top of page
Євгеній Башкир

Євгеній Башкир

9 липня 2022 року

Головний сержант Євгеній Башкир, псевда Дейл і Тополь, поліг 9 липня 2022 року під час виконання службових обов’язків в районі міста Часів Яр на Донеччині. Воїну назавжди залишилось 27.

Євгеній народився в селі Осоївка Сумської області. Закінчив там ліцей і вступив до Білопільського професійного ліцею залізничного транспорту, де здобув професію помічника машиніста тепловоза. Захоплювався швидкісною їздою, автомобілями та риболовлею. З дитинства мріяв стати військовим, захищати своїх рідних і рідну українську землю.

У 2015-му розпочав військову службу в Національній гвардії України, в/ч 3032. За два роки підписав контракт із Збройними Силами України. Пройшов шлях від солдата до командира окремого зенітного артилерійського взводу 13-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади. Постійно перебував в гарячих точках зіткнення на Луганському і Донецькому напрямках.

У 2018 році познайомився на службі з майбутньою дружиною Інною. У листопаді 2019-го вони одружилися в Бахмуті. Були завжди поруч.

«Наше щасливе життя змінилось 24 лютого 2022 року. Нас підняли о 2 годині ночі по тривозі. Думали, що навчальна, але о 4:30 вже було зрозуміло, що тривога бойова, і колона нашої техніки вирушила в Чернігівську область. Спочатку ми їхали разом з чоловіком, а потім розділились. Він залишився з частиною підрозділу у Вертіївці, а я з іншою частиною поїхала в село Стодоли. Ми не бачились тиждень, розмови тільки по телефону і то не більше хвилини: «Все добре, я живий». 8 березня ми переїхали в Ніжин, а вони – у Хвилівку. Тоді ми дізналися, що я вагітна. Його радості не було меж, адже він дуже хотів стати татком маленької принцеси. Після визволення Чернігівщини ми повернулися у рідну Сумську область, але не надовго. І ось травень – Женя разом з хлопцями їде на Донбас. Це були важкі бої, ворожа артилерія затихала лише на 20 хвилин за добу. Мені приходили лише повідомлення: то крапка, то плюсик, я живий. Батальйон вивели на відновлення в Черкаську область, тоді коханий вирвався на вихідні додому. І ось тоді, 11-12 червня, я бачила його востаннє, а 26 червня вони знову вирушили на Донбас… Женічка був командиром зенітного артилерійського взводу. Боронив рідну Україну на околицях Бахмута. Надійшов наказ від командира батальйону переїхати з підрозділом в Часів Яр та зайняти бойові позиці. Він зателефонував зранку 9 липня і сказав, що з ним все добре, вони переміщаються. Десь пів на 7 вечора повідомив, що вони переїхали, хоче відпочити. Я зателефонувала йому о 20:55 і ми говорили. А о 21:03 я почула в слухавці шелест і – тиша. Моє сердце одразу відчуло погане. Набрала товариша в штабі, він сказав, що в місце перебування мого чоловіка і його підрозділу влучили два «Іскандери» і Женюшу шукають. 9 липня загинуло дуже багато людей, і цивільні, і військові, мій чоловік і я, бо без нього це не життя, а існування заради донечки… Він був дуже світлою людиною, веселою, завжди посміхався і підтримував інших. Ніколи нікого не кидав у біді. Завжди в лавах перших. Визнаний кращим командиром серед командирів підрозділів 2020-2021 років. Я без нього померла, тільки тіло залишилось в муках», – поділилася дружина полеглого командира.

Євгеній неодноразово був нагороджений медалями, відзнаками командира 58 бригади, командира 13 батальйону, командувачем військ ОК «Північ». Посмертно його нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Поховали Героя на Алеї Слави Баранівського кладовища міста Суми.

Вдома на Євгенія чекали дружина Інна та донька Златослава, яка народилась у вересні 2022-го, на яку він так чекав і не встиг побачити.

Розкажіть про цю історію іншим

Ми хочемо жити в країні, яка пам'ятає. Кожен донат на армію зараз допомагає зберегти свободу і незалежність нашої країни. Кожен донат на пам'ять допоможе нам зберегти пам'ять про ціну цієї свободи.

Інші загиблі

Часів Яр, Донецька область

Допоможіть зберегти пам'ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих:

bottom of page