Єлизавета Козир загинула у рідному селі Гроза на Харківщині під час поминального обіду за її загиблим батьком Андрієм – українським захисником. 5 жовтня 2023 року близько 13.00 російська армія завдала удару по кафе, де на поминки зібралося багато людей. Поряд із Лізою загинули мама Аліна, брат Денис із дружиною й тещею, бабуся, дідусь та інші родичі Козирів.

Єлизаветі був 21 рік. Вона закінчила школу №1, що в селищі Шевченковому. Після девʼятого класу вступила у Харківський коледж текстилю і дизайну. Завжди відповідально ставилася до навчання, проте цей заклад освіти не закінчила. Натомість самостійно почала вивчати польську мову.

«Студентські роки ми проводили завжди разом, та наша дружба зав’язалася ще у школі. Вільний час ми приділяли подругам, іноді ходили в спортивний зал. У вихідні Ліза завжди була вдома з рідними. Їх вона дуже любила і цінувала», – розповіла найкраща подруга загиблої, Діана Ревенко.

Згодом Єлизавета Козир поїхала до Польщі, де вже працював її батько. Із часом туди переїхала вся сімʼя. Спершу Ліза працювала у крамниці, потім на заводі. Почала захоплюватися тату-мистецтвом та робити татуювання. За кордоном вона зустріла кохання, одружилася із поляком.

«Ми думали зустрітися, коли буде відпустка, але так і не спланували. Не встигли…», – додала подружка Лізи.

Із початком повномасштабної війни батько і брат Єлизавети повернулися з Польщі до України й стали на захист Батьківщини. У березні 2022 року тато Лізи Андрій Козир загинув під Попасною. Через окупацію рідного села тоді його поховали на Дніпропетровщині. У жовтні 2023 року Ліза з мамою повернулися до Грози, аби перепоховати його...

Російські солдати вбили три покоління родини Козирів.