18 березня 2022 року російська армія обстріляла село Шевченкове на Миколаївщині. Євгенія Павлунь була на веранді, коли ворог відкрив вогонь з артилерії. Вона отримала осколкові поранення й загинула від втрати крові. Євгенії було 58 років.

«Після початку повномасштабної війни я, троє діток і чоловік жили разом з мамою, переїхали туди, бо вважали, що в хаті в селі буде безпечніше. Та 16 березня ми евакуювалися, адже ситуація в Шевченковому ставала щоразу гіршою. Мама ж навідріз відмовилася їхати – бо в неї корівка, бо господарство. Мама вірила в перемогу України, вірила, що гірше не буде. Зранку 18 березня я з нею ще спілкувалася телефоном, мама нас благословила в подальшу дорогу, а в обід її не стало», – розповіла дочка Євгенії, Антоніна.

Євгенія народилася у Молдові. В Україну приїхала 17-річною дівчиною. Здобула фах маляра-штукатура. Працювала у будівельній компанії в Миколаєві, також була листоношею в Шевченковому, робила ремонти в помешканнях місцевих. Дбала про власне господарство. З початком повномасштабної війни, попри обстріли села, Євгенія розвозила людям молоко.

«У день загибелі мама зранку оббігла сусідів, рознесла людям молоко і сироватку», – пригадала донька.

Євгенія мала бронхіальну астму та проблеми з серцем, була людиною з інвалідністю. Дуже любила спортивні ігри – метання дротиків, влучання м’ячем у кільце. Не пропускала жодного змагання, які організовувала районна спілка людей з інвалідністю.

«Вона була активною людиною. Любила життя. Все вміла робити. Їй подобалося пекти. Мама завжди пригощала всіх випічкою. Її всі в селі знали. Вона була доброю, прямолінійною, справедливою. Всім намагалася допомогти – і словом, і ділом. Для неї не існувало перешкод, вона завжди досягала мети. Була прикладом для інших. Дуже любила онуків», – розповіла Антоніна.

У Євгенії Павлунь залишилися дві дочки та п’ять онуків.