Доброволець Ярослав Сулима загинув 18 березня 2022 року під час оборони Київщини від окупантів. У селищі Макарів він потрапив під ворожий мінометний обстріл. Чоловікові було 44 роки.

«24 лютого після того, як ми дізналися про початок війни, Ярослав дві години не міг промовити ні слова, потім сказав, що йде у військкомат. Я почала його відмовляти. Казала, що він має проблеми зі здоров'ям. Через це його не взяли добровольцем в АТО 2014-го. Але він відповів: «Я не зможу сидіти вдома, пропонуєш, щоб йшли на війну жінки та молоді хлопці?» У військкоматі вже були черги. У нього взяли документи, пройшов медогляд. З Макарова п'ять автобусів чоловіків вирушили у військову частину до Переяслава. Однак їх не взяли, бо частина була вже укомплектована, і наших чоловіків повернули додому», – розповіла цивільна дружина Ярослава Сулими, Тетяна Поштаренко.

25 лютого вона виїхала з Макарова. Зв'язок був поганий, боялися, що телефони може прослуховувати ворог, тому розмови з чоловіком були короткі.

«Він не розповідав, де вони, що роблять. Знаю, що постійно чергували з тероборонівцями на блокпостах, виконували завдання», – додає жінка.

18 березня Макарів обстріляли з міномета. Потрапили в приміщення штабу тероборони. Тоді загинуло шість людей, зокрема Ярослав.

«Я дізналася про загибель чоловіка з соцмереж. Хлопців ховали під обстрілами, де прийдеться, а перепоховали на цвинтарі після ексгумації», – додала Тетяна.

У кишені одягу Ярослава вона знайшла довідку на видачу зброї військкоматом. Це, каже, підтверджує участь її чоловіка у захисті селища. Проте через те, що офіційно тероборону зареєстрували у квітні 2022 року, після звільнення терен Київщини, статусу члена родини загиблого захисника рідні Ярослава змушені добиватися через суди.

Ярослав народився у селі Залісці Тернопільської області. Закінчив Тернопільський навчально-курсовий комбінат. Працював будівельником. Грав на музичних інструментах. Тетяна познайомилася з ним 2016 року. Це її другий чоловік. В Ярослава теж була родина. У першому шлюбі народилося троє дітей.

«Моєму сину він замінив рідного батька. Навчив його всьому. Навіть їздити за кермом в 11 років, грати на гітарі. Був добрий, мужній, хоробрий. Грав на різних музичних інструментах. Був душею товариства. Часто думаю, що б хотіла сказати Ярославу, якби побачила його… Багато чого. Так хочеться поїхати з ним на риболовлю. Це ще одне його хобі. Ми годинами могли мовчки ловити рибу і насолоджуватися часом, проведеним разом. Життя таке непередбачуване і воно варте, щоб його цінували. Ми, українці, як ніхто, знаємо його справжню ціну! Час не лікує і не заживають рани, просто я звикаю жити зі своїм душевним болем. Дуже боялася «зламатися» після такого горя. Тяжко, дуже тяжко втрачати коханих назавжди… Залишається тільки пам’ятати і згадувати…», – додала дружина загиблого.

Посмертно Ярослава нагородили нагрудним знаком «За оборону рідної держави. Макарів». Поховали захисника у селі Комарівка на Київщині.

У Ярослава Сулими залишилося троє повнолітніх дітей, мати, цивільна дружина та її син.