Євгенія Куліченка російські окупанти вбили 21 березня 2022 року біля села Вишневе на Чернігівщині. Поряд загинув його брат Дмитро, а братові Миколі дивом вдалося врятуватися. Він зумів вибратися з могили, яку викопали окупанти, і дійти до рідного села Довжик, що за 40 кілометрів від місця розстрілу.

Батько чоловіків так пригадав ті події: «У хату зайшли російські військові, вдягли моїм трьом синам мішки на голови і повезли у село Вишневе. Там був їхній штаб. Два дні синів катували. Микола розповідав, як окупант знущався, запихав дуло автомата в рот і казав, що син буде 88-м (розстріляним ним). Потім їх вивезли до сусіднього хутора розстрілювати. Викопали яму. Руки і ноги зв’язали, очі закрили… Першого вбили Женю, потім вистрілили в Миколу і ногою скинули в яму. Куля пройшла навиліт і не зачепила життєво важливих органів. Останнім убивали Дмитра… Коля дивом виліз із могили. Дійшов до найближчого села, там місцеві його погодували і показали, як дістатися додому. Отак і прийшов за два дні після трагедії».

Анатолій додав – російські військові прийшли за синами після того, як хтось підірвав ворожу колону, що йшла селом; Євгеній був учасником АТО й окупанти про це знали. Вони звинуватили хлопців у диверсії.

Уже після звільнення області рідні й правоохоронці знайшли місце, де вбивали братів. Загиблих перепоховали на кладовищі у рідному селі.

Євгенієві Куліченку було 30 років. Після школи закінчив будівельне училище. Служив в армії. Згодом п’ять років за контрактом був десантником, закінчив курси парамедика. Воював біля Авдіївки. Коли командиру відірвало ногу, врятував його – виніс із поля бою.

«Мої сини були гарні, сміливі, добрі. Вони могли ще багато користі принести. Мені дуже важко, я за рік до війни поховав дружину, а потім сини… Але хочеться дожити, побачити перемогу», – сказав тато.

У Євгенія Куліченка залишилися батько, брат і дві сестри.