Солдат Юрій Рудько, позивний Рудік, помер 12 грудня 2022 року в дніпровському шпиталі. За 6 днів до цього у бою з окупантами між населеними пунктами Первомайське та Піски на Донеччині отримав серйозні травми голови під час мінометного обстрілу. Боєць перебував у комі, з якої так і не вийшов. Йому назавжди залишилось 23 роки.

Юрій родом із села Романківці Чернівецької області. Жив у селі Виноградне на Вінниччині. Отримав середню освіту. Працював на «Новій Пошті» в селищі Муровані Курилівці. Захоплювався військовою службою, був учасником ООС. Планував одружитися та збудувати родину. Мав багато планів на життя.

Проте повномасштабна війна внесла свої корективи. Юрій без вагань знову взяв до рук зброю, щоб захистити своїх близьких і рідну країну від окупантів. Воював у лавах 59-ої окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Обіймав посаду старшого стрільця. Був штурмовиком, ходив в наступи. Брав участь у звільненні Херсонщини та боях на Донеччині.

«Юрій був щирим, відданим Україні воїном, це був його поклик душі. Маючи все для щасливого життя: стабільну роботу, наречену, друзів, рідних, – добровільно пішов до лав ЗСУ, щоб наближати перемогу. Він був дуже добрим, відданим, надійним побратимом. Був прикладом для всіх. Я пишаюся Юрієм, я щаслива, що він був в моєму житті. Наша історія, на жаль, немає щасливого закінчення, але я досі так тебе кохаю, рідненький… Юрій захоплювався тим, що зробив для нас. Казав: «Усе віддам, тільки аби у вас все було добре». І віддав найцінніше, що мав, – власний стукіт серця. Герой, який поповнив небесне військо», – розповіла кохана загиблого Руслана.

Поховали захисника в селі Виноградне на Вінниччині.

У нього залишилася мати, брати, наречена та велика родина.