Солдат Ярослав Савченко, позивний П’єр, загинув 28 квітня 2023 року в районі села Васюківка на Донеччині. Боєць рятував побратима, коли сам отримав смертельне поранення. Йому назавжди 22 роки.

Ярослав народився у місті Нетішин Хмельницької області. Жив у Києві. Був студентом історичного факультету Українського державного університету імені Михайла Драгоманова. Працював баристою, був актором аматорського театру «Вавилон». Любив каву й грецький арт-хаус.

Під час великої війни Ярослав не залишився осторонь, з перших днів став на оборону столиці. Приєднався до лав 207-го окремого батальйону територіальної оборони 112- бригади ТРО ЗСУ. Служив у мінометній батареї.

«Серце Ярика билось за нас. Наша мета – не зрадити його пам‘ять, тобто, в першу чергу, бути чесними самі з собою. Слова і думки нічого не дають. Нам треба продовжувати лікувати ненависть любов‘ю, нести дружбу туди, де розбрат, поважати час й підкреслювати унікальність і красу один одного і щоранку діяти навипередки всьому, що Ярослав хотів змінити. Я хочу, щоб кожен з нас виконав його прохання, піднімав очі з асфальту на дерева, закохано вивчав глибини чиїхось карих очей, щоб в кінці чесно й гордо подивитись в очі розумниці смерті, як це зробив і П‘єр. Я знав тебе як Ярослава. Але завдяки П‘єру я більше не боюсь», – написав друг загиблого Владислав Почебула.

«Ярослав уособлював для мене ідеальний образ друга, про який нам розповідають у дитинстві. Того, який турбується про тебе, коли важко, та щиро радіє, коли в тебе все добре. Того, який навіть з холодних окопів дарує теплі слова підтримки своїм рідним та близьким. Ярослав любив людей, як ніхто на світі. Саме тому він і не зміг кинути побратима напризволяще. На шевроні Ярослава було написано «Сер це бо лить». Тепер воно болить і в нас, його друзів та рідних, від втрати друга, воїна та свідомого громадянина», – розповів товариш Віталій Косий.

Поховали воїна в селі Бугрин Рівненської області.

В Ярослава залишилися батьки, старша сестра, тітка, бабуся, три двоюрідні сестри і безліч друзів.