31-річний штаб-сержант Євген Маклахов, позивний Лимон, загинув 23 липня 2023 року на околиці села Кліщіївка Бахмутського району Донеччини. Ворог обстрілював пункт евакуації поранених. Всі сховалися в окопи, щоб перечекати. Раптом один із бійців почав сильно стогнати, Євген вирішив перевірити його стан, хоч потратими відмовляли. Коли він кинувся до пораненого, прилетів снаряд. Євген намагався накласти собі турнікети, адже отримав поранення уламками. На допомогу кинувся ще один з побратимів, та другий снаряд обірвав життя вже трьох військових.

Євген народився і жив у Києві. Закінчив 9 класів школи №232. Потім вступив до Київського вищого професійного училища технологій та дизайну на спеціальність оператора комп’ютерного набору. Проте навчання не закінчив, пішов на строкову службу в армію. Після демобілізації працював у пожежній частині ДСНС. Згодом подав документи до Управління державної охорони України. Три роки ніс службу в Адміністрації президента. Опісля працював на різних роботах, шукав себе.

24 лютого 2022 року чоловік пішов до військкомату, отримав зброю та став на оборону рідної столиці. Згодом поповнив лави 129-го батальйону 112-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. У травні вирушив із підрозділом на Східний напрямок, зокрема, боронив Соледар. У квітні 2023-го обійняв посаду бойового медика та знову поїхав на Донеччину.

За службу захисник був нагороджений медаллю «За збережене життя», пам’ятним знаком від Управління державної охорони України «За мужність» (посмертно), пам’ятною медаллю 112-ї бригади (посмертно) та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

«Євген вів доволі спокійне і тихе життя, він не любив дуже великі компанії, але в той же час у шкільні роки, коли вчився грати на гітарі, – навколо нього збиралась компанія друзів і слухала пісні в його виконанні. Він наче і був тим звичайним хлопцем, які оточують нас навколо, але водночас це була особистість з глибоким світом всередині, яка багато розмірковувала, любила філософію та мала завжди свою думку. А з 24.02.2022 він сам одразу пішов до ТЦК та виявив бажання боронити нашу країну так само, як й інші «звичайні» хлопці та дівчата, завдяки яким Україна живе…» – написав найкращий друг Євгена.

Євген хотів, щоб його кремували та розвіяли прах над Карпатами. Сім'я так і зробила – прах розвіяли на горі Високий верх.

У захисника залишилися батьки та молодший брат.