Молодший сержант Ярослав Мудровський загинув 17 січня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі села Терни на Донеччині. Йому назавжди 21 рік.

Ярослав народився у селі Мотрунки на Хмельниччині, проживав у селі Черніївка. Його з молодшим братом Мирославом виховувала мама, яка віддавала дітям всю свою любов. Ярослав з дитинства був розумним і цілеспрямованим. Вже тоді всі знали, що він стане військовим. Бо ще малим він зі своїм найкращим другом майстрував зброю із дерева, копав у лісі окопи, щоб гратись у «війнушки». Після закінчення 9 класу хлопець вступив до Житомирському вищого професійного технологічного училища, здобув фах слюсаря-ремонтника холодильних установок. У 2022 році почав заочно навчатися у Поліському національному університеті на спеціальності «Лісове господарство».

1 липня 2019-го Ярославу виповнилось 18 років, а вже 29 липня він підписав свій перший контракт і вступив до Збройних сил України. Пишався тим, що служить у 13-му батальйоні 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Після навчань вирушив виконувати бойові завдання на територію ООС.

Коли почалася повномасштабна війна, Ярослав зі своїми побратимами тримали позиції на Донеччині. 26 лютого захисник отримав контузію та був госпіталізований. Але не пролікувався і 3 тижнів, як повернувся на фронт. Їх бригада тоді боронила Маріуполь, він мав бути разом із товаришами.

«Як мені був важливий той один дзвіночок на 2 хвилини з поганою мережею, не завжди зрозуміло, що говорить, але я знала: подзвонив – значить, живий», – згадує кохана захисника Уляна.

Пізніше підрозділ Ярослава вивели на інший гарячий напрямок – Ізюм-Слов’янськ, який вони тривалий час мужньо утримували. Хоч і понесли великі втратити, але вистояли. Потім їх перекинули на іншу ділянку фронту.

За час служби Ярослав Мудровський неодноразово був нагороджений грамотами. 1 травня 2022 року отримав медаль «Захисник Слов’янська».

«Ярік був сильний і мужній, я завжди пишалася його витримкою. Весь час на мої питання і переживання він відповідав жартома: «У мене все добре, є що їсти, хочеш – ще й тобі можу вислати». Він хотів мати свій власний дім. Ми мріяли, як будемо жити спочатку вдвох, а потім з дітками. Планували, що одразу після Перемоги влаштуємо весілля, але на жаль, доля розпорядилась інакше… Ярік був дуже хорошою, світлою людиною, ніколи нікому не відмовляв у допомозі. Мав багато друзів. Був хорошим другом, добрим братом, вірним товаришем для своїх побратимів, які могли довірити йому свої життя, добрим сином, опорою і підтримкою для своє мами і найкращим коханим для мене», – розповідає Уляна.

Поховали Героя у селі Черніївка.

Вдома на свого захисника чекали мама, брат, кохана дівчина та друзі.