчика з його речами ледве втиснули в авто. Від того, по приколу, на шикуванні в Михайлівському записали його позивний «13й»… Юра мав свій шарм і реально був душею компанії, мав величезний авторитет у побратимів», – написав про загиблого друга Віталій Коломієць.

Під час повномасштабної війни Юрій воював проти окупантів спочатку в лавах Української добровольчої армії, а згодом став бійцем 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» ЗСУ. Входив у склад окремої мобільної групи вогневого ураження, командиром якої був військовий із позивним Оріль. Коли він загинув, Юрій очолив цю групу і назвав її на честь полеглого товариша. За час служби він брав участь у боях за Київську, Харківську, Донецьку і Запорізьку області.

Солдата Саманюка нагородили орденом «За мужність» III ступеня, відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», відзнакою командування 93 ОМБр «Сталевий хрест» II ступеня.

«Юрчику, коханий, – назавжди в моєму серці. Коли мене запитували – як ти тримаєшся під час війни, будучи дружиною військового – я знала, що тримаюся завдяки тобі! Ти завжди знаходив потрібні слова, тримав мене своїм станом. Я бачила твою мужність і ставала мужньою та сильною. Ти допомагав мені триматися весь цей час. І вчив радіти життю у будь-яких умовах. Сам любив життя і людей. Твої доброта і світло були та залишаються безмежні. Низький уклін, мій чоловіче, повага до твого шляху. Вдячність, що ти був найбільшим подарунком мого життя. Я відчувала, що сам Боженька любить мене через тебе. У мене залишається любов до тебе, наше кохання, як Дар, що назавжди зі мною», – написала дружина воїна Галина Данченко.

28 червня 2023 року з Юрієм попрощалися в Києві під пісню «Вірю» гурту «Архангел», як він того і хотів.

У захисника залишилися батько, сестра, дружина і двоє дітей.