Молодший сержант Ярослав Сидоренко на псевдо Крейзі загинув 20 травня 2022 року на металургійному комбінаті «Азовсталь» в місті Маріуполь на Донеччині внаслідок ворожого обстрілу. Захиснику було 45 років.

Ярослав народився в місті Фастів Київської області в багатодітній сім’ї. Після закінчення ліцею працював у сімейній будівельній фірмі. Брав участь у Помаранчевій та Революції Гідності. Восени 2014 року добровільно долучився до Окремого загону спеціального призначення «Азов». Обіймав посаду командира кулеметного відділення-старшого кулеметника взводу вогневої підтримки 3-ї роти оперативного призначення 1-го батальйону оперативного призначення. Брав участь у Широкінській операції та боях на Світлодарській дузі.

«Нас у батьків було четверо синів і дві дочки. Ярослав був старшим серед братів. Він був наймудрішим, завжди підтримував та уважно слухав. Ярослав починав службу з солдата і дійшов до сержанта. Завжди сумлінно виконував службовий обов’язок та був вірним Україні, своєму підрозділу, побратимам та командиру. Його дуже любили мої діти та близькі. Поважали побратими. Завжди могли прийти за порадою, бо вважали його мудрим та розсудливим», – розповів молодший брат Віталій Сидоренко, який пережив майже рік російського полону.

З початку повномасштабного вторгнення Ярослав разом із братами Андрієм і Віталієм боронив Маріуполь.

«Як почалася велика війна, ми були в Маріуполі, потім – на «Азовсталі». Спілкувалися в месенджері лише, коли знаходили зв’язок. Ярослав намагався підтримувати морально, хоча сам не раз прощався зі мною. Ситуація на його ділянці була вкрай складною. Я казав: «Ти маєш вижити, моїм дітям потрібен дядько». А він відповідав: «Це ти маєш вижити, твоїм дітям потрібен батько», – додав Віталій.

15 квітня 2022 року на «Азовсталі» загинув середній із братів Сидоренків – Андрій.

«Про його загибель я повідомив Ярославу по рації. У відповідь було лише коротке, але таке промовисте: «Все, давай, у мене нема часу». По інтонації та різкості я відчув той біль та розпач. За тиждень до «евакуації в Оленівку» він прийшов до мене в укриття. Десь дістав шоколадних цукерок та смачної меленої кави. Це було щось! Та й взагалі, подолати той шлях по заводу – це як пройти сотню кілометрів з хижими звірами десь. Ярослав сварився, що я не розповів про своє поранення. Ми сфотографувалися. Те спільне фото виявилося нашим останнім. За день до «евакуації в Оленівку» він поділився радісною новиною, що нарешті розписався зі своєю коханою. 17 травня я прибув в табір і щодня чекав на Ярослава, щоб разом долати шлях полону. А в ніч на 21 травня дізнався про загибель брата внаслідок ворожого обстрілу», – пригадав Віталій.

Ярослав був нагороджений пам’ятним знаком «Захиснику Маріуполя», медаллю «За звільнення Маріуполя» та «За військову службу Україні». А посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Андрію та Ярославу Сидоренкам присвоєно звання «Почесний громадянин м.Фастів». У місті на честь братів перейменували вулицю Гагаріна.

Поховали Ярослава 8 січня 2024 року на Алеї Слави Інтернаціонального кладовища у Фастові.

У воїна залишилися дружина, два брати і дві сестри.



***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.