32-річний воїн Євгеній Демяненко, позивний Технар, загинув 22 квітня 2023 року біля села Красногорівка на Донеччині. Під час штурму на Авдіївському напрямку група українських бійців потрапила під ворожий мінометний та артиилелійський обстріли. Боєць отримав смертельне поранення.

Євгеній народився в селі Лісне Київської області. Навчався у Шпитьківській загальноосвітній школі. Брав участь в олімпіадах з фізики й інформатики. Потім вступив в Інститут спеціального зв’язку та захисту інформації НТУУ «Київський політехнічний інститут» на спеціальність «Комп'ютерні науки». Після закінчення служив у СБУ, мав звання старшого лейтенанта. У вільний час любив займатися спортом, зокрема, боксом. Мав також хобі: ремонт і продаж мобільних гаджетів.

6 червня 2022 року Євгеній приєднався до лав ЗСУ, залишивши батьків-пенсіонерів, дружину і двох маленьких донечок. У Старичах на Львівщині опанував фах радіотелефоніста. Був направлений на службу до 208-ї зенітно-ракетної бригади. Потім його відрядили до в/ч А2847, де чоловік опанував фах снайпера. Після цього у складі 137-го окремого батальйону морської піхоти Євгеній вирушив на передову.

«Євгеній, мій чоловік і батько моїх дітей, із честю виконав обов’язок щодо захисту своєї держави і до останнього подиху залишився вірним присязі, українському народові та Україні. Разом із побратимами боронив Донеччину, міста якої стали другим форпостом стримування російської навали. Воював на передовій у найгарячіших точках Донеччини: Авдіївці, Вугледарі. Побратими зазначили, що він був справжнім воїном, людиною слова та мужності, зразком незламності та міцності духу. Він був справжнім батьком і прикладом для своїх донечок. А також найдорожчим і коханим чоловіком, люблячим сином. Усі його друзі і знайомі говорять, що він був «позитивчиком»: життєрадісною і цілеспрямованою людиною. Не був... він назавжди залишиться у наших серцях і пам'яті... З ним ніколи не було сумно, бо де є Женя, там завжди сміх, радість і щастя. Він дуже любив своїх дівчаток. Особливий звʼязок мав із старшою донечкою. Чекаючи батька додому на свій день народження, старша донька дізналася, що він загинув, захищаючи нашу країну. Втрата чоловіка, батька та сина – це нестерпний біль на все наше життя. Коханий, ти назавжди залишишся у моєму серці і житті… тебе мені завжди не буде вистачати…» – написала дружина воїна.

«Женя хотів жити, хотів повернутись з перемогою до донечок і звозити їх уперше на море, в Крим... вільний український Крим! Він був доброю, порядною, чесною та завжди усміхненою людиною. Він для нас – Герой!» – додала дружина рідного брата воїна Олена.

Поховали Євгенія в селі Шпитьки на Київщині.

Вдома на Героя чекали батьки Валентина і Григорій, дружина Марія, доньки Маріна та Домініка, рідні та друзі.